Шрівіджайя.
Династія Шайлендр (санскритське ім’я, що означає цар гір — одне з імен Шиви) у VII ст. створила таласократію Шрівіджайя, яка займала територію сучасної Малайзії з прилеглими районами Таїланду, Суматри, західним берегом Калімантану, частиною Яви[754] [755]. Столиця цієї держави, ймовірно, розташовувалася у гирлі р. Мусі, в районі сучасного Палембангу. Саме тут знайшли малайські написи 683 — 686 рр. зі згадуванням Шрівіджайї та сусідніх держав[756]. У VIII ст., за яванської гілки династії Шайлендр, спорудили знаменитий буддистський храм Боробудур. Напис 683 р. зазначає, що місцевий шрімахараджа, вийшовши у море з двадцятитисячним військом і отримавши магічну силу, примножив силу Шрівіджайї. Напис 684 р. повідомляє про благочестиве діяння царя-буддиста — закладення саду. У написах з Каранг-Брахі та Банки звучать погрози прокляття мешканцям, якщо вони не будуть підкорятися махараджі та його слугам. Не пізніше 682 р. в Шрівіджайю проникає тантристська махаяна, а з VIII ст. вона поширюється на Яві та Малайї. Цей напрям включав низку обрядів еротичного змісту, хоча на практиці до повного охоплення усього суспільства Шрівіджайї не дійшло[757]. Панівною релігією Шрівіджайї та її правлячої династії був буддизм махаяни (хоча серед шрівіджайських пам’яток зустрічаються й індуїстські), мовою — давньомалайська. Саме на Суматрі проходив навчання у 1011—1023 рр. реформатор буддизму в Тибеті Атіша. Китайські пілігрими-буддисти (насамперед знамениті Фа Сянь та І Цзін) на шляху в Iндію надовго зупинялися на Суматрі. Про велич і могутність цієї держави писав арабський купець Сулейман, який побував тут у 851 р.1. Шрівіджайя як могутня держава була відома Масуді та Ідрісі. В Індії правителі Шрівіджайї споруджували віхари — буддистські монастирі. Одну з таких віхар збудували у середині ІХ ст. у знаменитому буддистському центрі Наланді, іншу, названу на честь правителя Шрівіджайї Чудаманівармавіхара, — у Х ст. Наприкінці Х — на початку ХІ ст. між Шрівіджайєю та Матарамом велися військові дії за гегемонію на архіпелазі, які закінчилася поразкою Матараму та його правителя Дхармавангши. Проте у середині 20-х рр. ХІ ст. Шрівіджайя зазнала поразки від Раджендри, царя тамільської держави Чола. Шрівіджайського правителя Санграма Віджайоттунгавармана захопили у полон, однак держава продовжувала існувати, очевидно на засадах васальної залежності від тамілів. Уже у 1028 р. у Китай прибуло чергове шрівіджайське посольство. З матарамським царем Аірланггою було укладено мир. Не припинялися взаємини з Чолами. У 1090 р. чольський правитель Кулоттунга І надав нові привілеї нагапаттінамській віхарі. Аж до початку ХІІІ ст. Шрівіджайя залишалася володаркою проток. Характеризуючи державний лад Шрівіджайї зазначимо обмеженість джерельної бази, яка б дозволила з належною повнотою відобразити державну політику в різних сегментах гуманітарної сфери. Імперія складалася з численних кадатуан (васальних держав) на чолі з правителями — дату, яким підпорядковувалися хулу — вожді. Уся держава ділилася на адміністративно-територіальні одиниці — деша. Шрівіджайя могла називатися кадатуан, а також бануа (залюднена земля, громада), або хулунтухан (держава, буквально — „раби і пани”). Монарх Шрівіджайї, який, ймовірно володів і сакральною владою, титулувався дапунта хіянг (де хіянг — Бог), або хаджі (лон-цин у китайських джерелах/ Представники всіх областей та васальних держав складали присягу на вірність монарху, випиваючи священний напій — міну сумпах („пили клятву”). Для збереження єдності держави здійснювалися спеціальні магічно-ритуальні дії. Камінь Присяги з Телага Бату (Південна 1 История Востока. — В 6 т. — Т. ІІ. — С. 216; Кобищанов Ю. М. Полюдье: явление отечественной и всемирной истории цивилизаций. — С. 51—52. Суматра), який датують кінцем VII ст., погрожував магічними карами кожному, хто не буде вірним цареві. Вбивство від закляття чи божевілля очікувало за зраду, шпигунство, змову проти володаря (особливо у прикордонних областях) чи напад на його резиденцію. Це стосувалося і сепаратистських прагнень дату (губернаторів провінцій), особливо, якщо вони йшли від принців, які могли успадкувати престол. У Шрівіджайї, насамперед у столиці, існував розвинений державний апарат, де на вищих щаблях знаходилися родичі монарха, які носили санскритські титули раджапутра, ювараджа, раджакумара, бхупаті тощо. На них покладалося управління провінціями, які знаходилися під прямим контролем центру. Для охорони торгової монополії та придушення повстань утримувалася професійна армія[758]. На державній службі перебували виділені в особливі групи писарі, скульптори (які обслуговували потреби управління та державного культу), кормчі, торговці (внаслідок важливості заморської торгівлі), хулун хаджі (царські слуги, які несли охорону палацу).