Первісний зороастризм
Традиція називає резиденцією Каві-Віштаспи, заступника Заратуштри, Балх (Бактри — столицю Бактрії). За цією версією Заратуштра прийшов у Бактри з Аріанам-Вайджа, своєї батьківщини.
Про країну Аріанам-Вайджа сказано у «Відев- даті» Авести, що вміщає «Географічну поему». У ній розповідається, що Ахурамазда послідовно творить 16 «кращих країн і місць існування», а Анхра-Манью створює «контртворення» — різні нещастя й гріхи. Таким чином, до кожного доброго творення Ахури домішується зло, і в кожної країни є свій бич (табл. 17). При цьому країна Аріанам-Вайджа поєднується в тексті Авести з «Доброю Датією», що нагадує ведійських дайтьїв (демонів-асурів), матір’ю яких була Діті — старша дочка Дакши і дружина Каш’япи. Разом з Дану, своєю сестрою, Діті — родоначальниця роду асурів, головним з яких є Ахурамазда [2, 11; 74, I, 384].ПРИБЛИЗНА ЛОКАЛІЗАЦІЯ КРАЇН «ГЕОГРАФІЧНОЇ ПОЕМИ» І ВІДПОВІДНІ ЇМ ЗЛІ ТВОРІННЯ [2]
Таблиця 17
| Країни «Географічної поеми» | Локалізація створених Ахурою країн | Творіння Анхра-Манью |
| 1 | 2 | 3 |
| 1. Аріанам-Вайджа («Арійський Простір») — міфічна прабатьківщина іранців | Висуваються різні гіпотези: північні припамірні області; Хорезм; Паміро- Гіндукушський регіон; долина Араксу; Аріана (Арія) — рівнини Середньої Азії і Східного Ірану | «Змій рудуватий і зима, девівське творіння», де «десять місяців там зимові, два — літні» (за деякими рукописами 7 зимових місяців і 5 літніх) |
| 2. «Гава, заселена согдійцями» | Согдіана (Согд) — історична область у Середній Азії, у басейні рік Зеравшан і Кашкадар'я, один з центрів давньої цивілізації. У середині I тис. до н. е. територія однойменної держави. Головне місто — Маракан- да (Самарканд) | Скаїті багатозгубна (очевидно, бур'яни, комарі, мухи, можливо, що слово утворене від назви «саки» і означає «скіфщину» — набіги кочівників) |
| 3. «Моура сильна, причетна до Арти» | Мерв (Маргіана) — сучасний оазис Мари в Туркменії | «Мариду» і «вітушу» (ймовірно, «гріховна хтивість») |
Закінчення табл. 17
| 1 | 2 | 3 |
| 4. «Бахді прекрасну, високо (тримає) прапор» | Бактрія — територія сучасного південного Таджикистану й північного Афганістану | «Бравару» і «усаду» (здогадно — мурахи, що пожирають зерно) |
| 5. «Нісайу (розташовану) між Мауру і Бахді» | Ймовірно, Ніса — столиця Парфії (або область міста Рагі в Мідії, до північного сходу від Екбатан) | «Хитання мізків» (тобто дурне невір'я) |
| 6. «Харойву із залишеними будинками» (за іншими прочитаннями: «поділяючу води», «рясну селищами») | Харойва (грецьк. Арея, Арія, Аріана) — сучасний район Герата в Афганістані | «Плач і стогони» |
| 7. Векерта | Можливо, область сучасного Кабула (Афганістан) | «Паїріка Хнафаїті, яка спокусила Керсасну» |
| 8. «Урва, рясна травами» | Ймовірні локалізації: Тус у Хорасані або одна з областей у Ісфахані (Іран) | «Злі правителі» (або гординя) |
| 9. «Вехркана, заселена гірканцями» | Гірканія (на південному сході Каспійського моря, називаного в ті часи Гірканським) | «Неспокутний гріх педерастії» |
| 10. «Харахваті прекрасну» | Арахосія (сучасний Кандагар) | «Неспокутний гріх поховання трупів» |
| 11. «Хаетумант променистий, наділений Хварно» | Область у долині ріки Хільменд у сучасному Афганістані | «Злі чаклуни» |
| 12. «Рага триплемен- на» (тобто населена трьома народами) | Рей — місто й місцевість у Мідії біля сучасного Тегерана | «Надхитання думки» (тобто невір'я) |
| 13. «Чахра сильна, причетна до Арте» | Можливо, місцевість у Хорасані (історична область на північному сході Ірану) | «Неспокутний гріх спалення трупів» |
| 14. «Варна чотирикутна, де народився Трай- таона, який убив Змія Дахаку» | Південно-західна прикаспійська область або Карманія (сучасний Керман на півдні Ірану) | «Неурочні регули (тобто порушення жіночого менструального циклу) і неарійські правителі країни» |
| 15. «Ханта-Хінда» (за іншим прочитанням «Семиріччя») | «Сім індійських (областей)» — область у долині Інду (можливо, Пенджаб) | «Неурочні регули і неурочна спека» |
| 16. «Країна біля верхів’я Ранхі, що управляється без правителів» | Рах, Арах, Аренг та ін. — найменування Волги (або Сирдар’ї). Назва Волги — «Ра» засвідчена, наприклад, у Птолемея. У зороастрійскій релігії — світова ріка. Верхів'я Ранхі- Волги — це Валдайська височина | «Зима, девовське творіння і (чужоземні) правителі» |
Крім Хорезма (можливий Аріанам-Вайджа) і Бактрії, традиція як батьківщину Заратуштри багаторазово називає Мідію, причому особливо згадується Рея (Рага в Авесті). Пов’язано це, поза сумнівом, зі створенням у Мідії в У-ГУ ст.
до н. е. великого зороастрійського центру, що змагається зі східно-іранським. За однією з версій, Зороастр жив ще в ГГ тис. до н. е., а його батьківщина знаходилася в азійських степах, на схід від Волги-Ра. У той час ці території заселяли про- тоіранці, які виокремилися з індоіранської спільності і перебували у постійних зіткненнях з іншими племенами. За однією з версій, саме в той неспокійний часі жив Заратуштра-Зороастр (за деякими відомостями, між 1500 і 1200 р. до н. е.), наділений пророчим даром. У той час давні іранські племена шанували богів, що втілювали вищі моральні якості: бога Мітру — уособлення дружби і договору, Анахіту — богиню води й родючості, Варуну — бога війни й перемог. Багато обрядів, ритуали й сакральні персонажі, що належать до епохи індоіранської єдності, органічно ввійшли в нову релігію — зороастризм [2, 11; 119, VI, ч. I, 269].
Зороастр, за переказами, був осінений новою вірою в 30-річному віці: одного разу на світанку він пішов до ріки по воду для приготування хаоми (вважається інколи: що це — сік ефедри, змішаний із соком інших рослин і молоком), і коли він повертався, йому явився сяючий Воху-Мана (Благий Помисел), який привів його до Ахурамазди. Відтоді Зороастр почав проповідувати, що вищим божеством є Ахурамазда (Ормузд) — творець усього сущого, бог небесного зводу, пов’язаний з божественною справедливістю і порядком. Пізніше ім'я Ахурамазди стало іншою назвою зороастризму — маздеїзм. Образ Ахурамазди, на думку дослідників, сягає верховних богів іранських племен, що іменувалися Аху- ра (букв. «Володар»), як, наприклад, Адонай (букв. «Господь») або Ваал («Господар»). Зороастру, за переказами, було відкрито, що у Всесвіті панують не тільки сили добра, а й сили зла. Ахурамазді протистоїть зле божество Анхра-Манью (Ахриман, Ариман), або Злий дух. Якщо Ахурамазда створив життя, тепло, світло, то у відповідь на це Анхра-Манью створив смерть, холод, пітьму, шкідливих тварин і комах. Воїнство Анхра-Манью становлять деви (злі духи), чаклуни, злі (неарійські) правителі, які шкодять усім чотирьом стихіям природи.
Крім того, у них виражені гірші якості: заздрість, лінь, неправда. Ахурамазда за допомогою Спента Майнью (Святого Духа) створив шість «безсмертних святих»: Воху Мана (Добра думка і заступник худоби), Аша Вахішта (Праведність і заступник вогню), Хшатра Вар’я (Обрана Влада і заступник металів), Спента Армаїті (Благочестя і заступник землі), Хаурватат (Цілісність і заступник води), Амертат (Безсмертя і заступник рослин). Крім них, божествами-супутниками Ахурамазди стали Мітра, Апам Напат (з ним ототожнювалися і Мітра, і Варуна), Срао- ши (Слухняність), Аши — богиня долі. Усі ці божества під началом Ахурамазди прагнуть до перемоги сил добра над силами зла, що обов'язково відбудеться в майбутньому [119, VI, ч. I, 270].Соціальний зміст релігійної реформи Заратуштри загалом зводиться, на думку дослідників, до появи в осілому східно-іранському середовищі вимог забезпечити мирні умови існування осілого скотарства і землеробства: перше з них полягало в політичному об’єднанні на основі сильної влади, друге — у рішучій боротьбі із сусідами-кочівниками, що постійними набігами загрожували осілому господарству. У релігійному плані ця реформа перетворилася на проповідь єдинобожжя, заперечення племінних культів, на ідею необхідності і святості постійної боротьби з ворогами, добра зі злом, правди з неправдою. Боротьба ця набуває космічних масштабів і становить основу послідовного дуалізму, найхарактернішої ознаки зороастрійського світогляду. Сили добра, відповідно до зороастризму, очолює Ахурамазда. Інших богів немає, є лише деви — вороги і заступники ворогів. Усі різноманітні функції язичницького пантеону передаються в зороастризмі своєрідною колегією з шести «безсмертних святих» (Амеша-Спен- та). Як свідчать їхні імена, це не божества в язичницькому сенсі, а відвернені сутності, функції або еманації єдиного божества — або його іпостасі, що разом із сьомою іпостассю — Ахурамаздою — становлять, на думку сучасних дослідників, щось аналогічне до християнської Трійці [2, 11].
Заратуштра заперечує старі обряди, навіть вживання хаоми. Спочатку послідовників нового пророка було небагато і його вчення поширювалося в середовищі осілих східно-іранських племен, поступово просуваючись на захід. У перших зороастрійців не було храмів і зображень божества. Однак уже за перших царів Перської держави Ахеменідів (VI ст. до н. е.), ймовірно, за Дарія I, Ахурамазду почали зображувати трохи схожим на ассирійського бога Ашшура (тобто Ассу- ра) — бога-заступника месопотамського міста Ашшур, піднесення якого в XIII ст. до н. е. (час життя біблійного Мойсея) зробило його центральним божеством ассирійського пантеону. У IX ст. до н. е. Ашшур ідентифікується з Аншаром — батьком бога неба Ану (батьками ж самого Аншара були водяні чудовиська — божества Лахму і Лахаму — діти первісної стихії Апсу і Тіамат, створених богом вод Енкі). Дружиною Ашшура вважалася Іштар (Венера, аналогічна іранській Анахіті, яку вважали або дружиною, або дочкою Ахурамазди). Подібно до вавилонського Мардука, Ашшур узурпує риси багатьох божеств: він — вершитель доль і батько богів (як Ан і Енліль), бог-суддя (як сонячний Шамаш), військове божество (як Нінурта, син Енліля) і бог мудрості (Енкі'-Ейя). Емблемою Ашшура був крилатий сонячний диск [74, I, 145].
З огляду на те, що в архаїчній міфології бог Сонця був часто пов’язаний з богом вод, можна припустити, що солярний символ Ашшура є результатом перенесення солярних рис на океанічне божество, тобто Енкі-Ейя, який як бог мудрості і є, очевидно, Ахурамазда, що означає буквально «Володар Мудрості» або «Мудрий Господь» (що нагадує кам’яномогильний образ «Ніндари, що Розум має»).