Соціальний устрій
Пюяву політичних організацій арійців, на думку індійського історика Ромі- ла Тхапара, можна простежити за легендами про походження держави: боги і змієподібні демони вели постійну війну, і боги починали програвати; тоді вони зібралися разом і вибрали царя, який привів їх до перемоги над демонами.
Цар Вед був спочатку військовим предводителем, а у сфері релігії головну роль відігравали жерці. Пізніше, проте, виникла і розвивалася ідея про божественність царської персони і з’явилася тенденція передачі трону у спадок. Арії вважалися «двічі народженими»: першим було фізичне народження, другим — посвячення в одну з трьох каст-варн. До шудр належали переможені аріями темношкірі даси або індоарії, які змішалися з ними. Поступово вайшьї- землероби стали торговцями і землевласниками, а шудри перемістилися вгору за шкалою соціальної ієрархії на місце землеробів (вже не раби, але й не арії). Кожна нова група мігрантів набувала в Індії характеристик відособленої касти і, таким чином, входила в широку кастову структуру давньоіндійського суспільства. Місце нової підкасти в соціальній ієрархії залежало від роду її діяльності і походження [254, 16-19].Цар володів верховною владою, і тому воїни-кшатрії стояли в першому ряду кастової ієрархії. За ними йшли жерці-брахмани, потім найповажніші землевласники і торговці (вайшьї) і, нарешті, землероби (шудри). Кастова приналежність успадковувалась і захищалася суворими шлюбними правилами. Жінки в умовах патріархальноїіндоарійської сім’ї почувалися, судячи з усього, вільно. Одношлюбність була загальноприйнятим правилом, а шлюби між родичами чітко регулювалися. Освіта визнавалася привілеєм вищих каст, а учення Вед — переважно, тільки брахманів. Законом в ті часи слугували традиції, а суддями — цар і верховний жрець, які радилися зі старійшинами. Релігійне поклоніння відповідало як арійським, так і неарійським уявленням: наприклад, творці Хараппи поклонялися символам родючості — Богині-Матері, бикові, священним деревам — і все це збереглося в індуїзмі. Релігія Ріґведи хоча і привнесла в індуїзм багато ознак, проте відмінна від нього. Вогонь вважався найчистішим з п’яти елементів, і до нього ставилися з особливим шануванням. Асоціації між вогнем і очищенням привели до того, що кремація з часом повністю витіснила поховання. Основною особливістю релігійного життя було жертвопринесення, оскільки вважалося, що світ виник внаслідок першого жертвопринесення, тому його існування повинне підтримуватися належними жертовними ритуалами. Життя після смерті передбачало покарання за гріхи і нагороду за чесноту: грішники прямували в «будинок грязі» (еквівалент грецького Гадеса-пекла), а доброчесні — у «світ батьків» (еквівалент раю). Засновані всі ці релігійно-культурні переплетення на постійному, але прихованому конфлікті між доарійскою та арійською культурами, які одночасно протистояли і взаємодіяли одна з одною [254, 19-24].