Резюм
Від оріньяка до мадлена, протягом понад 20 тис. років кроманьйонці малювали основну міфоритуальну композицію з фігур Коня, Бізона (Бика) і Козла (або замість них Оленя і Мамонта), корені якої, на думку багатьох дослідників, сягають у глибину доісторії більш ніж на 700 тис.
років тому. Висловлено припущення, що місячний календар, арифметична лічба, вербальна мова могли виникнути приблизно у цей період разом з першими релігійно-міфологічними уявленнями. Одним з найдавніших зразків протонаписів є нині, на думку шумеролога А. Кіфішина, розписана лопатка мамонта з Молодови І на Дністрі, датована 42 тис. до н. е. з указаним, здогадно, іменем архаїчного родового тотема — покровителя — Кози (и/иБ) [62, 550]. З протонаписів відомі імена й інших тотемів (Ведмедиця, Мавпа, Риба, Миша, Лук, Близнюки, Баран, Телець, Птах, Козеріг, Змій, Свиня, Осел, Крокодил, Лев, Вовк, Мураха та ін.), що можуть бути співвіднесені з різними сузір’ями і небесними тілами, а також з божествами, які ототожнюються з ними.Нині висловлюються досить аргументовані припущення про те, що про- тоеламська, середньоазійська, протошумерська, зрубна і навіть протокитайська писемності вийшли з одного прадавнього джерела, що зберігало свою цілісність до У-ІУ тис. до н. е. Паралельно цьому «східному» ареалу праписемності (шуме- ро-індоєвропейському і еламсько-протокитайському) існував, можливо, «західний» (протоіндійський, протоєгипетський і крито-мікено-лувійський), що, у свою чергу, могли походити зі спільного для них кореня. Одним з центрів виникнення і подальшого поширення давньої писемності А. Кіфішин вважає українське Приазов’я, в якому зберігся «архів» ХІІ-ІІІ тис. до н. е. найдавнішого святилища — Кам’яної Могили.
На користь існування двох ареалів колись єдиної прамови вказує наявність у пам’ятках сурсько-дніпровської, дніпро-донецької, сіроглазовської і синхронних їм культур дошумерської Месопотамії, Казахстану, Північного Кавказу, Закавказзя, Іранського нагір’я двох рядів різних символограм, один з яких «тяжіє» до кукрекської протоенеолітичної культури (що має паралелі з натуфійською культурою Близького Сходу), а другий — до писемності пізнього палеоліту Піренеїв.
Інакше кажучи, причорноморська «ойкумена» давнього людства могла стати місцем зустрічі різних етнолінгвістичних «потоків», один з яких рухався з Центральної Азії і через прикаспійські зони, інший — з боку Атлантики (а третій — автохтонний — «спускався» слідом за відступаючим льодовиком). Чергова природна катастрофа могла «зібрати» їх у високогір’ях Кавказу, звідки, відповідно до біблійних переказів, і відбулося остаточне розселення європеоїдів.«Зустріч» різних етнокультур знайшла, очевидно, своє відображення і в духовному, і в матеріальному укладі, про що свідчать різні форми будівель (квадратна й округла), наявність у дошумерський період «західних» племен, які вшановують «вогненного» бога Куллу («воїнів Степу»), і «східних», що поклоняються «водній» богині Ішхарі («рабів плуга»), і, зрозуміло, відповідають скотарській та землеробській традиції. Проте у більш ранній («додиференційований») період існував, імовірно, загальний для всіх образ Вищої Істоти невираженої, андроген- ної природи, що явив згодом усе відоме розмаїття божеств (у Шумері, наприклад, поіменно знали три тисячі богів).
На Кам’яній Могилі, як видно, збереглися свідчення архаїчних вірувань і культів, корені яких губляться у глибинах минулих тисячоліть. Наприклад, ім’я тотема — божества Кози, виявлене на лопатці мамонта і датоване 42 тис. до н. е., могло означати одну з іпостасей давньої богині Інанни, що ототожнюється пізніше, як уже згадувалося, з таким самим архаїчним божеством Ішхарою, символом якої був скорпіон (знайдена лопатка співвідноситься саме із зодіакальною епохою Скорпіона — див. табл. 2).
Первинним ритуалом був, очевидно, «Суд Води» або «Суд Крокодила» (вода символізувала первинний Хаос (Безодню), а крокодил, можливо, — нашу Галактику, що виникла з нього — Чумацький Шлях). Справді, космогонічний «Суд Води» чинили спочатку Риба або Миша. Риба, зодіакальна епоха якої передувала «епосі Кози», уособлювала, як видно, первинний Хаос і була пов’язана з вод- но-хтонічними чудовиськами (семиголовою водяною змією, рибою-драконом Сірарою), а Миша була ритуальним іменем бога-крокодила і пов’язувалась, як правило, із солярним божеством.
Миша, як ми бачимо в мезоамериканському зодіаку, уособлювала «проміжне» зодіакальне сузір’я (тотожне європейському Змієносцю, що поділяло «життєву» і «потойбічну» сфери) і, можливо, колись означала точку «початку — завершення» чергового зодіакального циклу, в якому важлива роль належала Сонцю. Риба, що уособлювала первинний Хаос, символізувала, очевидно, найнижчу точку такого циклу й ототожнювалася, ймовірно, з Місяцем. Можливо, у цих образах знайшла відображення архаїчна опозиція космічного і хаотичного початків солярного і лунарного, яка простежується в усіх давніх релігійно-міфологічних системах. До того ж як бог-Крокодил (можливий образ Чумацького Шляху) ототожнювався із солярною Мишею, так Свиня (що уособлювала, очевидно, первинний льодовий Хаос) — з Рибою і водно-хтонічними чудовиськами (зокрема — із шестиголовим Козерогом і семиголовою змією з Безодні).На «зодіакальний» характер Риби і Миші вказує й та обставина, що згодом як «судді» їх змінюють Ведмідь (Ведмедиця) і Мавпа (з появою лука можливим уособленням сузір'я Стрільця, наступним за Змієносцем), а потім з'являється «жереб» Козеняти, Барана і Тельця. «Суд Води» здійснювали також «Великий Птах» Імдугуд, бог долі Намтар, потім від імені богині Ашнан — бог грозовиці Ішкур, потім, очевидно, сонячний бог Уту (який, судячи з архаїчних текстів, отримав право замість Енліля розпоряджатися «таємничими силами» Ме), а також Ламар — «первосвященик Крокодила». Імена названих божеств, можливо, уособлювали собою планети, пов'язані з визначеними зодіакальними сузір'ями і відповідними їм архаїчними божествами-тотемами. Наприклад, з Енлілем міг бути пов'язаний Ведмідь, з Ішкуром (або Ану) — Бик, з Інанною — Козеріг, з Рибою (або Водолієм) — Енкі, які, у свою чергу, ототожнювалися з певними планетами (Енкі — Нептун, Інанна — Венера, Ану — Уран, Ішкур — Юпітер тощо).
Архаїчна опозиція солярних і лунарних божеств, космічного і хаотичного начал, «світлих» і «темних» персонажів давньої теогонії знайшла, очевидно, своє відображення в подальшому протиставленні різних груп богів і богинь.
Нині навряд чи можна простежити усі перипетії цього протиставлення, позаяк з кожною новою епохою змінювалися уявлення про тих або інших богів, які часто заміняють один одного і наділені ідентичними функціями. Однак наявні кам'яномо- гильні й інші давні тексти дають змогу помітити визначену протилежність між образами Енліля й Ану, з одного боку, і образами Енкі і Інанни — з другого. До того ж богиня Інанна була в найдавніші часи радше збірним образом Великої Матері-Бо- гині з численними іпостасями, що ведуть свій родовід від первісної водяної боги- ні-змії, залежної від архаїчного божества — тотема Свині. З останнім пов'язаний і Енкі, який раніше, можливо, ототожнювався з образом Риби-Сірари, чудовись- ком-вішапом. Звідси, імовірно, беруть початок і кам'яномогильні образи «Нінда- ри з Безодні» (Інанна) і «Ніндари, що Розум має» (Енкі). До цього кола божеств належить, як видно, і образ Думузі—Діоніса. В одному з текстів, як спостережено, згадується, що обидва Ніндари і Гештінун — це «боги Свині льодяного болота», а в шумерський період Гештінанна вважалася сестрою Думузі (а сам він — сином Енкі і чоловіком Інанни).Енліль і Ану, які мають багато в чому «вогненну» і «повітряну» природу, могли, проте, у різні епохи ототожнюватися і з лунарними божествами (наприклад, у зодіакальні епохи, пов'язані з Місяцем і водною стихією, що уособлюється у ній). Подібну «зміну» своєї «природи» ми бачимо на прикладі давньогрецького солярного божества Аполлона, який за давніх часів мав місячні риси. Можливо, що ці метаморфози вказують на існування давнього солярного культу, пов'язаного на Кам'яній Могилі з образом бога сонця Уту (наявні тут свідчення вказують на те, що одним з перших «стражденних богів» був саме Уту і лише потім — Ану і Енліль). Цілком можливо, що архаїчна, дошумерська опозиція богів різних начал — Енліля та Енкі — знайшла своє продовження у протиставленні образів Аполлона і Діоніса в релігії давніх греків, а також в інших відомих релігійно-міфологічних системах. Можливо, що з цією ж опозицією пов'язана й опозиція культу змій і культу птахів, що простежується в багатьох віруваннях.
З кам'яномогильних текстів, наприклад, відомо, що душі архаїчних богів виростали з «зерна-сім'я» тотемів — риб і змій, а з давньогрецьких переказів — те, що одним з атрибутів Аполлона був ворон. Давніший варіант протошумерскої релігійно-міфологічної системи припускає утворення світу Ану і Енлілем (можливо, ці уявлення виникли відразу після або під час «солярної» епохи Уту, котрий, відповідно до кам'яномогильних текстів, «судив правителів моря», тобто водно-хтонічного, «нижнього» світу), а новіший — Енкі й Мардуком, які мають багато «водно-хтонічних» рис, пов’язаних, очевидно, з настанням чергової «місячної» епохи.Інакше кажучи, зміна релігійно-міфологічних парадигм у дуже давні, доісторичні часи могла відбуватися неодноразово і була, можливо, пов’язана зі зміною зодіакальних епох, що співвідносилися з певними небесними тілами і мали переважно «солярні» або «лунарні» риси, переважно «чоловіче» або «жіноче» начало, переважно «небесну» або «хтонічну» природу. Наприклад, з чатал-хююкських текстів, датованих VII тис. до н. е. (зодіакальна епоха «лунарного» Рака), відомо, що чоловічих богів-биків перемагають богині, а в пізніший час (ближче до IV тис. до н. е., тобто до епохи Тельця) відбувається посилення чоловічих бикоподібних божеств, які затьмарюють своїх дружин-богинь.
Отже, всі відомі нині релігійно-міфологічні системи різних часів і народів можуть мати загальне, дуже давнє джерело свого походження, що з часом зазнало різноманітних змін і взаємовпливів. Наприклад, як показало знайомство з кам’яномогильними та іншими давніми писемними пам’ятками, багато біблійних сюжетів запозичені з дошумерського періоду як, імовірно, і деякі давньогрецькі перекази, і нартський епос кавказьких народів, і багато інших, у чому ми зможемо переконатися в наступних розділах. До того ж та або інша релігійно-міфологічна система як основних божеств виокремлювала визначену групу, що в одній системі уявлялася як «блага, світлоносна, добра», а в іншій та сама група виступала як «несприятлива, темна, зла» (наприклад, розглянуте нами протилежне значення асурів і девів в індоарійській та іранській міфологіях).
Очевидно, така вибірковість відповідала визначеній системі цінностей, яка панує в тому або іншому суспільстві, що й визначало вибір конкретної групи божества і відповідних їм уявлень.Прикметною у цьому зв’язку є згадка в розглянутих нами пам’ятках про- тописемності імені західносемітського бога Ілу (аналогічного багато в чому шу- меро-аккадському Ану), згаданого між іменами Нідабою (Нісабою — сестрою Нанше, дочки Енкі) і «Ніндарою, що Розум має» (під яким, імовірно, мався на увазі сам Енкі). Як спостережено, «Ніндара з Безодні» і «Ніндара, що Розум має» (очевидно, «володарка і володар Козла») могли бути жіночим і чоловічим началами архаїчного божества - тотема Свині, залежно від якої і перебувала Ніндара — «семиголова змія з Безодні». Отже, Ілу, як видно, належав в архаїчні часи до «водно-хтонічної» родини богів, де найпомітнішою фігурою був Енкі — господар Безодні — Абзу, який символізує, імовірно, зодіакальне сузір’я Рибі планету Нептун. Ілу з часом злився з образом давньоєврейського бога Єво (Яхве), який, у свою чергу, ототожнювався (наприклад, в угаритських переказах) з богом Ямму (букв. «море») — володарем водної стихії, деспотичним і жорстоким божеством, що уособлювало в доіудаїстський період зле начало (його зазвичай супроводжували морські чудовиська — дракон, Левіафан та ін.) [90, І, 596-597]. З образом змія-дра- кона ототожнювався і давньоєгипетський бог Сет, що також уособлював зле начало, в якого священною твариною була свиня. А «козлиними» рисами відрізнявся давньогрецький бог стихійних плодоносних сил землі Пан (він був козлоногим, з козлиними ріжками, покритий вовною). Функції Пана багато в чому близькі Ді- онісові (він належить до його почету), а Діоніс, як ми пам’ятаємо, у шумерський період також належав до родини Енкі.
Основні характеристики дошумерських божеств і культів, що стали нам відомими з протописемних джерел, наведено в табл. 11.
ДОШУМЕРСЬКІ БОЖЕСТВА І КУЛЬТУРА
Таблиця 11
| Основні характерики | |
| 1 | 2 |
| Абзу | Уособлення «Водяної (Морської) Безодні», що творить світ з Хаосу й ототожнюється часто із семиголовою водяною змією («Ніндарою з Безодні»), а також, можливо, з образом водяного дракона — вішала (риби-чудовиська), з яким були лов’язані Енкі («сім’ям Сірари» названа дочка Енкі — Нанше), а також, можливо, Інанна, що ототожнюється лодеколи з лервісною водяною богинею-змією і козлом-рибою (Козерогом) |
| Абу | Місячний бог, «цар трав». Його дружиною є Бау (у шумерів — одна з дочок Ану). В одному з лротошумерських текстів сказано, що «Лев битви — це Абу» (тобто Думузі). Можливо, був однією з ілостасей Думузі-Діоніса, лов’я- заного з богом Енкі |
| Ан (Ану) | Бог, «володар небес», «батько богів», у шумерський леріод — вище божество, батько Енліля, Ішкура (Іма), Марту, Бау, Гатумдуг, Нісаби, Нінінсіни (Інанни), богів-аннунаків. Йому лередувало 50 лар богів, що ведуть свій родовід від Енмешарри — «гослодаря усіх Ме». У дошумерську елоху вважався «вбитим» і «засудженим» Гатумдуг, Ніндарою і Думузі (в цей час Думузі іноді називався сином Ану). Ще одним сином Ану називався Асаг (водночас він вважався сином Кінгу-Енмешарри-Крокодила, з якими ототожнювався іноді й Ану). Ану — творець богів-аннунаків, а також богинь землеробства і скотарства і Лахар. Вважалося, що Ану левною мірою лов’язаний з Великим Птахом Імдугудом, а також Ослом. В інших текстах Ану названий «глашатаєм, який лоїдає ротом Змій, що «Змієм кричить» |
| Аннунаки | Давні боги, створені, за однією з версій, Богом Неба Аном. Вони були лоле- редниками іншого небесного бога — Ураша, що лосунув їх на другий ллан, коли Енліля лочав затьмарювати своєю лолулярністю Енкі (Енкі згодом лереміг Ураша). Є відомості, що «сім’я аннунаків» було засуджене, лісля чого вони назавжди олинилися в леклі |
| Ашнан | Богиня зерна, відігравала одну з найважливіших ролей у дошумерський леріод. Її «великим суддею» був бог грозовиці Ім (Ішкур), який керував від її імені космогонічним судом і водночас лершими містеріями. Відомо, що Ашнан була одного разу «засуджена» богами і відлравлена в лекло, звідки її «ловерну- ли» Думузі й Ішкур. Потім Ашнан відлравила у «водну мандрівку» (очевидно, лідземний світ) Ішкура, за часів якого, найімовірніше, був «убитий» Ану. У шумерський леріод творцем Ашнан вважався Ану. Ашнан як богиня землеробства (зерна) була лов’язана з Лахар (богинею скотарства), а також з богинею Нідабою («лшениці»). З Ашнан у Шумері зіставляється Ентен («зима»), що, імовірно, лов’язана з «Морозною Свинею» — архаїчним божеством-тотемом. Ашнан має слільне лоходження із родиною свого «великого судді» Ішкура (обоє вони — діти Ану) і лов’язана разом зі своїми 12-ма дітьми також із родиною місячного бога Сіна (у шумерів — сина Енліля). Ашнан лритаманна сутність близнюків, що лоєднує образи «діви-матері» в одній особі. Налриклад, ім’я Ашнан у зворотному лрочитанні лереходить в ім’я Нанше (у шумерів — дочки Енкі, що вважалася матір’ю одного із синів Сіна і сестрою Нідаби). Отже, |
| Ашнан (як і Гатумдуг) в одній своїй іпостасі — сестра Енліля, а в іпостасі Нанше — дочка Енкі (його антипода). Можливо, що «діва-мати» Ашнан-Нанше — це Кісаль-Сальтуш у пізнішому періоді (тобто дочка Енкі могла бути дружиною Енліля). Ашнан пов’язана насамперед з водяним світом, що вважався давнішим за підземний, і володарем якого виступав Крокодил (Кушу), що ототожнюється іноді з Енмешаррою-Кінгу (а останній — з Ану). Прикметно, що «сім’я Сірари» — риби-чудовиська — ототожнювалося з богинею Нанше (звідси під Сірарою-вішапом міг критися бог водяної стихії Енкі). У Чатал-Хююку Ашнан ототожнена з Ліліт (її ім’я сягає імен трьох шумерських демонів: Лілу, Ліліту, Ардат Лілі) і названа разом з Інанною і Гатумдуг серед основних богинь (можливо, що всі ці імена є іпостасями однієї архаїчної вищої богині) | |
| Бау | Дружина бога Абу, «дарувальниця трав», одна з дочок Ану у шумерський період |
| Гатумдуг | Як видно, одна з хтонічних богинь, мала в шумерський період епітет «священна корова» (тобто уособлювала достаток і родючість, була космогонічним божеством, а також однією з дочок Ану і сестер Енліля). Зараховується до розряду «стражденних божеств». Брала участь у «вбивстві» Ану. Належала до тріади (тетради) чатал-хююкських вищих богинь (поряд з Інанною і Ліліт (Ашнан). Гатумдуг приписується «убивство» Думузі — «сина Ана» (у шумерів батьком Думузі вважався Енкі). Гатумдуг також брала участь (разом з Думузі і Ніндарою) у ритуалі «розстрілу» з лука «небесного покривала, з якого потім «ринули води» (можливо, потоп) |
| Гільгамеш | «Звичайний витязь» Енліля, «герой, що деревом з вогню виходить», «має дерево КАІ_». У шумерський період герой, який часто суперничає з Інанною і убив разом з іншим героєм епосу Енкіду — «Небесного Бика». Має солярні риси |
| Думузі | Давнє дошумерське божество, «герой, котрий не має рівних». Заміщав, імовірно, Ану в період його «смерті», як в інший час заміщав Енліля. «Повернув» з пекла Ашнан (разом з Ішкуром). Думузі в дошумерській традиції протистояла Сальтуш (дочка Кісаль і, можливо, дружина Енліля), так само як Ішкур — Ослові (під яким міг розумітися Ану, батько Енліля). Думузі був учасником (разом з Ніндарою і Гатумдуг) ритуалу «розстрілу» з лука «небесного покривала», що, схоже, спричинило потоп, а також — «убивства» Ану (теж разом з Ніндарою і Гатумдуг). Думузі вважається, як і Сін, лунарним божеством. Він разом з Ішкуром брав участь у «поверненні» з пекла Енліля і богині Ашнан, яким разом з їхнім батьком Аном, очевидно, також були притаманні лунарні риси. З Думузі іноді ототожнювався демон-чудовисько Лумма, котрий, імовірно, замінив архаїчну «Царицю-Свиню», а також бог Енкі (у шумерів Думузі вважається сином Енкі). Пізніше образ Думузі заміщає місячний бог Сін (у шумерів — син Енліля). Образ Думузі є класичним образом «стражденного», тобто бога, що вмирає і воскресає, аналогічного Адонісу, Діонісові, Осірісу та ін. |
Продовження табл. 11
| 1 | 2 |
| Інанна | Одна з найдавніших дошумерських і шумерських богинь, ототожнюється з архаїчною Ішхарою. В архаїчні часи Інанна виступає антагоністом бога Ана і його сина Енліля (у шумерський період вона вважається дочкою або Ана, або Енліля). Однією з іпостасей Інанни був шестиголовий Козеріг, з яким вів боротьбу Нінурта — син Енліля. Інанна — «діва-мати», вона також Козеріг і первісна водяна богиня-змія, близька образові «Ніндари з Безодні». Інанна полюбила засудженого богами Уту, коли шестиголовий Козеріг (тобто її іпостась) «ударив Сірару» (можливо, в той період це була одна з іпостасей Енкі). За це Свиня (можливо, старша сестра Інанни-Ерешкігаль) відібрала в неї богів і богинь (тобто Інанна була не рядовою, а однією з найважливіших давніх богинь) разом з володіннями, що належали їй раніше (очевидно, у підземному царстві). Після цього «Ліс Морської Безодні» з Кеша отримав Енліль (Кеш ототожнювався з Козерогом, а з останнім — Інанна) |
| Імдугуд (Зу) Великий Птах | Одне з божеств дошумерського і шумерського періоду (у шумерський період вважався викрадачем «таблиць доль» (Ме) у Енліля). Його володарем і водночас «володарем Кеша-Козерога» вважався бог Ензу (букв. «володар Зу»), який ототожнюється із Сіном. Певний час Імдугуд був, очевидно, вершителем «Суду Води». Великому Птахові приписується також убивство Схиленого Тельця, зі шкури якого було зроблене «небесне покривало», розстріляне з лука Думузі, Ніндарою і Гатумдуг (саме ці троє брали участь і в «убивстві» Ану, тому Схилений Телець, можливо, один з образів Ану). Під час «убивства» Схиленого Тельця з’явився Месламтаеа — Вогненний Герой (тут він син Ану), що б’є і виганяє Великого Птаха. Цим Великим Птахом названий бог долі Намтар (у шумерський період син Енліля). Таким «побиттям» регулярно піддавалась і риба-вішап (як згодом бог Мардук у вавилонян) |
| Ішкур (Ім, Адад) | «Великий суддя» богині Ашнан, символом якого виступав Бик. Бог грому, бурі й вітру (Ім, букв. «вітер»). Один із синів бога Ану і розпорядник космогонічного «Суду Води». Перші відомі містерії — це містерії Ішку- ра й Ашнан, пов’язані зі смертю-відродженням божеств-тотемів. Ішкур, здогадно, «повернув» з пекла Енліля. Предком Ішкура вважається в дошумерський період бог долі Намтар (ототожнюється іноді з Великим Птахом — Імдугудом). Ішкур, мабуть, також був «стражденним богом», оскільки відомо, що Ашнан відправила його у «водну мандрівку» (за часів Ішкура, ймовірно, був «убитий» Ану). Іму тотожний хетський Тешуб, грецький Зевс, західносемітський Баал-Хаддад |
| КАІ_ | Людино-бик, бог-бик (можливо, дошумерський аналог критського Мінотавра). З цим образом зіставимо образ Асага — сина Ану або Кінгу — одного з богів підземного царства |
| Кісаль і Сальтуш | Протошумерські божества, тотожні, можливо, Нінліль (дружині Енліля) і її матері шумерського періоду. Не виключено, що як свій архаїчний прототип мали божество-«близнюка» Ашнан-Нанше. Обидві вони були «стражденними божествами» |
| Крокодил (Кушу) | Імовірно, тотемний образ володаря водяного світу (водяний світ вважався давнішим за підземний, і його господарем був Енкі). Згодом |
| Миша, пов’язана із солярним божеством, стала ритуальним іменем бога-Крокодила (можливо, обоє вони були архаїчними зодіакальними позначеннями початку 26-тисячного «зодіакального кола»). Крокодил ототожнювався також з найдавнішим божеством Енмешаррою-Кінгу. Відомий образ «Суду Крокодила», що, можливо, був тотожним «Судові Води» | |
| Кулла | Архаїчний бог цегли. Один з варіантів бога небес Ураша, ототожнювався із солярним божеством Кабта, а Кабта — з Гішбаре (також мав, очевидно, солярні риси) |
| Ламар | У дошумерський період божество, «первосвященик Крокодила із Загону», тотожний шумерському Нінурті — сину Енліля, богові войовничого начала |
| Месламтаеа | Одне з дошумерських божеств. Був принесений у жертву «підземній цариці» разом з Наннаром-Сіном, Ніназу й Ашнан (усі, крім Ашнан, діти Енліля). Ототожнювався з богом спопеляючого сонця і пекла Нергалом (сином Енліля). У дошумерські часи мав епітет Вогненний Гэрой, який з’явився в момент «убивства» Великим Птахом (Імдугу- дом) Схиленого Тельця (можливо, Ану). Месламтаеа-Нергал вигнав Великого Птаха, під яким розумівся бог долі Намтар (син Енліля і Ерешкігаль) |
| Намтар | Бог долі (у шумерів син Енліля і Ерешкігаль), вважався предком бога грозовиці Ішкура (іноді з ним уподібнювався) і ритуально був пов’язаний із сонячним богом Уту. Ототожнювався також з Великим Птахом (Імдугудом), якого вигнав Месламтаеа-Нергал. Намтар, як предок Ішкура, мав епітет Змія Велика |
| Наннар | Місячний протошумерський бог, який мав епітет «чоловік, що повертається». Прирівнювався до бога Сіна |
| Небесний Бик | Дошумерське і шумерське божество. Було спочатку чоловіком Ерешкігаль — старшої сестри Інанни і згодом убитий героями Гільгамешем і Енкіду. З Биком уподібнювався Ішкур. Бик був також символом богів Ану і Енліля в шумерський період |
| Ніназу | В дошумерський період, очевидно, божество повного Місяця; у шумерській міфології бог підземного царства, син Ерешкігаль (за іншою версією, син Енліля і Нінліль). Один з епітетів — «зміїний» |
| Нінгірсу | Великий візир Енліля (у шумерський період — один з його синів). У протошумерських текстах є вказівка на те, що Нінгірсу — це «Мураха (син) Кози» (під Козою в дошумерську епоху часто малася на увазі Інанна). Нінгірсу тотожний Нінурті |
| «Ніндара з Абзу (Морської Безодні)», «Ніндара, що Розум має» | Порівнюються з «семиголовою змією з Безодні», залежною від архаїчного божества-тотема «Цариц/ Свині». Піддавалися «осудові» і, очевидно, поваленню в пекло. Брали участь у «вбивстві» Ану. Ім’я «Ніндари, що Розум має» згадане в одному з текстів поряд з іменем семітського бога Ілу. Ніндара, як «семиголова змія», уособлювала водяну (морську) Безодню, що творить світ з Хаосу, і, можливо, мала втілення як вішап Сірара. «Ніндара, |
| що Розум має», очевидно, «завідував» космогонічним «Судом Води» (в одному з текстів ідеться: «Велика вода — це вода Козла», а Нін- дара, буквально, — це «володар Козла», з яким (тобто Козлом) часто ототожнювалася Інанна). В іншому тексті вказується на те, що «велике сім’я Козерога» за допомогою «Суду Води» «трансформувалося» у «предка Ніндара, що Розум має» [62, 496]. Можливо, що «Ніндара з Абзу» і «Ніндара, що Розум має» є жіночою і чоловічою паралелями космогонічного водяного чудовиська — антагоніста небесного божества. До того ж Ніндари (разом з Гештінун — сестрою Думузі) вважалися «богами Свині, Свині льодяного болота». «Ніндара з Безодні», попри те, має позначення-епітети — «Мамонт», «Свиня», «Сірара», «Жінка Сонця» (імовірно, підземного). Ніндара разом з Гатумдуг і Думузі «розстріляли» з лука «небесне покривало», з якого «ринули води» | |
| Нінурта | Дошумерський войовничий бог (у шумерський період — один із синів Енліля), який вів боротьбу із шестиголовим Козерогом (однією з іпостасей богині Інанни). Тотожний Нінгірсу |
| Свиня | Архаїчне тотемне божество дошумерського періоду. Цей образ, очевидно, з часом замінив демон-чудовисько Лумма, що ототожнюється іноді з Думузі (а останній — з Енкі), якого пізніше заміщає місячний бог Сін. «Богами Свині», «Свині льодяного болота» називаються «Ніндара з Безодні», «Ніндара, що Розум має» і Гештінун (у шумерів — сестра Думузі). Свиня найближча образу «Ніндари з Безодні», що уособлюється семиголовою водяною змією — первинним Хаосом, а також рибою-чудовиськом Сірарою (під якою, імовірно, розуміється бог Енкі, позаяк в одному тексті «сім’ям Сірари» названа Нанше — дочка Енкі). Можливо, тому під водяним архаїчним чудовиськом, тісно пов’язаним з іншим архаїчним божеством — Свинею, міг «критися» відомий шумерський бог Енкі |
| Сін | Місячний бог, бог «темного, мертвого, чорного» Місяця (у шумерів — первісток Енліля від Нінліль). «Розпоряджався» «Судом Води» і, мабуть, замінив давнішого бога Крокодила (Кушу). Три брати — сини Енліля — Намтар, Нергал і Сін — Наннар є, можливо, місячними іпостасями (тобто уособлюють фази Місяця). Сін, очевидно, згодом замінив образ свого попередника Думузі. Належить до групи «стражденних богів». В архаїчну епоху простежується протистояння «Корови Сіна» (можливо, Гатумдуг) і «Ведмедя з Лірою» (ототожнюється іноді з Енлілем). 3 «Коровою Сіна» пов’язаний і «великий суддя» Ашнан-Іш- кур. Водночас Сін і Ведмідь, за давнім ритуалом, той самий персонаж (що, можливо, і знайшло надалі відображення у спорідненні Енліля і Сіна). Ведмідь — це і майбутній «господар Кеша», що належав богові Ензу (Сіну) |
| Сірара | Риба-чудовисько, вішап (дракон, водно-хтонічна істота). Сірарою названа «Ніндара з Безодні» (семиголова водяна змія), що уособлює первинний Хаос. «Сім’ям Сірари» названа Нанше (у шумерів — дочка Енкі). Звідси випливає, що Сірара — це, ймовірно, одна з іпостасей Енкі — володаря водяного світу, який протистоїть уранічному верховному божеству |
| «Суд Води» | Космогонічне поняття і центральний акт архаїчних містерій. Спочатку його вершили Риба або Миша, але з появою лука суддями стали Ведмідь і Мавпа, а потім з’явився «жереб» Козеняти, Барана і Тельця. «Осудові» піддавалися Уту, Ану, Енліль (про останнього відомо з VII тис. до н. е.), а також Думузі, Ніндара, Гатумдуг, Ашнан, духи-демони алалу і ліллу, що, ймовірно, пов’язано з календарними системами, наприклад, зміною зодіакальних епох, «сотичних років» (цикл дорівнює 1461 рік) та іншими астральними явищами. «Суд Води» здійснювали також Птах, бог долі Намтар, «великий суддя» богині Ашнан-Ішкур, Енліль, Уту, Ламар |
| Тіамат | Божество водно-хтонічного світу в дошумерський період (у вавилонський — дружина Абзу, а потім — Кінгу), «мати» річки «підземного царства» — Хабур, у якій вона створювала злих демонів |
| Усму (Ізимуд) (Срібло?) | Протошумерське божество, відоме з VI тис. до н. е. (у шумерський період — візир Енкі). Ім’я Ізимуд означає «той, що народжує вогонь». Сестрами Усму були чотири «найперші сестри святилища Срібла» (можливо, що Усму — це бог Срібло, відомий в інших давніх релігіях), і водночас «Птахами-жінками», «Птахами-вітрами». Старшою була Кісаль — мати Сальтуш — можливого аналога Нінліль (дружини Енліля). Ці події епохи «Риби Коропа», з якою ототожнюється Усму (можливо, йдеться про зодіакальну епоху Риб, пов’язану, очевидно, з богом Енкі, «господарем» Усму). До того ж відомо, що «Птах-жінка бога Усму» створена Аном |
| Уту | Бог сонця. Є відомості про те, що Уту «судив» «правителів моря» (тобто володарів водно-хтонічного світу). Ймовірно, Уту був першим «стражденним богом» (потім Ану, а за ним — Енліль). Солярними божествами були також, очевидно, Гішбаре, Кабта, Кулла (одна з іпостасей бога небес Ураша) |
| Шара | Місячний бог, «цар семи західних племен», «цар народу марту» (у шумерський період — один із синів Ана, «бог аморіїв» Марту) |
| Енліль | Один з головних богів протошумерського і шумерського періодів. Можливо, його походження пов’язане з підземним світом «закованих богів» (образ, схожий з грецькими титанами) — духів лілла (букв. «ті, що зав’язують вітер»). Вважався також богом повітря, вітру, неприборканої стихії, родючості і життєвих сил. Був покараний богами-ан- нунаками (поваленням у пекло за зґвалтування діви Нінліль — своєї майбутньої дружини, яка народила йому в пеклі первістка Сіна). Енліль за себе, свою дружину Нінліль і первістка Сіна залишив у пеклі («заступниками») трьох синів: Ніназу, Месламтаеа і Наннаруш- му. Отже, Енліль «стражденний бог» (тобто, що вмирає і воскресає). Енліль певним чином пов’язаний з вішапою — акулою, «рибою моря» Сірарою (під якою, очевидно, мається на увазі його антипод Енкі). Енліль — «це новий володар Ану» (тобто той, що замінив свого батька на небесному престолі). Енліль вважався прабатьком людства, що вивів його «сім’я» або «зерно» (Ашнан?) з підземелля, де жила семиголова змія Ніндара (Енкі?). В архаїчні часи Енліль, очевидно, ототожнювався з Ведмедем (а Ведмідь, у свою чергу, — із Сіном, сином Енліля). Образ «прото-Енліля» був виразно пов’язаний з вогнем (можливо, вогнем пекла) |
| Енкі | В дошумерський період слуга («візир») бога грозовиці Ішкура — «великого судді» богині Ашнан. Іноді ототожнювався з Думузі, який у шумерський період вважався його сином. Був одним із «стражденних богів». Часто виступає антиподом Ану (Енкі, букв. «володар землі», Ану — «володар небес»). Уперше ім’я Енкі з’являється в ІІІ тис. до н. е., тоді як ім’я його майбутнього «візира» Усму (Ізимуда) відомо вже з VI тис. до н. е. (ймовірно, до цього Енкі «ховався» під іншим ім’ям, наприклад, «Ніндари, що Розум має»). У шумерський період, за А. Кіфішиним, «вогонь Енліля» змінюється «морем Енкі» — образом первинної водної стихії Абзу (Водяної Безодні), господарем якої він і є |
| Енмешарра | Найдавніше дошумерське божество (можливо, один з батьків архаїчної Ішхари), що А. Кіфішиним ототожнюється з Кінгу — «Биком землі» — дружиною дивовижного божества Тіамат, батьком Асага і Мумму. Енмешарра також подібний до архаїчного Крокодила, якого колись убив Асаг (тут Асаг багато в чому тотожний з Енлілем, батьком якого називають іноді Крокодила-Кінгу, а з останнім уподібнюється Ану). У вавилонський період переможцем Кінгу є Мардук — син Енкі. Енмешарра, судячи з імені, був лунарним божеством (як і Шара) |
| Ерешкігаль | Володарка підземного світу, старша сестра Інанни, дружина спочатку Небесного Бика, потім Нергала (сина Енліля). Візирами її були Намтар і Ніназу (також сини Енліля). Колись у підземному царстві були володіння Інанни, але потім вони перейшли до дочок Ерешкігаль. Ще одним «керуючим» підземного царства був Асаг (божественний людино-бик, аналог критського Мінотавра), якого можна зіставити з богом-биком KAL |
Протошумерська релігійно-міфологічна система зберегла в собі безліч відбитків ще архаїчніших вірувань, про що, зокрема, свідчить велика кількість зооморфних божеств-тотемів (які збігаються з назвами зодіакальних сузір’їв), і водночас містить безліч міфоритуальних образів, котрі не лише розвивалися в різних віруваннях і культах народів, а й діяли вже у відомий нам історичний період.