Релігія зулусів

Зулу (зулуси, самоназва — амазулу) — народ групи банту Живуть у Півден­но-Африканській Республіці (провінція Наталь), а також у Лесото, Мозамбіку, Свазіленді. Загальна чисельність — 8,22 мли.

Походження народу зулу губиться у давній усній традиції. Як вважають сучасні дослідники, протягом останніх двох тисячоліть було кілька хвиль мігра­ції великих груп бантумовних народів з районів Центральної Африки на пів­день континенту. Ці народи поступово заселяли південно-східні райони Африки аж до сучасної провінції Наталь. У міру їхнього розселення почали формувати­ся великі етнічні групи. Одна з них дістала назву нгуні. До цієї групи належа­ло шісгь племен і кланів, одне з племен називалося зулу (за ім'ям одного з двох синів його першопредка Маландела) [49. І. 34].

Союз племен зулу сформувався у першій четверті XIX ст у боротьбі про­ти колоніальної експансії бурів і англійців. Використовуючи розвинену військо­ву організацію, тактику і зброю, зулуси підкорили племена Наталя, що кон­солідувалися з ними. У 1879 р. зулуси були розбиті англійцями і загнані до ре­зервацій.

Традиційні заняття — ручне землеробство (сорго, просо, кукурудза, бо­бові рослини, городина), гончарство (серед жінок), скотарство (велика рогата худоба), ковальське і чинбарне ремесла, різьблення по дереву (серед чоловіків). Житло — каркасна півсферична хатина, крита сухою травою і очеретяними циновками. Система спорідненості ірокезького типу, шлюб неолокальний. Тра Акційний одяг — шкіряні пов'язки на стегнах і фартухи. Заслужені воїни носи­ли кільце на голові з воску, заміжні жінки — особливу пов'язку. Традиційна їжа — кисле молоко, каші та юшки з сорго і кукурудзи, приправлені овочами; м'ясо їли на свята [40, 165-166].

Особливо важливу роль у релігійній діяльності зулу відіграють такі пер­сонажі [49.

• спадкоємний вождь-жрець — стоїть на чолі кожного селища і відповідає за всі ріггуали, особливо пов'язані з культом предків (тобто він виконує водночас політичні, соціальні та релігійно-магічні функції);

• віщун — займається ворожінням з метою встановити причини нещастя або знайти способи розв'язання різних конфліктів між людьми. Віщуна­ми могли стати як чоловіки, так і жінки, що дістали особливе одкро­вення від духів предків і пройшли спеціальну підготовку під керівниц­твом досвідченого віщуна:

• знахар (майже завжди чоловік) мав глибою знання з медицини, які пе­редавалися від батька до сина;

• «небесний пастух» відав громом і блискавками (лише чоловік); призна­чався на цю роль Небесним Богом. Це заняття потребує тривалого пе­ріоду навчання під керівництвом досвідченого «небесного пастуха», який керує погодою, враховуючи потреби людей,

- уласкавлювач (заступник) — безпосередньо пов'язаний з Небесним Бо­гом і спілкується з ним, коли ні вождь-жрець, ні віщун, ані знахар не в змозі допомогти;

• чародій; ним може стати будь-який зулу, що жадає помсти. Чародій­ство — звичайне явище серед зулу, а не фах: нагадує чаклунство, але не є таким руйнівним;

• діяльність відуна або відьми цілковито прихована і огорнена таємни­цею Той. хто займається відьомством (найчастіше жінки), — анонімна особа, що спотворює сили добра і обертає їх на зло. Іншими словами, відун або відьма несе зло.

Для зулу основну роль відіграють духи предків, які поділяються на різні категорії. Найважливішими,\хя селища є предки-чоловіки, особливо предки вождя-жерця. Своє походження зулу простежують від часів акту творіння Не­бесного Бога, що створив їхніх предків. Небесний Бог, Інкосі Йєзулу («вождь неба»), мас ще одне спеціальне Ім'я — Умвелшканп, що означає «той, хто з'я­вився першим® (або «першим з близнюків»). Другим близнюком, імовірно, є Земля. Бог Неба — чоловік і батько. Земля — жінка > мати. Після смерті пред­ки повертаються до матері і лише за особливих обставин людина може при­єднатися до Умвелінкангі (наприклад, вважається, що вбитого блискавкою по­кликав до себе Небесний Бог).

За переказами. Небесний Бог і Земля народили чотирьох абанту (.людей), периіопредків зулу [49. І. 43]. Шанування Небесного Бога вважають одним з найдавніших вірувань зулусів, проте до знайомства з іншими релігійними системами обрядові дії, звернені до нього як до джерела сили, відігравали порівняно другорядну роль. Згідно з віруваннями зулусів. Небесний Бог (або Господь-у-Нсбі) вічний, він уособ,моє владу і могутність. Він — джерело доброго і злого, він великодушний і щедрий, але при цьому свавільний і непередбачу- ваиий. Хоча звертатися до Господа-в-Небі не забороняється, краще його уника­ти. щоб не збожеволіти. Звертатися до нього слід лише в особливих випадках і лише після тривалої підготовки. Вважалося, що йому належать деякі слав­нозвісні пагорби на землі зулусів (48, !62].

Хоча найбільша увага приділялася Небесному Богові та предкам, у релі­гійній системі зулусів відводилося також особливе місце для релігійної діяль­ності жінок, з якою пов'язаний ще один сакральний персонаж — Небесна прин­цеса (інкосазана) Вона водночас асоціюється і з дівочістю, і з родючістю всіх земних створінь. І що найважливіше — вона наділена правом утверджувати норми поведінки, як побутової, так і ритуальної, відмінні від тих. що припису­ються Небесним Богом і предками. Небесна принцеса може бути посередни­ком між людьми і Небесним Богом. Місце її появи і шанування її — особливі пагорби і гори, де дівчата й молоді жінки здійснюють обряди. Для чоловіків Не­бесна принцеса може бути дуже небезпечною, вона ніколи не з'являється пе­ред ними (49. і. 55].