Релігійні традиції веддоїдної раси
Ведди — корінне населення Шрі-Ланки. Чисельність — близько 1 тис. чол. (1992 р.). Належать до веддоїдної раси великої австралоїдної раси. Говорять мовою ведда сингальсько-мальдівської підгрупи індоарійськоі групи індоєвропейської сім'ї.
Мають ритуальні (таємні) говори. Протоведдоїди населяли багато районів Південної Азії. Ще в останні століття до нашої ери веддоїди заселяли увесь острів, але поступово витіснилися й асимілювалися сингалами і тамілами. Основне заняття — ручне вирубно-вогневе землеробство у поєднанні із збиральництвом, мисливством, риболовством. Система спорідненості ірокезького типу: етнос поділяється на дев'ять родових груп, члени кожної з яких мають рівні права на території свого проживання. Традиційне житло — курінь, одяг — пов'язка на стегнах. їжо — плоди землеробства, мисливства і збиральництва (40, 121].Живуть ведди невеликими материнсько-родовими общинами — варуге (56. 706]. Ведди мають так званих дугганава — шаманів, які спілкуються з духами. Дугганава є в кожній общині, і ця «професія» зазвичай успадковується. Основний об'єкт шанування у веддів — духи (яку). Серед них вирізняються найважливіші: Гале-яку, Канде-яку. Нае-яку. До них моляться, їм приносять жертви, особливо вирушаючи на полювання.
Поховальні звичаї вкрай прості: ведди залишають тіло померлого десь на скелі, іноді прикриваючи гілками. Про загробну долю душі вони не мають чіткого уявлення. Дослідники вважають також, що для релігії веддів характерний слабкий розвиток магії й чаклунських обрядів. Разом з тим у веддів спостерігався своєрідний культ стріли, мабуть, так само мисливський: навколо священної стріли, встромленої в землю, влаштовувались обрядові танці [56, 107].
Окрім веддів Шрі-Ланки до веддоїдної раси належать окремі народності, розселені серед дравідів і народів ВЄДДОЇДНИХ НарОДІВ мунда, зокрема бхіли, племена індоіранської мовної
групи, сеної, які говорять мон-кхмерськими мовами, а також кубу, лубу та інші малі індонезійські народи.
Так. сеної — це група народів у Малайзії, які живуть у лісистих передгір'ях Центрального хребта півострова Малакка (загальна чисельність — близько 40 тис. чол., 1992 р.) і належать до веддоїдної раси великої австралоїдної раси. Сеноїв вважають нащадками найдавнішого населення Південно-Східної Азії. Основні заняття — ручне вирубно-вогневе землеробство (найдавніша культура — просо), мисливство (з духовою рушницею) і збиральництво. Житла сеноїв — довгі будівлі на палях. Тканину дія одяг)’ виробляли з лубу. Характерними є татуювання, розмальовування тіла, носіння в носі голок дикобраза або бамбукових паличок. Малі сім'ї сеноїв об'єднуються в екзогамні общини. Шлюб патрилокальний: система спорідненості гавайського типу. Традиційне вірування — анімізм, розвинене шаманство, існує розгалужена система табу (40. 399—400].Кубу — це група етнічних спільностей мандрівних мисливців і збирачів в Індонезії на острові Суматра. Чисельністю близько 5 тис. чол Кубу близькі до сеноів і семангів півострова Малакка, але вже більшою мірою належать до південноазіатськоі перехідної раси, хоча й із сильною веддоїдною. а також не- гритоською домішками. Кубу — нащадки аборигенного населення Суматри, відтісненого у важкодоступні місця острова австронезійськими народами. Основне традиційне заняття — мисливство (за допомогою духових рушниць, списів, капканів, сіток). Із свійських тварин тримали собак і кішок Кубу виробляли тканину з лубу, займалися плетінням. Традиційне житло — курінь з бамбука. одяг — пов'язка на стегнах. Поширений матрилінійний рід [40. 236].
Питання про релігійні погляди кубу досі не з'ясоване. Кубу мали шаманів, які у стані несамовитості спілкуються з духами. Так вони дізнаються про причини хвороб або інших негараздів і про те, як від них можна позбутися Хоча з мертвими племена кубу поводяться вельми примітивно (вони залишають померлих на місці смерті), у деяких з них існують уявлення про те. що після смерті одні люди обертаються на духів, інші — вмирають [56. 99-/0і[.