Резюме

Становлення людства, його расово-етнічних груп, мов і культури подолало, як ми бачимо, довгий і часом драматичний шлях, окремі ділянки якого дотепер не зовсім ясні. Передусім це стосується проблеми виникнення, тобто початку жит­тя на Землі, появи першої людини та її перших расово-етнічних підрозділів, розвиток у людини мови і культури, визрівання перших релігійно-міфологіч­них систем.

Справді, автори останніх наукових розвідок щораз більше схиляються в цих питаннях до ідеї "раптовості», «випадковості» виникнення перших форм земного життя (наприклад, зародження перших живих клітин у первісному зем­ному океані з неживої матерії внаслідок випадкових хімічних реакцій), появи перших людей і людської мови (внаслідок різних випадкових мутацій), поход­ження культури та релігії (як результат дії на.людину знов-таки багато в чому випадкових природних впливів). Така одностайність сучасних матеріалістично настроєних вчених в оцінюванні найбільш животрепетних питань людства і природи дедалі більше переконує у достовірності (або, в усякому разі, рівно­правності з науковими висновками) релігійних міфів.

Ми вже бачили, що загальновизнана у сучасній науці еволюціоністська теорія походження людини від гомінідів має не більше аргументів, ніж загаль- невідома біблійна. Послідовники цих обох поглядів на проблему походження людини сходяться сьогодні в одному — люди сучасного виду з'явилися в пев­ний історичний час, наділені необхідними мовними здібностями, а також за­чатками матеріальної та духовної культури. Той факт, що все сьогоднішнє ше- стимільярдне людство пішло від однієї праматері близько 250 тис. років тому, свідчить, на нашу думку, скоріше про усвідомлений акт творіння, ніж про ви­падкові комбінації хаотично діючих різнорідних природних факторів. При цьому цілком припустима (що певною мірою узгоджується і з дарвінівською теорієюі наявність доісторичних людських рас.

Разом з тим наявні на сьогодні наукові дані дають підстави досип, пере­конливо припускати, що первісне людство було монорасовнм (тобто мало єди­ний для всіх антропологічний комплекс, здогадно, протоавстралоідкий), а потім через нез'ясовані ще остаточно причини поділіьлося на два расові стовбури, що дали згодом п'ять основних расових підрозділів (австралоїдний, негроїдний, американоїдний, монголоїдний та європеоїдний). Можливо, що расовий поділ був різний у часі, а тому правомірно ставити питання про вік кожної з рас. З огляду на сучасні наукові дані, предковою расовою формою для західного стовбура стала австралоїдна раса, а для східного — американоїдна. Разом з по­дальшими трьома расовими підрозділами (негроїдною та європеоїдною, з одно­го боку, і монголоїдною — з іншого) ці предкові форми утворили відомі сьогодні п'ять людських рас.

Наявність у расовій історії людства п'яти осередків расоутворення може непрямо СВІДЧИТИ Й про П'ЯТЬ таких самих первісних осередків виникнення прамовних сімей, подальший розвиток яких від єдино) первісно мови-основи зумовив сьогоднішню різноманітність мов світу. «Мовна» історія сучасного людства за такого підходу, також могла початися в індо-тихоокеанському регі­оні, розпадаючись звідти на палеоафриканську (койсанську, наприклад), палеоамерикдську 1 палеосвразійську макросім'і (остання з яких дала початок розвитку найбільшої сьогодні — ностратичиої).

З наведеною п'ятичленною расовою та етнолінгвістичною класифікацією узгоджується, на наш погляд, така сама п'ятичленна класифікація господарсько- культурних типів, що розвиваються від привласнювальної економіки через від­творюючу до обслуговуючої:

Наведена схема багато в чому умовна, проте, на наш погляд, дає змогу простежити історію виникнення і розвитку різних господарсько-культурних тинів та їх різновидів. Усі ці первісні поділи економічної сфери організації соціального житія присутні І в сучасних суспільствах, де. як відомо, існує про­мислове мисливство і рибальство, збирання різноманітних «дарів природи« і добування корисних копалин (вугілля, нафта, газ, руди тощо), аграрний (земле­робство і скотарство) та індустріальний (що розвинувся з міського ремісницт­ва) види виробництва, торгівля і сфера різноманітних послуг. При цьому еко­номіка, досягнувши вищого ступеня господарсько-культурного розвитку, включає в себе, як правило, й усі попередні (що. мабуть, відбивається у професійних та «аматорських« групах збирачів, мисливців і рибалок, землеробів і скотарів, ремісників і торгівців тощо). Разом з тим І сьогодні існують суспільства, що живуть переважно за рахунок або «»первісного» сектору економіки (збираль­ництво, добування корисних копалин, мисливство і рибальство, сільське гос­подарство —традиційні суспільства), або за рахунок розвитку «вторинного» сектору (промислове виробництво — індустріальні суспільства), або вже за ра­хунок переходу до домінування «третинного» сектору економіки (торгівля і сфера різноманітних послуг — прообрази постіндустріальнкх або інформацій­них суспільств).

П'ятичленній класифікації господарсько-культурних типів відповідає, ймо­вірно, така ж п'ятичленна типологія політичних систем (теократія, монархія, де­мократія та ін.). а також відповідних їм типів релігійно-етичних систем, що відбивають чітко визначені основні цінності. Носіями цих типів релігійних си­стем постають, на нашу думку, соціальні верстви, які в процесі історичного розвитку посідають панівне становище в суспільстві, поступаючись ним 3 ча­сом на корис ть іншої соціальної верстви. Інакше кажучи, соціальний розвиток ми уявляємо як закономірно повторювану зміну основних цінностей (зумовле­ну'. МОЖЛИВО, певними зовнішніми факторами). яка спричинюється до встанов­лення нової релігійно-етичної системи і до панування відповідної цій системі соціальної верстви, а остання — до домінування нової політичної системи і господарсько-культурного типу.

Відмінності між виявленими расово-етнічними і господарсько-культур­ними типами, найімовірніше, повинні мати певну відповідність і в структурі людської психіки, оскільки ще стародавні люди зазначали певну' тотожність між психічним і соціальним Справді, виявлена нами первісна дихотомія поділу чо­гось раніше єдиного (наприклад, два расові та мовні стовбури, дві фратрії тощо) супроводжується такою ж дихотомією в психічному цілому (свідомість — не­свідоме. спрямованість особистості на зовнішній або на внутрішній світ, що зумовлено різними функціями кори і підкіркових ділянок, правої та лівої пів­куль людського мозку). Організація соціального життя в трьох основних сферах (політичній, економічній та духовній) відбивається у трьох сферах організації психічного життя окремої людини (вольовій, емоційній та пізнавальній), що реп­резентують процесуально-психічні властивості особистості. Ці процесуально- психічні властивості, що відбивають динамічний бік психіки людини, певним чи­ном «спираються» на потенційно-психічні властивості, що репрезентують її статичний бік. До останніх належать, наприклад, типи темпераментів (де окремі психолога розрізняють останнім часом п'ять типів)’, а також деякі інші незмінні психічні структури («п'ять почуттів» тощо). Можливо, що ці статичні властивості психіки людини відповідають таким самим «статичним» расовим і мовним під­розділам людства, виробленим ним господарсько-культурним типам та іншим постійно присутнім у соціумі структурам (наприклад, соціальнім верствам).

Таким чином, виявляється (багато в чому поки що гіпотетичний) взаємо­зв'язок між психічним і соціальним цілим, яке розвивається відповідно до домі­нування тих або інших основних цінностей (істина, Краса, Добро тощо), які вті­люються у релігійно-етичних системах, що змінюють одна одну.

Певний зв’язок психічного з соціальним і духовним можна помітити, на­приклад, осмислюючи географію релігії в Європі, де. як відомо, майже абсо­лютно переважає християнство. Але християнство сьогодні не є єдиним, оскіль­ки. розколовшись у 1054 р (початкова дихотомія! на дві основні течії (або стовбури) православ'я і католицизм, воно в XVI ст. породило ще й третю (протестантизм), яка продовжила подальше роздроблення єдиного колись учен­ня. До православного «стовбура» генетично близькі монофіснгстно і несторіан- ство (також значною мірою самостійні течії), а до католицького — протестан­тизм. що зріс у його надрах (тобто тут ми теж спостерігаємо ті ж первісні п'ять осередків виникнення відмінних одна від одної систем у межах єдиного со­ціально-культурного феномена). Можливо, що ці первісні осередки становлять статичний бік цього релігійного вчення, а його основні гілки — православ'я, католицизм і протестантизм — динамічний. Ця «динамічна» характеристика християнства відбивається через етнокультурні особливості його носіїв. Так, у Європі сьогодні розрізняють три основні суперетноси — слов'янський, герман­ський і романський, кожний з яких є своєрідною «базою» розвитку' однієї з ос­новних течій християнства.

Наприклад, оплотом православ'я постає переважно слов'янський супер- етнос, католицизму — романський, а протестантизму — германський. При цьому зазначена «релігійна географія» накладається, на наш погляд на відпо­відну етнопсихологічну структуру динамічного боку життя слов'янських, гер­манських і романських народів, де слов'янський суперетнос характеризуєть­ся домінуванням пізнавальної сфери, германський — вольової, романський — емоційної. Мабуть, ці та інші етнопсихологічні характеристики певним чином пов'язані з різними релігійно-етичними системами та іх різновидами, що ми спробуємо розглянути докладніше у подальшому викладі

Географія релігій тісно пов'язана також з численними переселеннями на­родів, справжні причини яких не завжди ясні.

• X — VIII тис. до н. е. — розселення протоетиічних спільностей після за­кінчення льодовикового періоду, внаслідок якого з’явилися перші осе­редки землеробства і відбулася «неолітична революція», що спричини­лася до утворення прадавніх цивілізацій. Відбувається розпад мовних прасімей;

• IV —III тис. до н. е. — поява, в тому числі внаслідок тривалих і оста­точно сьогодні ще не вивчених міграцій, прадавніх «річкових» циві­лізацій Межиріччя (шумери). Нілу (єгиптяни), Інду (дравіди), Хуанхе (китайці), а також окремих культур Мезоамерикк. Початок поділу індо­європейських і деяких інших діалектних груп, а також великих пере­селень, що змінили етнокультурну карту СВІТ)' (в тому числі Європи, де виникли культури бронзового віку Середземномор'я. Піренейського півострова і північного заходу Кавказу);

• XII ст. до н. е. — переселення багато в чому ще загадкових «народів моря», що здогадно зруйнували Трою та інші давні міста Малої Азії, нападали з моря і з суші на Давній Єгипет і майже безслідно зник­ли (за винятком філістимлян, які поселилися у Палестині);

• IV ст. до н е. — перші століття нашої ери — етнокультурні міграції, викликані завойовницькими походами Олександра Македонського і Римської імперії;

• IV —IX ст. н. е. — «велике переселення народів», яке змінило етнічну історію Європи. Азії і Північної Африки. Масові пересування гунів та інших тюркських племен, переселення угорців, поширення гермаїщів. розселення слов'ян і формування романських народів у Європі. Араб­ські завоювання і асиміляція ними місцевого населення Передньої Азії. Північної Африки та інших регіонів;

• ХНІ-XIV ст. — переселення, пов'язані із завоюваннями монголів, що започаткували формування нових етносів у Центральній, Середній і Передній Ази, на Кавказі та у Східній Європі. Підкорення Візантії та багатьох інших держав Південно-Східної Європи і Північної Африки турками-османами. Завершення розселення бантумовних племен на Африканському' континенті. Завершення формування майже всіх ет­носів, що нині існують.

• XVI-XIX ст. — переселення великих мас європейців до Америки. Ав­стралії. Океанії та Південної Африки. Розселення росіян та інших схід­них слов'ян у Сибіру, на Кавказі та Середній Азії.

Масові переселення народів несли з собою панування одних реліпйио- міфолопчних систем і знищення або культурну асиміляцію (іноді ізоляцію) інших, що істото змінило географію релігій, яка є однією з найважливіших ха­рактеристик етнокультурної історії людства. Перед тим як перейти до безпосе­реднього розгляду різноманітних вірувань, ознайомимося з найзагальнішими релігійно-міфологічними уявленнями, притаманними переважній більшості релігій світу.

Дослідження міфів’ індоєвропейських та інших народів Євразії, а також ви­явлення їх у народів Америки. Африки, Океанії, Австралії свідчать про те. що міфологія на певній стадії історичного розвитку існувала практично в усіх на­родів світу”. За допомогою порівняльно-історичного вивчення широкого кола міфів встановлено, що в міфологіях різних народів основні теми повторюють­ся. До найдавніших і. можливо. найпримітивніших міфів належать міфи про

мінерали, річки, гори, рослини, тварин. Глибокої давнини сягають міфи про походження тварин (у тому числі мавп) від людей або міфологічні уявлення про те. що люди раніше були тваринами. Архаїчними є міфи про походження Сонця (солярні), Місяця (лунариі), зірок (астральні), земного світу і Всесвіту (космогонічні міфи), а також людини (антропогонічні міфи). У цих міфах, як і в сучасній науці, вирізняються дві основні ідеї — ідея творення та ідея розвитку. Згідно з одни­ми міфологічними уявленнями (креативними, що грунтуються на ідеї творення), світ створений якоюсь надприродною істотою — богом-творцем. деміургом, ве­ликим чаклуном: згідно з іншими («еволюційними»). світ поступово розвивався з якогось первісного безформного стану — хаосу, темряви або з води, яйця тощо Особливе і дуже важливе місце займають міфи про походження культур­них благ (добування вогню, винайдення ремесел, землеробства і т. ін.), а також про встановлення серед людей певних соціальних інститутів, шлюбних пра­вил. звичаїв та обрядів. їх запровадження зазвичай приписується культурним героям, які часто зливаються з образами тотемних предків, богів, історичних персонажів. До міфів про культурних героїв близькі міфи про близнюків, де об­раз культурного героя немовби роздвоюється (принцип дуалізму). У міфах роз­винених аграрних народів істотне місце займають календарні міфи, що симво­лічно відтворюють природні цикли (62, 1,

Міфотворчість загалом сучасна наука розглядає як важливе явище в куль­турній Історії людства, вона с одним з основних способів розуміння світу, що виводить на складне, яке не має в науці однозначного розв'язання, питання про співвідношення міфології та релігії. Давно відомо, що релігійні обряди та міфи тісно взаємопов'язані. При цьому безліч фактів із сфери релігії різних народів свідчать про примат обряду над міфом. Обряд завжди становить найбільш ста­лу частину релігії, тоді як пов'язані з ним міфологічні уявлення мінливі. Зага­лом міф і обряд у давніх культурах утворюють певну єдність — світоглядну, функціональну, структурну, тобто репрезентують два аспекти релігійної культу­ри — словесний і дійовий, «теоретичний» і «практичний». З огляду на свою синкретичну природу міфологія відіграла величезну роль у генезисі різномані­тних ідеологічних форм, ставши базовим матеріалом для розвитку філософії, наукових уявлень, літератури і мистецтва (62, 1, 1-І—16].