Основні періоди японської історії

Японія — держава в Східній Азії, шо займає низку островів (Хоккайдо, Хонсю. Кюсю, Сікоку, архіпелаг Рюкю та ін.|. Загальна їх кількість — близько 4 тис. загальною площею 372 тис.

Серед японців зберігаються окремі етнографічні групи. Рюкюсці, які в се­редні віки являли собою народність зі своєю державністю, мають своєрідний діалект і відмітні особливості (костюми, звичаї). Специфічне етнографічне яви­ще — ста. які офіційно називаються буракумін (»жителі особливих селищ··). Це нащадки так званих людей низьких професій: чинбарів, сміттярів, скомо­рохів тощо, які у феодальній Японії були поза станами й жили у спеціальних се­лищах (нині налічується близько 600 таких селищ з чисельністю жителів 2 - З мли чол ). Вимушена ендогамність і дискримінація перетворили ета на особливу етнографічну групу кастового характеру.

Японці сформувались як група племен у середині І тис. до н. е. внаслідок переселення носіїв енеолипичноі культури яйой з півдня Корейського півострова на Японські острови, де перед тим жили айнськг та частково австрОнїЗійСькі Пле­мена У процесі змішування прибульців з давнішим населенням перемогла мова перших, що сприйняла, проте, елементи австронезійського субстрату [40. 540]. На початок IV ст.

Основа традиційної японської економіки — орне поливне рисосіяння (крім того, вирощування чаю. овочів, фруктів, цитрусових). Розвинені також шов­ківництво і риболовля. Переважає лінійне планування поселень. Основа їжі — рис, який їдять паличками.

Органічними компонентами живоі культури сучасної Японії є класична поезія, живопис, розписна кераміка, чайна церемонія, традиційна архітектура і мистецтво декоративних садів, аранжування квітів (ікебана), різноманітні види традиційного театру (опера, ляльковий, придворний, храмовий, світський теат­ри тощо). Система спорідненості англійського типу (40, 540-542].

Розглянемо основні періоди японської історії.

Пам'ятки ПОрХеОЛІТу, що були відкриті тільки в

післявоєнні часи, нечисленні, а їх атрибуція внкли· (40~ 13 ТИС. рОКІВ "ОМу) кає багато питань (22, І, 26]. Господарськими занят­

тями населення, антропологічний склад якого невизначсний, були мисливство і збиральництво. Згідно з оцінками японських археологів, здобутий на п'яти ти­сячах палеолітичних стоянок археологічний матеріал (переважно кам'яні зна­ряддя) характеризується значною хронологічною розкиданістю (300-13 тис. років тому). Таким чином, японський палеоліт охоплює плейстоцен І льодови­ковий період. Носіїв палеолітичної (або «докерамічної*] культури на території Японії, на думку сучасних дослідників, аж ніяк не можна вважати предками сучасних японців. Палеолітичні пам'ятки демонструють, скоріше, спільність і єдність людської культури, аніж П диверсифікацію, що характерна д\я початку палеоліту і енеоліту' (22, 1, 29).

Період Дзьомон (XI—III тис до н. е.)

глиняні посудини використовували в Африці (Сахара), Полінезії (Ново-Гебрид-

Розглядуваний період названий так за типом кера­міки з шнуровим орнаментом («дзьомон»).

Примітно, що поява перших керамічних зразків (13 тис. років тому) збігається в часі з періодом значного потепління, підвищенням вологості й рівня світового оке­ану. що відповідає часу зникнення легендарної Атлантадк.

Поряд з керамікою період Дзьомон багатий на вели­ку кількість прикрас — це серги, виготовлені з черепа­шок, каменю. глини. зубів тварин, і браслети з черепашок.

Рис. 90. Керамічна урна культури Дзьомон

Прикраси могли мати як магічний характер (обереги), так і бути знаками соціальної, групової, вікової, статевої належності. Іншою групою предметів, що мали культовий характер, є глиняні статуетки догу заввишки 3-30 см. Більшість з них антропоморфні (переважно стилізовані зображення жінок з гіпертрофованими формами). Переконливо можна стверджувати, що догу, так само як і деякі інші типи кераміки Дзьомон, забезпечували магічний зв’язок з потойбічним світом. Аналоги догу можна знайти в давньому мистецтві пле­мен Центральної Америки.

Поховання в період Дзьомон зустрічаються, як правило, колективні, кістя­ки звичайно перебувають у скорченому положенні (на спині, на боці або на жи­воті) з орієнтацією голови на південний схід (тобто в напрямі сучасної Полі­незії) |22, І.

Період ЯЙОЙ (III ст. до н. е. — III ст. н. е.)

Бронзово-залізний вік японської історії назва­ний за специфічним типом кераміки, який був уперше знайдений у Яйой (район Токіо). Під безпосереднім впливом великих міграцій з материка (переважно через Ко­рейський півострів) тунгуських племен алтайської мовної групи, які принесли на архіпелаг культуру заливного рисівництва, технологію виробництва бронзи й заліза, шовкоткацтво тощо, відбувся перехід до від творюючою типу господар­ства. Процес змішування з місцевим населенням (австралоїдного і австронезій- ського походження) спричинив появу праяпонців і праяпонськоі культури. За типологією форм кераміка Яйой простіша від кераміки Дзьомон, простішим є й орнаментальне оздоблення посудин (багато типів кераміки взагалі пе оздоблю­вали орнаментом).

У використанні металевих виробів (на островах Японії залізо почали за­стосовувати навіть дещо раніше, ніж бронзу) простежується певна закономір­ність: залізні речі належать, як правило, до знарядь господарської і військової діяльності (мечі, наконечники списів і стріл, сокири, різці, ножі, серпи та ін.). а бронзові — до культових предметів і символів влади (культові мечі, списи, дзвони, дзеркала).

Отже, становлення культури Яйой було безпосередньо пов'язане з мо­гутнім потоком переселенців з півдня Корейського півострова, які осідали пе­редусім на півночі Кюсю. Серед цих переселенців більшість були представни­ками племен тунгуського походження, що належали до алтайської мовної сім’ї (їхня мова була близькою до корейської). Припускається, що з початку періоду Яйой (ПІ ст. до н. е.) до VIII ст. переселенців налічувалось близько 1,2 мли чол. (при загальній чисельності населення на кінець VIII ст. близько 6 млн чол.). Масова міграція з материка спричинилася до того, що населення Японських островів періоду Яйой перестало належати до єдиного антропологічного типу. Загалом можна говорити про співіснування тоді «людини Дзьомон» і «людини Яйой», яка мала антропологічні ознаки жителів Північної Азії.

У період Яйой зникли атрибути ритуалів, що відігравали помітну роль у релігійному житті народів Дзьомон: догу, виривання і підпилювання зубів (ха­рактерне для австралійських, африканських та інших архаїчних традицій). На­томість сформувалися чіткі ритуальні комплекси з бронзовими ритуальними мечами, бронзовими дзвонами та бронзовими дзеркалами (22. І, 4/-53].

Цей період названий так за численними похо­вальними спорудами курганного типу. У зв'язку зі становленням родоплемінної держави Ямато другу половину цього періоду можна назвати »періодом Ямато·». У той час по­чали поширюватися писемність та буддизм, що став у подальшому загальнодер­жавною ідеологією.

Період Кофун у загальноархеологічній типології відповідає залізному піку. У курганах-кофун, багато з яких було зведено в Японії в 111 —VII ст., хо­вали царів Ямато [їх часто називають імператорами), місцевих правителів і ро­дову знать. На теперішній час відкрито понад 10 тис. курганів. Зазвичай їх зводили на пагорбі або підвищенні, вони були квадратними або круглими (іноді квадратно-круглими) й оточувалися ровом з орієнтацією за віссю пів­ніч — південь Спорудження курганів свідчить про розвинений культ предків.

Найбільшого розвитку культура Кофун дістала на рівнині Нара (33 з 36 най­більших курганів мають периметр понад 2000 м). Поховальні камери склада­лися з кам’яних пакт; до камери через отвір зверху завантажували домовину, виготовлену із суцільного японського кедра, завдовжки 4 - 8 м (згодом дерев'яні домовини були замінені кам'яними й навіть керамічними). Поховальний інвен­тар складався з корон, бронзових дзеркал, металевої зброї, збруї’, са­гайдаків. знарядь праці, намиста і магатама — пластин д\я ритуалів у формі коми, зроблених з напівкош­товних каменів (рис. 91). Па схилах могили зводили огорожу з каменів і встановлювали глиняні скульпту­ри — ханіва (буквально — «глиняний круг») у вигляді будинків, хатнього начиння, музичних інструментів, людей, тварин, що виконували, ма­буть, захисну магічну функцію.

Споруди періоду Кофун вра­жають уяву: периметр найбільших з відомих нині курганів перевищує 2000 м (рис. 92).

Період Кофун (курганний): IV—VI ст.

Рис, 91 Амулети магатама [52, 21]

Рис. 92. Поховальний курган над гробницею «імператора Нінтоку» (313-399 рр.). Оточений подвійним ровом насип розміром 725 х 305 м підіймається на 35 м (22.1, 54-б4|

ЕПОХЗ державності Подальша японська історія тривала у межах державно­го устрою і охоплювала такі періоди (22, І. 17- /9):

• період Асука (592-710 рр) — названий за місцем перебування царів Ямато в районі Асука (поблизу теперішніх міст Нара і Кіото). Остаточ­не становлення японської державності (на китайський зразок);

• період Нара (710-794 рр.) — названий за місцем розташування першої постійної столиці Японії в Нара. Назву країни було змінено на «Япо­нія» («там. звідки сходить сонце»). Активна розбудова держави центра­лізованого типу, керованої за законодавчими нормами. Поява писемних пам'яток — міфологічно-літописних зводів аКодзікі» та «Ніхон сьокі»;

• період Хейан (794 - 1185 рр.) — названий за розміщенням ново: столиці Хейан (буквально — «столиця миру й спокою»); сучасний Кіото; до 1868 р. формально залишався столицею, тобто імператорською рези­денцією Позначений тенденціями до занепаду державної влади у зв'язку з втратою державної монополії на землю і утворенням сьоен — маєтків, що перебували у приватному володінні. Виникнення блискучої аристократичної культури, створення численних прозових і поетичних творів. Політичне домінування роду Фудзівара;

• період Камакура (сьогунат Мінамото) (1185- 1333 рр.) — названий за розташуванням ставки військового правителя (сьогуна). першим з яких був Мінамото. Встановлення соціального і політичного панування ста­ну воїнів-самураїв. У самурайському середовищі — період класичного феодалізму з розвиненими васальними відносинами;

• період Муромшпі (сьогунат Асікага) 11336- 1568 рр.| — названий за роз­ташуванням ставки сьогунів з роду Асікага в Муроматі (район Кіото)

Часто поділяється на два півперіоди: південної та північної династій (1336- 1392 рр.}, коли існували два паралельні імператорські двори, що конкурували між собою, і «воюючих провінцій» (1467- 1568 рр.]. По­стійні феодальні міжусобні війни. Наприкінці періоду — розростання міст, що супроводжувалося розвитком міської світської культури. Перші контакти з європейцями:

• період Едо (сьогунат Токугаваї (1603-1867 рр.) — названий за розташу­ванням ставки сьогунів з роду Токугава в Едо (сучасний Токіо). Зас­новник цього сьогунату Токугава Іеясу — вивів країну з перманен­тного стану громадянської війни й об'єднав її під своїм керівництвом. Вигнання європейців і заборона християнства супроводжувалися доб­ровільним »закриттям» країни, коли всі контакти із зовнішнім світом було зведено до мінімуму. Бурхливе розростання міст, розвиток міської культури, економіки, різке збільшення населення, тотальна регламента­ція життя всіх соціальних верств;

• період Мейдзі (1868— 1911 рр.] — названий за девізом правління імпе­ратора Муцухіто — «світло правління». Під тиском західних держав Японія була змушена здійснити широкомасштабні реформи з метою створення сучасної індустріальної держави. Реформам, що мали рево­люційний характер, було надано ідеологічної оболонки повернення до традиційних цінностей, до правопорядку давнини, тобто до «реставра­ції» влади імператора, який був відсунутий на другий план за сьогунів. Бурхливий промисловий розвиток, широке запозичення досягнень за­хідної цивілізації, проте при збереженні національної ідентичності. Початок зовнішньої експансії.

Японія, як ми бачили, аж до середини XIX ст. НЗЦЮНо.ПЬНИИ ХЭрдКТСр була закритим деспотичним суспільством, де. з одного боку, виявлялася диктатура феодальних правителів — сьогунів, а з іншо­го — імператорська влада, що збереглася й донині, слабка і практично симво­лічна. Як наслідок це породило в японців своєрідні особливості національної психології — підкорення слабкого сильнішому, глибока повага до авторитету, конформізм, замкненість у групах належності, жорстокість щодо слабкого, бай­дужість до чужих страждань, відсутність принциповості’

У національному японському характері сформувалися такі риси, як працьо­витість. бережливість, наполегливість, педантизм у досягненні мети, самодис- цшіліна, стійкість у подоланні труднощів. У мисленні японців багато дослідників вирізняють єдність, здавалося б, непоеднуваннх сторін: схильності до абстрак­цій, проникливості, винахідливості, раціоналізму і водночас повільності розумових операцій, невпевненості в собі, малоініщативності. Синтоїзм, буддизм і конфу­ціанство формували протягом століть найбільш стабільні сторони національної

самосвідомості населення Японії, що проявляються й нині — відданість культу предків, почуття етнічної винятковості (внаслідок «божественного» походження японської нації та імператорської влади), запеклий націоналізм, віроломство щодо інших народів. Століттями в Японії утверджувалася психологія підпорядко­ваності індивідуума колективу, тому покірність і дисциплінованість японців до­сягають одіозних розмірів. Японець пов'язує своє існування з тією групою, до якої входить: японці групою працюють, групою подорожують, групою беруть участь у святах і демонстраціях. Гордість у японців пов'язана з їх призначен­ням, почуттям обов'язку і соціальною позицією. Іноземців японці ставлять ниж­че себе.

Походження японців донині залишається дискусійним питанням, проте, зважа­ючи на відомі історичні та географічні реалії, можна констатувати, що японсь­кий етнос сформувався внаслідок змішування в доісторичш часи елементів, що прийшли з різних частин Азії, з давнім автохтонним населенням Японських ос­тровів [52, 9|. Внаслідок географічного положення Японського архіпелагу', що простягається дугою вздовж північно-східної Азії і майже торкається материка двома своїми краями, найпотужнішим був потік, що проникав з півночі, де най­ближчі до материка береги в неолітичні часи населяли монголоїдні племена, що прийшли сюди через Корею. Водночас є підстави вважати, що окремі ознаки ранньояпонської цивілізації, зокрема спосіб вирощування рису', походять з Південного Китаю (перші знайдені в Японії сліди землеробства — вирощуван­ня гречки — належать приблизно до 4600 р. до н. е„ перед тим. імовірно, ви­рощували ямс); сліди вирощування проса виявлено на межі II -1 тис. до н е.; найбільш ранні свідчення вирощування суходільного рису' знайдені на півночі острова Кюсю, у найближчому до Кореї районі країни, і датуються приблизно 1200 р. до н. е. [22, 1, 39-40].

Що ж до айнів, австралоїдного народу, який нині живе на острові Хок- кайдо, то згідно з даними лінгвістики й іншими свідченнями можна стверджу­вати, що колись вони заселяли весь архіпелаг. Дотепер існують різні погляди на походження айнів, проте окремі сучасні вчені розглядають їх як представників ранньої, близької до кавказької мовної сім’ї (ідеться про чпалеосвразійську^, або сино-кавказьку макросім'ю. що об'єднує сино-тибетські та північнокавказькі мови, єнісейські мови, на-дене. здогадно баскську і бурушіаскі. а також зниклі хурритську, урартську, хаттську’ і шумерську) [52. 9].

Кам'яні знаряддя, що були знайдені разом з керамікою Дзьомон. доско­наліші, ніж ті. що належать шарам культури Яйой. хоча перша культура знач­но старша. Подібність до ранньої кераміки Яйой виявляє відкрита в Кореї ру­диментарна неолітична кераміка, що підтверджує гіпотезу про прибуття носіїв культури Яйой з Корейського півострова Вивчення людських останків епохи неоліту’ в Японії дає підстави зробити припучцення про подібність антропологіч­ного типу носіїв культури Дзьомон до сучасних айнів і про відмінність їх від населення Яйой. У цьому зв’язку окремі дослідники вважають, що давній суб­страт населення Японії в епоху неоліту становила раса, що відокремилася від ранніх сино-кавказьких племен, що поширилися у Північній Європі та Азії з дотепер невідомої прабатьківщини. Нащадками цього давнього населення нині є айни на Хокхайдо і Сахаліні і меншою мірою Пляки у Східному Сибіру. Без­сумнівно одне: неолітична культура, що розвивалася в Японії, досягла дуже високого рівня. Окремі вчені стверджують, що з погляду технології вироб­ництва знарядь і оригінальності керамічних форм та орнаментів це була одна з найпередовіших неолітичних культур у світі. Щоб досягти такого ступеня досконалості, ця рання культура повинна була пройти дуже довгий шлях роз­витку [52. /0-/3],

Завдяки дослідженням проблеми походження пізньонеолітичноі культури Яйой виявлено іі аналогію з матеріалами ранньонеолітнчних культур, спільних для Маньчжурії, Кореї та Примор'я. Корея зазнала, мабуть, кількох послідовних культурних впливів іззовні, а нові досягнення, у свою чергу, потрапляли до Японії з переселенцями з Кореї, що сприяло витісненню населення Дзьомон або його асиміляції монголоїдними племенами Яйой. У ранній японській куль­турі є багато ознак спорідненості з монгольськими народами, що підтверджу­ється фольклором, реконструкцією давніх звичаїв і вірувань (наприклад, найбільш ранні японські вірування мають багато спільного з шаманізмом пів­нічно-східної Азії), а також домінуванням монголоїдних рис в антропологічному типі японців {з широкими вилицями, помітним прогнатизмом, жовтошкірі, з прямим волоссям, «монгольською складкою» І так званою монгольською пля­мою). Безсумнівна також присутність непівкічних елементів у населенні Японії, але походження їх невідоме. Сучасні антропологи стверджують, що в монго­лоїдній расі присутня протомила йська складова, яка могла брати участь і в ет­ногенезі японців. Проте майже не мають потверджень гіпотези, що припуска­ють пряму міграцію до Японії з Індонезії. Малайзії або Полінезії (якщо тільки це не відбулося за дуже давніх часів). Разом з тим ранньояпонська теогонія та інші міфи на диво нагадують полінезійські легенди, а звичай сучасних айнів на­носити татуювання явно свідчить про південний расово-етнічний елемент*. За­галом можна констатувати, що наприкінці неоліту Японію населяли племена, що входили переважно до урало-алтайської мовної сім’ї і «нашарувалися» внас­лідок масових міграцій з Азії на автохтонний австралоїдний і частково австро- незійський субстрат |52, /4-/5]. Ранні австралоїди і австронезійці могли опи­нитися на Японському архіпелазі внаслідок катаклізму в районі Тихого океану, що розкидав у доісторичні часи по різних куточках індо-тихоокеанського регі­ону колись єдиний австралоїдний суперетнос, який передав зачатки свосі ар­хаїчної культури молодшим і талановитішим расам у процесі розвитку людства.