Переважна більшість жителів Південної та Центральної Африки говорять мовами групи банту.
Банту (від а-Ьа-пги — «люди», назву запровадили європейські дослідники для позначення тих. хто говорить мовами банту) — це група народів, які населяють більшу частину' Африки на південь від б° північної широти.
Загальна чисельність — близько 200 мли чол. {1992 р ). Найбільші народи — руанда, макуа. шона, рунді. Малаві, зулу, кіку-йю. Більшість банту належать до негром» раси {у західних байту присутня домішка негрилльської раси, у східних — ефіопської перехідної раси). Мови банту входять до підгрупи бе- нуе-конго ні геро-конголезької групи конго-кордофанськоі сім'ї. Дані лінгвістики та археології дають підстави припускати, що предки банту — ранні землероби, які, мабуть, були вже знайомі із залізом, — у І тис. до н. е. почали просуватися з району сучасного Камеруну на південь, до зони тропічних лісів, і на південний схід, обходячи цю зону. Під час міграції банту' відтісняли і асимілювали корінне населення — мисливців 1 збирачів (пігмеї в лісовій зоні, предки сучасних койсанських народів у саванах Східної та Південно-Східної Африки). Народи банту’ формувалися переважно в зоні лісів 1 рідколісся, звідки вони принесли відтворююче господарство і металу'ргію заліза; у басейні річки Конго банту самостійно створили розвинений осередок металургії міді. Міграції окремих груп банту тривали до середини ХЇХ ст., залишивши слід у переказах багатьох народів [40. 87[.Як і всі релігії світу, релігії чорної Африки загалом І бантумовних народів зокрема традиційні, Проте на відміну від, наприклад, християнства, вони передаються від покоління ДО покоління без участі писемності, переважно через усну трансмісію, яка у деяких народів підтримується традицією сакральних зображень. В умовах усної трансмісії та розселення племен первісно єдина релігійна традиція, переходячи від покоління до покоління, перетворюється у своєрідний сакральний "інваріант», утворюючи в кожному племені, а при общинному його устрої, що переважає в чорній Африці, в кожній общині свій варіант.
З цього погляду африканська община с сукупністю віруючих, що дотримуються однієї релігійної традиції. Для банту', як і для кожного африканця, що живе в традиційному суспільстві, община мас величезне значення: становище ізгоя, людини, яку община не приймає, для банту гірше за смерті.. Тому не € великим перебільшенням поширена серед африканістів думка, що в Африці релігій так само багато, як і общин.Релігіє-знавці зазначають, що в релігії чорної Африки основна увага приділяється.людям, а не природним явищам або надприродним істотам. Однією з найважливіших подій у становленні.людини € посвячення (ініціація). що містить й обрізання. Воно відкриває двері для повного залучення до життя общини, а також до шлюбу. Самітний образ життя фактично невідомий банту'. Шлюб для них — це справа більше суспільна, ніж особиста. Найголовніший обов'язок у житті мати дітей. Людина, що не мас дітей, не зможе у майбутньому стати предком і не бере участі у продовженні життя общини. Предки передають спадкоємно не лише міфи, ритуали та іншу важливу інформацію, а й свої імена і самих себе, тобто все. що реально йде від них Предки роду, яких звичайно вважають засновниками існуючої общини, називаються «вищими істотами», що продовжують підтримувати тісні стосунки з царями та вождями, які у народів банту е водночас політичними і релігійними постатями. У деяких місцях існував звичай убивати покаліченого, хворого або слабкого правителя, тому що в духовному світі він був представником усієї общини (48. /59].
Сходження на престол нового правителя у банту (наприклад у балуба) часто супроводжувалося відтворенням подій героїчного минулого: новий правитель повинен був вступити у зв'язок з близьким родичем чоловічої статі, а потім, вийшовши з «дому інцесту», виконані переможний танець предка — засновника роду. У такий спосіб він прилучався, на думку дослідників, до безладного і сакрально могутнього минулого, яке за допомогою магічної сили крово- змісних обрядів перетворилося в організоване суспільство
У банту, як і в інших африканських народів, поширене ворожіння, за допомогою якого з'ясовують причину смерті, хвороби або іншого зла.
Наприклад. у кошик складають речі, що стосуються різноманітних життєвих ситуацій, струшують його і. судячи з того, як у ньому розмістилися речі, роблять висновок Вважається, що через ці речі духи передають свої повідомлення. Дещо інакше діють оракули: в цьому разі дух, що живе в певному місці (зазвичай у печері або джерелі), оголошує свою волю через спеціальну людину- медіума. Важливу роль у житті общини відіграють також знахарі, які на відміну від чаклунів користуються різноманітними магічними засобами лише з благою метою (48. 160].Окрім віри в численних духів більшість бантумовних племен вірять також у верховну силу, що відповідає за створення світу·. Подібні вірування поширені в Південній та Центральній Африці. У Бога можуть бути різні імена (у балу- ба — Відьс Мукулу. на західному' узбережжі — Нзамбе, у племен шона — Мва- рі. серед сото-тсвана — Модімо, на східному узбережжі - Мулунгу), але всі вони пов’язані, як правило, з небом і небесними явищами. В усіх мовах, де є рід іменників, ця Верховна істота чоловічого роду; в деяких групах вона має жіночого відповідника, часто пов’язаного із Землею. Ця істота е творцем і первісною силою всесвіту' і стоїть над різноманітними друторядиими духами. Багато народів рідко коли або взагалі не шанують цісі істоти, бо вона надто велика і так відрізняється від людей, що не потребує їхнього шанування і жертв. Проте в екстремальних випадках, наприклад під час посухи або епідемій, деякі общини насмілюються звернутися до неї по допомогу [48, 162].