Середня Азія в епоху Ахеменідів
У завоюваннях Киром — засновником Ахеменідської держави — Середньої Азії можна виділити три етапи [46, 190-191]:
• перший — приєднання Парфії (рис. 58) і прикаспійських саків (джерела під цією назвою мають на увазі, мабуть, племена «саків-тиграхауда», тобто «саків у гострих шапках»);
• другий — завоювання Бактрії (рис.
59) і саків-амюргіїв (тоді ж, імовірно, були завойовані персами Маргіана і Согд (рис. 60), історично й культурно пов’язані з Бактрією);• третій — приєднання Хорезму й похід на саківмасагетів, що закінчився трагічно для Кира (до складу масагетів входили, очевидно, і фрако-кіммерій- ські племена).
За Геродотом, останній похід Кира був спрямований проти масагетів (від іранськ. «масья» — риба), що жили між Амудар’єю і Сирдар’єю, у безпосередній близькості до Хорезму і Согду. На чолі масагетів стояла цариця Томіріс (сліди
Рис. 58. Парфяни (Персеполь) [128, 55]
Рис. 59. Бактрійці (Персеполь) [128, 54]
Рис. 60. Согдіанці (Персеполь) [128, 50]
матріархату зберігалися й у інших скіфських племен, а також у карійців, лідій- ців лікійців). Масагети перемогли, велику частину перської армії було знищено, а сам Кир загинув (пізніше його син Камбіс зміг одержати останки батька, що були поховані в Пасаргадах). При Даріеві Iу Маргіані, Парфії і «країні саків» прокотилася хвиля повстань, що, однак, були подавлені. Всі основні області Середньої Азії — Бактрія (з Маргіаною), Согд, Парфія, Хорезм, Саки — входили, таким чином, до складу держави Ахеменідів. За її межами перебувала лише сучасна Фергана. Велика Перська імперія була розділена приблизно на двадцять областей — сатрапії, якими управляли намісники-сатрапи, наділені військовою та цивільною владою.
Кожна сатрапія щорічно платила цареві податки, що звичайно обчислювалися в талантах срібла (один талант дорівнював 34 кг). Загальна сума податків, за даними Геродота, становила понад 400 тонн срібла [46, 195-206].Великими поселеннями Середньої Азії були Бактри (сучасн. Балх) — столиця Бактрії, Мараканда (Самарканд — центр Согду (Согдіани) і Мерв — центр Маргіани, що склалися в УІ-ІУ ст. н. е. як давні міста (див. табл. 16). У цих містах стояли палацові і храмові комплекси, а самі міста являли собою фортеці. У Фергані також жило осіле землеробське населення, яке дотримувалось, однак, інших культурних традицій, на відміну від жителів Бактрії, Согду, Маргіани, Парфії та Хорезму. Корені цих традицій сягають місцевої ферганської культури епохи бронзи ІІ — початку І тис. до н. е.
Таблиця 16
КОРОТКІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСНОВНИХ ЦЕНТРІВ ДАВНЬОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В СЕРЕДНІЙ АЗІЇ [16]
| Найменування центру | Характеристика |
| Мерв | Давнє місто в Середній Азії на річці Мургаб (біля сучасн. міста Байрам-Алі в Туркменії). Виникло у серед. I тис. до н. е. Періоди розквіту: II-III і XI—XII ст. н. е. У 1222 р. зруйнований монголами. Збереглися залишки укріплень, будинків, палаців, мечетей, мавзолеїв та ін. Мерв був головним містом історичної області Маргіана, що у середні століття ввійшла в Хорасан — історичну область на північному сході Ірану — центр Парфенського царства (250 р. до н. е. — 224 р. н. е.) |
| Самарканд | Давнє місто в Узбекистані, у долині ріки Зеравшан. Відоме з 329 р. до н. е. за назвою Мараканда. Наприкінці XIV—XV ст. — столиця держави Тимуридів, у XIX—XX ст. — у складі Росії. Мараканда було головним містом історичної області в Середній Азії — Согда (Согдіани), одного з давніх центрів цивілізації. У середині I тис. до н. е. ця історична область була територією однойменної держави. Согдійці належали до давньої східно-іранської народності Середньої Азії і Казахстану, одні з предків сучасних таджиків і узбеків. Розмовляли согдійці согдійською мовою (іранська група), писемні пам'ятки якої відомі з I ст. до н. е. — Х ст. н. е. Нащадок согдійської мови — ягнобська мова |
| Хорезм | Давня держава Середньої Азії з центром у пониззі Амудар'ї — історична область високої культури. Виникла в VII—VI ст. до н. е. У 712 р. Хорезм завоювали араби, у 1220 р. — монголи. Населення Хорезму називалося хорезмійцями — це давній іраномовний народ, що злився потім з іншими народами. Розмовляли хорезмій- ці хорезмійською мовою, яка належить до іранської групи індоєвропейської сім'ї. Найдавніші написи (арамейським письмом) — з III—II ст. до н. е. |
З цією епохою пов’язані могильники-кургани Узбекистану з кам’яними насипами. Похованих у них укладали зазвичай на спину, головою на захід. Кургани були двох типів — довгі, до 30 м з півночі на південь, й округлі, діаметром від 3 до 12 м. Культура Фергани УІ-ІУ ст. до н. е. вплинула на сакські скотарські племена Паміро-Алтаю, а також кочові племена центрального Тянь-Шаню. Своєрідною групою пам’яток УІ-ІУ ст. до н. е. є курганні могильники Східного Паміру, що належали сакським племенам. Над цими сакськими похованнями зводилися земляні або кам’яні насипи, облямовані рядами каменів (поховані тут лежали на боці у скорченому положенні, посипані іноді охрою). У курганах знайдені мечі-акинаки, бронзові бляшки у «скіфському звіриному стилі», бронзові казанки, прикрашені фігурами козлів або чудовиськ. До ахеменідської доби належить і так званий Амудар'їнський скарб, знайдений у Північній Бактрії (рис. 61) [46, 206-229]. Багато експонатів ахеменідської й інших епох іранської державності представлені в музеї Тегерана — столиці сучасного Ірану (див. кольорову вклейку, рис. 62).
Золотий браслет
Ручка срібної посудини
Золота модель колісниці
Золота фігурка
Рис. 61. Предмети з Амудар’їнського скарбу [46, 225-229]