Дослідження міфології
Перші спроби раціонального, або філософсько-символічного, переосмислення міфологічного матеріалу започаткували розвиток античної філософії (Платон. Евгемер. стоїки, софісти та ін.) [62.
І, їб). Середньовічні християнські теологи намагалися дискредитувати античну філософію та міфологію, «зводячи» античних богів до бісів Алегоричне тлумачення міфів, розроблене стоїками і софістами. відродилося і стало переважним в епоху Відродження (Дж. Боккаччо. Ф. Бекон та ін.).Глибоку філософію міфу створив італійський вчений Дж. Віко, автор трактат)· «Основи нової науки» (1725). Він називає міфологію «божественною поезією» і пов'язує її своєрідність зі специфічними формами мислення, порівнянними з дитячою психологією. Порівняно з теорією Дж. Віко погляд на міфологію діячів французького Просвітництва (Вольтер, Д. Дідро, Ш. Монтеск’є та ін.|, які розглядали міфологію як продукт невігластва Й обману, був кроком назад. Перехідним ступенем від просвітницького погляду на міфологію до романтичного є позиція німецького філософа Й. Гердера.
Романтична філософія міфу, що дістала завершення у Ф. Шеллінга, трактувала міф переважно як естетичний феномен (62, І, /6]. Відомий німецький філолог Я Грімм, засновник панівної у вивченні міфології в першій половині XIX ст. «міфологічної школи», на матеріалі давньоісландської літератури і пережитків давніх вірувань у фольклорі німців свого часу реконструює у монографії «Німецька міфологія» (1835) міфологічні уявлення давніх германців і тим самим фактично відкриває наукове дослідження міфів.
Учні Я. Грімма, так звані молодші міфологи (німці А. Куш, В. Шварц, В. Майнхардт, англієць М. Мюллер, росіяни Ф. Буслаев і О. Афанасьев, українець О. Потебня, італієць П. де Губернатис), що зберігали ще сліди романтичного сприймання міфів як витворів «народного духу», у дослідженнях з історії індоєвропейської міфології намагалися опертися на успіхи порівняльно-історичного мовознавства.
Тим часом у другій половині XIX ст. дедалі більшого авторитету’ завойовують ідеї нової, «антропологічної», або ще «англійської» етнографічної школи, що сформувалася в Англії на базі великого матеріалу польових спостережень над архаїчними племенами. Якщо вчені «міфологічної школи» творцями індоєвропейської міфології вважали давніх аріїв, то засновник «антропологічної школи» Е. Тайлор зараховував її виникнення до часів первісного стану людства, а для пояснення своєрідності первісної релігії висунув ідею так званого мініму’му’ релігії, або вже відомого нам анімізму — «вірування в духовних істот», які, за уявленнями «дикуна», населяють увесь природний світ. Переконаний позитивіст, Е. Тайлор наголошував, що розглядає первісні релігійні уявлення як «створені людським розумом незалежно від надприродної допомоги або одкровення»*.Ще один відомий представник «антропологічної школи» Дж. Фрейзер продемонстрував важливе значення для первісного світогляду магії, або вірування у можливість для людини надприродно впливати на дійсність. Міф для Дж. Фрейзера був в основному відбитком магічного ритуалу, що відмирає; йому належить також ідея про переважання в примітивних давніх культах ритуалу’ над міфом.
Наукова творчість Дж. Фрейзера стала основою для розвитку кембриджської школи класичної філології (Д. Харрисон, Ф. Корнфорд А. Кук, Г. Маррі), що вбачала в ритуалах важливе джерело становлення релігії, філософії та мистецтва давнього світу. У ЗО—40-х роках XX ст. ритуалістична школа посідає домінуючу позицію (С. Хук. Т. Гастер, Е. Джеймс та Іи.|, проте згодом австралійський етнограф Е. Станнер довів, що існують як суворо еквівалентні один одному міфи і обряди, так і обряди, не пов'язані з міфами, і міфи, не пов'язані з обрядами.
Англійський етнограф Б. Малиновєький започаткував функціональну школу в етнології. У книзі «Міф у первісній психології« (1926) він доводив, що міф в архаїчних суспільствах кодифікує думку, зміцнює мораль, визначає правила поведінки, санкціонує обряди, раціоналізує і виправдовує соціальні установлення. На відміну від англійської етнології, яка при вивченні первісної культури йшла від індивідуальної психології, представники французької соціологічної школи (Е.
Дюркгейм, Л. Леві-Брюль) орієїггувалися на соціальну психологію. Релігію. яку Е. Дюркгейм розглядає як невіддільну від міфології, він протиставляє магії і практично ототожнює її з колективними уявленнями. У пошуках елементарних форм релігії Е. Дюркгейм звертається до тотемізму, вперше науково інтерпретованого Дж. Фрейзером. Е. Дюркгейм показав, що тотемістична міфо- лопя моделює родову організацію і підтримує її. У колективних уявленнях, як вважав Л. Леві-Брюль. асоціаціями керує закон партииипаціі Іспівпричет- носгі) — виникає містична співпричетність між тотемною групою і країною світла, країною світла і квітами, вітрами, міфічними тваринами, лісами, річками тощо [62, І. /Я).Символічна теорія міфу, в найповнішому вигляді розроблена німецьким філософом Е. Кассірером, розглядає міфологію як замкнену символічну систему. Тому міфічна свідомість нагадує к· для якого потрібний ключ У розвідках німецького психолога В. Вуцдта у зв'язку з питанням про генезис міфів особливо наголошувалося на ролі афективних станів і сновидінь. Звернувши увагу на той факт, що «фантазії деяких душевнохворих... разюче збігаютіся з міфологічними космотоніями давніх народів», основоположник «психоаналітичної школи» у вивченні міфів 3. Фрейд вважав за можливе порівнювати таких хворих «з первісною людиною»*, а власне міфи розглядати як «зруйновані сліди бажань- фантазій цілих народів — вічно юні сновидіння юного людства»**
Учень 3. Фрейда. швейцарський філософ і культуролог К. Юнг також вбачає у міфах «насамперед психічні явища, що виражають глибинну сутність душі·· [127, 99] Розробляючи ідею позаособнспсного, колективного несвідомого. К. Юнг пропонує класифікацію його проекцій в архетипах — найбільш узагальнених символах, або «найдавніших, а якщо точніше первісних типах тобто спрадавна наявних образах» (Аніма, Мудрий старий та їй.) [127. 93-127].
Відомий французький етнолог К. Леві-Строс, узагальнюючи результати власних польових спостережень над міфологією південноамериканських індіанців, розробив структуралістську методику вивчення міфів, що передбачає, з одного боку, розбивання оповідного матеріалу на опозиції (типу сире — варене, верх — низ і т.
ін.|, а з іншого — встановлення конкретної форми медіації - способу подолання й розв'язання основної суперечності міфу*” На противагу концепції А. Леві-Брюля. який вважав первісне мислення «дологічним», К. Леві- Строс наполягає на тому, що воно має логіку, проте своєрідну, зокрема, «міфо-
логічну», що оперує архаїчними метолами — «бриколажа» (гри відскоком), «калейдоскопа» (51, НІ — 2361
Загалом етнологія XX ст довела (62.1, 9]:
• по-перше, міфи у примітивних суспільствах тісно пов'язані з магією та обрядом і функціонують як засіб підтримання природного і соціального порядку, а також соціального контролю;
• по-друге, міфологічне мислення має значну логічну і психологічну своєрідність;
• по-третє, міфотворчість с найдавнішою формою, своєрідною символічною «мовою», термінами якої людина моделювала, класифікувала та інтерпретувала світ, суспільство і себе саму;
• по-четверте, своєрідні риск міфологічного мислення мають певні аналогії в продуктах фантазії людини не тільки глибокої давнини, а й інших історичних епох і. таким чином, міф як тотальний або домінуючий спосіб мислення є специфічним для культур архаїчних але як певний «рівень» або «фрагмент·· може бути присутній у різних культурах, особливо в літературі та мистецтві. які багато чим завдячують міфу генетично і мають з ним окремі спільні риси.