Резюме
Історія Індостану, як нам відомо, налічує сотні тисяч років і виповнена неабияких досягнень людської творчості, на яку надихнули релігійні пошуки і осяяння віри. Перші свідчення перебування людини на субконтиненті датуються не пізніше 450 тис.
років тому. Серед перших поселенців Індостану, що «прибилися» до євразійського материка 65 млн років тому, були представники екваторіальної (негро-австралоїдної) раси, тобто можливі спадкоємці легендарної Лемурії, що займала колись обширний індо-тихоокеанський регіон. Послідок цього переважно австралоїдного населення зберігається досі в Австралії й Океанії, а також поширився на Сахалін і Японські острови (айни), зайняв півострови Індокитаю (се- ної) і Індостану (веди), опинився на Мадагаскарі (малагасійці) і досяг, ймовірно, українських земель в епоху Трипільської цивілізації, про що свідчать археологічні знахідки австралоїдних останків.Австралоїди з дуже давніх часів були певним чином тісно пов’язані з дравідами, які в ностратичній макросім’ї сусідили, ймовірно, з уральськими й індоєвропейськими праетносами. Дравіди до IV тис. до н. е. займали, очевидно, величезні території від Малої Азії і Східного Середземномор’я до Каспійських степів і Іранського нагір’я, а також до Індостану і навіть Південної Африки, де їхні мови зберігаються і донині. Можливо, що до Південної Африки представники дравідійських етносів проникли з острова Мадагаскар, заселеного малагасійцями, які представлені сьогодні південноазійською, меланезійською, негрською і південно-європеоїдною расами. При цьому первісне заселення Мадагаскару, як свідчать сучасні дослідження, походило не з сусідньої Африки, а з далекої Індонезії (Малайський архіпелаг). Примітно, що негроїдні бушмени, яких визначають автохтонним населенням Південної Африки, пов’язували створення їхнього культурного світу з якимсь «стародавнім народом», існуючим тут до них.
Не виключено, що носіями цих давніх культурних цінностей були дравіди, як і в малагасійців, у культурі яких поширені бої биків, гра в шашки і шахи, сонячний календар, тобто основні елементи Середземноморської й Індської цивілізацій, носіями яких вважаються дравідські етноси.У світлі цих даних участь дравідів і пов’язаних з ними австралоїдів у створенні неолітичних культур розписної кераміки, найвідомішими центрами якої були Балкани і Чорномор’я (трипільська культура), Каспій і Іранське нагір’я (Елам), Месопотамія (Шумер), Центральна Азія й Індостан (Хараппська цивілізація) очевидна. Не виключено, що саме австралоїди відкрили дравідам шлях на південний схід, до своєї прабатьківщини, що й зумовило появу південних європеоїдів в Ірані і в Афганістані, в Індостані і на Шрі-Ланці, в країнах Південно-Східної Азії і в Південній Африці, на островах Індійського і Тихого океанів не пізніше IV тис. до н. е. Відхід дравідійських праетносів з району Середземномор’я міг бути спричинений і зростанням іберійсько-кавказького (хато-хуритського) населення, що зайняло в цей час прилеглі до Середземномор’я регіони. Змішування дравідської й іберійсько-кавказьких культур могло відбуватися протягом багатьох століть, що, зрештою, сприяло повнішій європеїзації іберійсько-кавказьких етносів, які походять з Центральної Азії — осередку формування сино-кавказької мовної макросім’ї. Згодом іберійсько-кавказькі народи приєдналися до індоєвропейських, створюючи велику Трипільську працивілізацію, в якій, можливо, зберігалися і сліди дравідів, що пішли на південний схід.
Індосередземноморська раса (тобто південні європеоїди) могла, таким чином, утворитися від раннього і тривалого змішування дравідських праетносів (при- належних, ймовірно, до північноєвропеоїдного типу, що походить від кромань- йоїдного населення Європи) з представниками австралоїдних і сино-кавказьких спільнот. До цих процесів долучився, здогадно, і негроїдний компонент.
Європеоїдні праетноси з’являються в Індостані між X-V тис.
до н. е., тобто в епоху мезоліту, і водночас проникають на субконтинент монголоїди. Тим самим було порушено єдність австралоїдних етнокультурних спільнот, що проживали в Індостані з незапам’ятних часів. Населенню цієї доби властиві негроїдні, середземноморські і ведоїдні ознаки, житла переважно круглі, що вказує на можливе домінування матріархального культу. З VII тис. до н. е. північний захід Індостану заселяє високоросле європеоїдне населення, з яким пов’язується вирощування злаків. З епохи неоліту домінуючими стають два типи споруд — круглі і прямокутні, що побічно засвідчує існування двох культів — матріархального і патріархального. Прямокутні споруди були характерні для Хараппської цивілізації III-II тис. до н. е., як і символи хреста і свастики, що підтверджує поширення патріархального солярного культу. Примітно, що серед європеоїдних творців Індської цивілізації сучасні дослідники розрізняють представників як середземноморської, так і альпійської рас (остання є результатом раннього змішування кроманьйоїдного, північноєвропеоїдного і давньосередземноморського, південноєвропеоїдного типів).Можливо, що в Хараппській (Індській) цивілізації відбулося досить раннє змішування матріархального і патріархального, солярного і місячного культів, що спричинилося як неоднорідністю прибулого до Індостану європеоїдного населення, так і місцевими впливами. Наприклад, в неолітичній культурі Східної Індії, створеній монголоїдними прибульцями з Південно-Східної Азії, вирізнявся архаїчний культ змії, а автохтонне ведоїдне населення віддавало перевагу, очевидно, місячному культу. Колись веди населяли весь район Південної і Південно-Східної Азії, проживаючи материнсько-родовими общинами, у них був розвинений шаманізм, для культури характерне вирощування проса, татуювання тіла, віра в духів. Ведоїдам споріднені негритоси Південно-Східної Азії (також представники австралоїдної раси), а останнім — негрили, які належать вже до негроїдної раси і живуть в Африці. Негритосам, як і негрилам, відомий образ небесного божества, яке вони ототожнюють з місяцем або грозою і приносять йому криваві жертви.
Його вважають злим, оскільки він вбиває людей. Водночас з цим злим і грізним божеством (відомий під іменами Мутаса, Некунзі, Карі, Пулугу та ін.) пов’язаний обряд обрізання пеніса, що вказує на образ зміебога. При цьому, за одними міфами, він є чоловічим началом, за іншими — жіночим (див.: 116, I, 267-270, 284-286).Серед останків часів Хараппської цивілізації виявлені представники середземноморської і альпійської європеоїдних рас, а також австралоїдної і монголоїдної, що підтверджує синкретичність цієї культури, яка увібрала в себе різні компоненти. Можливо, саме в надрах цивілізації Інду бере початок релігійний синкретизм Індостану, де змішалися матріархальний і патріархальний устрій, солярні і лунарні уявлення, культи Білого і Чорного богів, уранічна символіка свастики і водно-хтонічна символіка змії. На цю ситуацію змішування різних духовних і соціальних уявлень наклалося переселення індоаріїв, що несли з собою солярно-патріархальний культ і відповідну соціальну організацію.
зустріч індоаріїв з представниками інших етнокультурних спільнот знайшло своє відображення не лише в збірках арійських священних текстів (Веди), а й в етнонімах донині існуючих народів Індостану. Наприклад, серед ведоїдних етносів відомі асури, які в Ріґведі вважалися основними супротивниками арійських богів-девів. Основним заняттям асурів було ковальське ремесло, покровителем якого практично в усіх народів світу визнавався один з хтонічних «першобогів», відомий в Європі як Вулкан і Гефест. В індійському окрузі Біхар до сьогодні зберігаються руїни стародавніх міст, які пов’язують з міфологічними асурами. Можливо, давні племена асурів поклонялися божествам, які в аріїв вважалися демонами, тобто уособлювали протилежний арійським богам бік сакрального світу. Деви, як нам відомо, втілювали солярно-уранічні уявлення, асури — лунарно-хтонічні. Зіткнення етнокультурних спільнот з протилежними релігійно-міфологічними системами спричинило їх подальшу непримиренну боротьбу, що знайшло відтворення і в арійських священних переказах.
Окрім асурів (належать до ведоїдних австралоїдів), в Індії живуть наги, приналежні до південноазійської (австралоїдно-монголоїдної) раси, які також згадуються в Ріґведі як змієподібні істоти.
За їхнім етнонімом названий окремий індійський штат — Нагаленд. Змії асоціювалися в індоаріїв зі злом, і з ведичних джерел відоме багаторічне жертвопринесення змій, що, можливо, відтворює реальну боротьбу аріїв з племенами нагів, які обожували змій.Вороги арійців з числа автохтонних племен відомі також як даси (або дасью), які часто згадуються в Ріґведі (припускають, що під цим етнонімом малися на увазі смугляві дравіди). Боротьба з осілими дасами була затяжною, і після перемоги над ними індоаріїв слово «даса» почало означати «раб».
Серед численних індоарійських народів Індостану привертає увагу 30-мільйонний народ оріїв, чий етнонім нагадує геродотових скіфів-орачів, яких багато дослідників вважає предками слов’ян-українців. Основним заняттям оріїв є орне землеробство і художні ремесла; в них розвинене музичне, танцювальне і образотворче мистецтво, зосереджені вони у невеличких поселеннях-хуторах, проживають у глинобитних помешканнях; харчуються м’ясом, рибою і овочами. Все це дуже нагадує побут українців трипільської епохи. Головним у оріїв є солярний культ бога Сур’ї, який тотожний слов’янському Даждьбогові.
Окрім ведичних індоаріїв, в Індії проживали також інші індоарійські племена, що не були носіями ведичної релігії. Можливо, вони проникли до Індостану дещо раніше ведичних аріїв. Не виключено, що вони належали до першої хвилі міграції ще недостатньо диференційованої індоіранської спільноти, відомої нам як носії мітаннійськоїмови. Ці первісні індоарії, як ми пам’ятаємо, заснували царственні династії в Малій Азії і в сиро-палестинському регіоні (зокрема, Мітан- ні і Хеттську державу), з’явившись у першій половині II тис. до н. е. Примітно, що саме з мітаннійскої династії індоаріїв була широко відома своєю красою і мудрістю дружина єгипетського фараона Ехнатона — Нефертіті. Багато дослідників пов’язують введений Ехнатоном солярний монотеїзм (більш ніж за сто років до лу- нарного монотеїзму Мойсея, що вийшов з Єгипту) з ім’ям його індоарійської дружини.
Ця перша, мітаннійська, хвиля міграції протоіндоаріїв досягла, можливо, і Індостану, де вони вважалися неведійськими аріями, оскільки, мабуть, втратили під час тривалих міграційних процесів зв’язок з ведичною системою вірувань, але зберегли загальноіндоєвропейський культ Сонця.
Привертає увагу при вивченні етносів Індостану той факт, що багато автохтонів є прихильниками переважно рослинної їжі, тобто вегетаріанцями. Ця обставина підтверджує архаїчність цих етносів, які, ймовірно, зберегли рослинні культи, властиві, наприклад, австралоїдним етносам Полінезії (про їх схожість з європейськими культами Кори-Персефони зазначено в IV розділі цього тому). Згодом вегетаріанство увійде і в системи вірувань індоаріїв, зокрема в системи буддизму і джайнізму.
Ведійська релігія індоаріїв, солярно-уранічна і патріархальна у своїй основі, зазнавала безліч впливів автохтонного оточення, в якому були розвинені водно-хтонічні і матріархальні культи. В результаті, мабуть, виникло уявлення про існування в самому індоарійському світі двох династій (або навіть двох рас) — сонячної і місячної, що знайшло, наприклад, відображення в законодавчій індоарійській збірці «Закони Ману». Іншими словами, спочатку солярно-ураніч- на релігія індоаріїв поступово ввібрала в себе компоненти лунарно-хтонічних вірувань, що згодом знайшло своє віддзеркалення у поділі індуїзму на шанувальників Вішну (солярне начало) і шанувальників Шиви (лунарне начало). Цій парі, що втілює протилежності, передувала, судячи з усього, пара богів Сонця (Сур’ї) і грози (Індри), а їй — Мітри (світле небесне начало) і Варуни (темне, грозове).
Зміни, яким піддавалася індійська релігія аріїв, були зумовлені як автохтонними впливами, так і чужоземними завоюваннями, що несли з собою різні системи вірувань. В результаті довгої історії народів Індостану (табл. 9) виник всесвітньо відомий феномен — феномен високої індійської культури, що значно збагатив усе людство.
Таблиця 9
ХРОНОЛОГІЯ ІНДОСТАНУ
| Дата | Подія |
| 450-200 тис. років тому | архантропи застосовують кам'яні знаряддя, різні для північної і південної зон Індостану. «Південці» користуються рубалами і є переважно збирачами, «північні» послуговуються рубаючими знаряддями (чоперами) і є мисливцями. Використовується вогонь, за житло слугують печери |
| 40-15 тис. років тому | помічені інокультурні впливи з Африки, а також з Центральної і Середньої Азії. Основне населення Індостану — австралоїдне |
| Х-УІІ тис. до н. е. | спостерігається проникнення із заходу європеоїдів і зі сходу монголоїдів. Переважають круглі житла, з'являється кераміка, вирощування злаків |
| УІІ-ІУ тис. до н. е. | вирізняються два типи споруд — круглі і прямокутні, переважають два типи населення — ведоїдне і дравідійське |
| ІІІ-ІІ тис. до н. е. | розквіт Хараппської цивілізації з прямокутними спорудами, символами хреста і свастики, творцями якої вважають європеоїдних дравідів. У Східній Індії виникає «культура мідних скарбів і жовтої кераміки» з культом змії, носіями якої є монголоїди |
| ІІ тис. до н. е. | проникнення з північного заходу індоєвропейських племен аріїв, носіїв культури сірої розписної кераміки і патріархального солярно-уранічного культу. Початок формування індуїзму і складання Вед |
| УІІ-УІ ст. до н. е. | період формування джайнізму і буддизму, утворення в Індії перших республік і монархій |
| 330 р. до н. е. | похід до Індії Александра Македонського |
| 321-185 рр. до н. е. | доба виникнення, розквіту і занепаду Маурійськой імперії — першої імперії Індостану. Правління Ашоки і розквіт буддизму |
| 200 р. до н. е. — 300 р. н. е. | розпад Маурійської імперії, відновлення брахманської ортодоксальності. Поява царів «індо-греків» і вторгнення саків. Розквіт Кушансь- кого царства і правління Канішки. Вторгнення персів. Утворення царств у Південній Індії. Перше проникнення християнства |
| 300-900 рр. н. е. | відродження імперії під правлінням династії Гупт. Вторгнення гунів. Розквіт тамільської культури на півдні Індостану. Формування класичного індуїзму. Початок арабських завоювань |
Закінчення табл. 9
| Дата | Подія |
| 900-1526 рр. | війни між різними державними утвореннями Індії. Відбиття набігів тюрків. Підвищення ролі раджпутів («синів царів»). Мусульманські нашестя Газневіда і Гхурі. Виникнення Делійського султанату. Нашестя на Делі Тимура. Виникнення в Південній Індії могутньої індуської держави Віджаянагар |
| 1526-1707 рр. | період імперії Великих Моголів, створеної Тимурідом Бабуром. Правління падишаха Акбара. Виникнення сикхізму. Переслідування індуїстів з боку мусульман. Розпад імперії із смертю Аурангзеба |
| 1739 р. | вторгнення іранського Надир-шаха і початок міжусобиці |
| 1803 р. | завоювання Індії англійцями і встановлення колоніального режиму |
| 1947 р. | виборення державної незалежності Індії в результаті тривалої національно-визвольної боротьби |