Резюме

На основі зробленого нами огляду релігійно-міфологічних систем еквато­ріальних і монголоїдних народів доходимо таких узагальнюючих висновків.

1. Образ Верховної істоти ураиічної (часто неиерсоніфікованоі або анд­рогінію!) природи відомий практично всім розглянутим народам.

2. Загадом розвиток теогонії архаїчні народи уявляють так.

3. Про первісне переважання в давніх релігійно-міфологічних системах жіночого начала свідчать, можливо, і солярні та лунармі божества, перші з яких були жінками, а другі — чоловіками (наприклад, у австралійців, давніх японців, тунгусів, давніх монголів, фінно-угрів, самодійців). Так, верховний бог рапануйців пов'язаний із Сонцем і вогнем, а його антипод Місяць руйнує Зем­лю. залишаючи тільки острів Пасхи. тому це божество вважають шкідливим. На певному метаісторичному етапі Сонце перемагає Місяць і поступово пере творюсться на божество чоловічої природи, а Місяць — на божество жіночої природи. Відтоді Сонце у багатьох релігійно-міфологічних системах вважаєть­ся добри.н божеством, а Місяць злим, що символізує продовження мотивів боротьби добра і зла, дуалізму світла і темряви, вогню і води.

Зауважимо, що домінування лунарннх культів над солярними зазна­чається передусім у релігійних системах найдавніших народів (наприклад, у готтентотів, бушменів, негрнллів. перших жителів Центральних Анд), що може свідчити на користь поширення «на початку часів» особливої місячної релігії, яка прийшла на зміну «уранічній» і згодом «матріархальній», перейнявши під останньої свою «жіночу» природу. Згодом лунарні культи поступово витісня­лися солярними, а окремі народи взагалі не пам'ятають «лунарного» етапу розвитку, що, можливо, свідчить про їхнє пізніше походження (в'сти й мион- ги, частина північноамериканських індіанців то ін.).

4. Спадкоємність домінуючої ролі божеств різної природи особливо яск­раво виявляється у феномені «поколінь богів», що характерний для багатьох архаїчних релігійно-міфологічних систем. 1 іаприклад, у негроїдних народів со­нячні божества витісняють давнішого бога — творця світу, а сонячних бо­жеств. у свою чергу, витісняють нові боги, тобто класифікується як мінімум три покоління богів. «Старші» і «молодші» боги відомі багатьом племенам північноамериканських індіанців, при цьому «Батько Наш» може поставати у вигляді Сонця. В індіанців Центральної Америки «Богиня з косами» мас. як згадувалося, сина-андрогіна («товстого бога») — Сонце (при цьому відомий і «старий бог» — бородатий чоловік, тобто всі разом вони утворюють типову «трійцю»). У реліпі інків Сонце вже головніше від Місяця, але у XV ст. соляр­не божество починає витісняти, у свою чергу, культ Віракочі. Сонячні культи домінують також у в'єтів і мионгів, проте поряд з ними практикується (ма­буть. конкуруючи з ними) культ божества родючості, що вмирає і воскресає (це божество, як ми пам’ятаємо, часто є сином небесного бога і смертної жін­ки). Давня тибетська релігія налічує 22 покоління богів, стільки ж їх знає дав- ньояпонська релігійна система.

Іншими словами, у ранніх релігійно-міфологічних системах різних наро дів екваторіальної і монголоїдної рас простежується певна «еволюція» богів. під час якої боги «старшого» покоління поступаються панівним становищем представникам «молодшого» покоління, внаслідок чого в різних історичних епо­хах і в різних соціальних верств фіксуються різні боги. Найімовірніше, така божественна «еволюція» була наслідком поступового роз'єднання колись єди­ної Верховної істоти уранічноі природи на безліч піших небесних божеств, що персоніфікували її окремі аспекти.

5. Первісне протиборство чоловічого небесного 1 жіночого земного начал у багатьох давніх релігіях змінюється антагонізмом благородного Неба і шкід­ливого підземного світу, володарі якого мають вже безперечно чоловічу при­роду. Так. бог-деміург у фінно-угрів створює все корисне, а його молодший брат — усе шкідливе. Володар верхнього світу Ульгень у саяно-алтайців ство­рює «біле» людство, а володар підземного світу' Ерлік — «чорнеь. При цьому Ульгень 1 Ерлік — брати, але Ерліка скидають з небес за його гріхи разом з його слугами (що дуже нагадує біблійні оповіді про скинення з Неба Сатани з його воїнством, а також про поділ раннього людства на нащадків благовірного Сіфа і братовбивці Каїна. Паралелі з християнським Святим Письмом виявля­ються в багатьох архаїчних релігійних системах: уявлення про рай і первісний гріх (у мікронезійців), а також міф про змішування мов у мяо-яо; міфи про сходи на Небо (у самодійців): оповіді про потоп майже в усіх розглянутих народів, переконання меланезійців у тому, що раніше люди були безсмертні, а поява смерті — це кара за гріхи тощо)·

6. Творення людини в давніх релігійно-міфологічних системах часто по­в'язується з хтонічним началом (у меланезійців, наприклад), що, як правило, ототожнюється з жіночою природою Так. мікронезійці переконані, що людей народжує богиня. Давні жителі Центральних Анд вважали людей породженням Землі. Монголи формуючою силою при творенні людини вважали жіноче на­чало (Землю), а одухотворюючою — чоловіче (Небо).

Разом з тим численні згадки в давніх релігійних системах про участь хтонічного начала у творенні людини, можливо, пов'язані з численними опові­дями про породження Землею чудовиськ, які згодом були знищені різними глобальними катастрофами, передусім всесвітнім потопом. Організаторами та­ких катастроф всюди є вищі уранічні боги, що позбавляються в такий спосіб невдалих хтонічних творінь (вважається, що Земля і людство, яке живе на ній. пережили вже кілька катастроф).

Боротьбу з чудовиськами, насамперед велетнями та карликами. відбито в релігійно-міфологічних уявленнях меланезійців, індіанців Північної і Південної Америки, монголів, тибетців, давніх тюрків, фінно-угорських пародіє, палео­азіатів, ескімосів та ін. Таке значне поширення міфів про незвичайні людські істоти, можливо, свідчить про реальні доісторичні «велетенські» та «карлико­ві» раси (про перших нагадують надзвичайно поширені мегалітичні споруди, про других — пігмеї, негритоси, негриллі, бушмени та інші низькі на зріст субраси, що збереглися донині).

7. Спільними для всіх описаних релігійно-міфологічних систем екваторі­альної та монголоїдної рас с анімізм, магічні обряди, тотемізм, ініціації, різно­манітні табу, культи розмноження і родючості, фетишизм, шаманство, культ предків, уявлення про магічну силу (на кшталт мана). Практично в усіх систе­мах простежуються образ Світового дерева і вертикальна структура світу, у багатьох ще й горизонтальна Надзвичайно поширені татуювання, розфарбо­вування тіла, маски, великі пантеони божеств і духів «нижчої міфології», об­ряди обрізання (у австралійців, готтентотів, бушменів, пігмеїв та інших негро- австралоїдних народів), таємні чоловічі товариства, культ змін, мегалітичні споруди (у тому числі й могили-кургани), культ ведмедя (в індіанців Північної та Центральної Америки, айнів, фінно-угрів та ін.).

8. В окремих релігійно-міфологічних системах виявляються дошамаиські та шаманські «пласти» (наприклад, у тунгусів), що свідчить про пізнішу появу уявлень шаманського кола (хоча Й вони надзвичайно давнії; ці уявлення пов'я­зані передусім з мисливськими містеріями. Так. сибірський шаманський культ у маньчжурів, як і ніші шаманські культи, базувався на мисливських ритуалах і уявленнях культу предків. Тому центральною фігурою в мисливських релі­гіях був шаман, тоді як у землеробських, що пов'язані насамперед з культом родючості, — жрець. Звідси й відмінність між «шаманськими« і «жрецькими» комплексами, що втілювали дві різні стратегії життєдіяльності етносів — мис­ливство (пізніше кочівницьке скотарство) і збиральництво (пізніше осіле зем­леробство). Саме тому перші мисливські (а потім і скотарськії релігії були пе­реважно чоловічими, а перші землеробські — переважно жіночими. Наявність же у «шаманських» народів дошаманських релігійних уявлень свідчить, мож­ливо, про попередній історичний період, що завершився колись черговим гло­бальним катаклізмом. Залишки етносу, що врятувалися після цього катаклізму, зберегли у своїй пам'яті колишні релігійно-міфологічні уявлення і почали в но­вих умовах (по суті, «з нуля») новий життєвий цикл, вносячи певні «коректи­ви» до колективного світорозуміння. Тому шаманство — це. мабуть, певний етап розвитку релігійних уявлень, притаманний усьому людству, що пережило в доісторичні часи глобальну катастрофу.

9. Про існування кількох етапів в історії людства свідчать як прямі згад­ки про катастрофи практично в усіх відомих релігійно-міфологічних системах, так і етногокічні міфи різних народів. Наприклад, бушмени та малагасійці пе­реконані. що людство пішло від давньої, давно зниклої раси. Індіанці Північної Америки «пам'ятають» свої міграції з-за моря, а окремі племена стверджують, що їхні предки прибули із зірок (з цими мотивами перекликаються й «косміч­ні» малюнки пустелі Паска в Південній Америці). Південноазіатські мяо-яо, що живуть протягом тисячоліть у жарких широтах, зберігають переказ про свою прабатьківщину, де півроку триває ніч і лежить сніг. Давні дравіди і ме зоамериканські індіанці впевнені, що їх прабатьківщина у прадавні часи заги­нула в глибинах океану Однакові сюжети про всесвітні катастрофи і наступні після них міграції, що повторюються у різних народів і в різноманітних куточ­ках земної кулі, очевидно, відбивають катаклізмн, що справді сталися колись і докорінно змінили світ.

Зазначені зміни стосувалися, імовірно, і релігійно-міфологічних систем, де місце «старших» богів попереднього метаісторичиого періоду займали боги «молодших» поколінь, боги різних стихій і різних рівнів божественного світоустрою, аж до численних духів «нижчої міфології». Проте присутність в усіх відомих релігіях світу образу неперсоніфікованої Верховної Істоти, Не­бесного Батька, що створив колись Всесвіт, з великою вірогідністю свідчить про арамонотеізм як первісну і загальну релігію раннього людства. Непрями­ми доказами спільного походження найдавніших народів і їхніх релігійних уявлень є, наприклад, культові предмети айнськоі кераміки Японських ост­ровів. в якій виявляються певні «паралелі» з культурами Африки. Полінезії. Центральної Америки, а також встановлені аналогії в релігійно-міфологічних системах океанійських, північноамериканських і південноафриканських на­родів

* « *

Розглядаючи релігії етносів, що входять до негро-австралоідної і амери- кано-азіатськоі рас, ми дотримувалися певної логіки викладу: від найдавніших етносів до молодших. Так, почавши з вивчення релігій Австралії і Тасманії (на нашу думку, найбільш архаїчного пласта релігійних уявлень австралоїдних народів), ми перейшли до релігійних традицій Меланезії, Полінезії. Мікронезії (включаючи релігії австралоідів в інших частинах світу), а від них — до най­давнішої частини негроїдної раси, яка складається з бушменів, готтентотів і негриллів, що привело нас до порівняно пізніх релігійно-міфологічних систем інших негроїдних народів. Після цього ми розглянули традиційні вірування американоідів, наступної за історичним віком (за нашим припущенням) людсь­кої раси (після австралоїдної та негроїдної). При цьому' найбільш архаїчними, на наш погляд, є релігійно-міфологічні уявлення південноамериканських інді­анців (пригадаймо хоча б практику муміфікування у чинчоро, що налічує близь­ко 10 тис. років), потім релігії Мезоамерики і. нарешті, вірування північно­американських індіанців (особливо їх пізніших груп, наприклад атапаскської). Після американської гілки великої монголоїдної раси ми почали вивчати її азі­атську складову, порівняно з якою, за нашим припущенням, тихоокеанські монголоїди є давнішим пластом. Про це певною мірою свідчить також розгляд вірувань представників південноазіатської раси, що є перехідною між австра­лоїдною та монголоїдною великими людськими расами. Виявлені лінгвістами паралелі між сино-тибетськими, окремими палеоазіатськими і північнокав- казькими мовами дають змогу після розгляду релігій континентальних монго­лоїдів перейти до безпосереднього вивчення релігійних традицій кавказьких європеоїдів, а від них — до численних представників семітсько-хамітської (афразійської) та індоєвропейської мовних сімей.