Ранньоземлеробська культура мальованої кераміки, відома з культури Дзьомон і написів Кам’яної Могили ще з XII тис. до н. е., була, як ми знаємо з попереднього розділу, чисельною спільнотою високо розвинених етномовних утворень,
які розселилися в Передній Азії, на Балканах, в Месопотамії, Північній Африці, Китаї, Індії, на Далекому Сході, на території сучасної України, а також в інших частинах світу (ймовірно, з Океанією і Мезоамерикою включно).
При цьому центром названої макроспільноти сучасні дослідники визнали циркумпонтійську зону, пов’язану з Трипільсько-Кукутенською культурою. Проте культура несла в собі сліди вже нового синтезу, а саме — колишньої матріархальної епохи і нової, що набирає силу — патріархальної. Перша була переважно пов’язана з давньосередзем- номорським (або іберійсько-кавказьким) компонентом, друга — з праіндоевропейсь- ким. Зустріч цих двох, багато в чому різних, культур зумовила, на наш погляд, всюподальшу різноманітність індоєвропейського світу, а від нього — і багато інших етнокультурних спільнот.
З огляду на це важливо уважніше придивитися до змісту ранньоземлеробської релігії неоліту — безпосередньої попередниці індоєвропейських систем вірувань, що допоможе нам надалі краще зрозуміти загальне і особливе в релігії кожного індоєвропейського народу. Проте, перш ніж перейти до розгляду неолітичної релігії, не зайвим буде зупинитися на загальних закономірностях розвитку релігійно-міфологічних уявлень.