Найдавнішою пам’яткою індійської культури, датованою II тис. до н. е., є Ріґведа, що являє собою збірник гімнів, присвячених давнім богам і таких, що виконуються під час принесення їм жертв.
Судячи з усього, вважає відомий російський сходознавець Т. Єлізаренкова, Ріґведа була створена (можливо, на основі більш ранніх переказів) з приходом аріїв в Індію або невдовзі після нього.
У Ріґведі, наприклад, нерідко йдеться про те, що арії перемагали даса (дасью), яких у гімнах змальовано як низькорослих, безносих, які говорять дивною мовою й не поклоняються арійським богам (тобто малося на увазі, очевидно, тубільне дравідомов- не населення Індії). Головним богом аріїв на той час був бог війни Індра. Про те, що Ріґведа була створена на території Індії або, можливо, у прилягаючій частині Афганістану, свідчать також гідроніми й топоніми цієї давньої пам’ятки (ріки Са- расваті, Інд, пізніше Ганг, гори Гімалаї та ін.), початок складання якої можна датувати ХУІ-ХУ ст. до н. е. Водночас, використовуючи дані астрономії (так званий ведійський календар), індолог Г. Якобі вважав періодом створення Ріґведи 45002500 рр. до н. е., а індійський учений Б. Тілак датував цю подію 6000-4000 рр. до н. е. і співвідносив її, як налогошувалося, з арктичною прабатьківщиною аріїв [179, 3-15].За Б. Тілаком, предки аріїв у дольодовиковий і міжльодовиковий період жили в арктичних районах, а потім, близько десяти-восьми тисяч років тому (тобто у УІІІ-УІ тис. до н. е.) вирушили під впливом холодів, що наступали, усе далі на південь [13, 7]. На арктичні широти вказують і тексти іранської Авести, що, на думку фахівців, з’явилася значно пізніше Ріґведи (близько VII-VI ст. до н. е.) і яка являє собою збірник релігійних текстів зороастризму — давньої релігії Ірану, витісненої зрештою ісламом, що збереглася донині серед індійських парсів. Проте ці дві пам’ятки тісно між собою пов’язані, що свідчить про існування загального, ще більш давнього, першоджерела. У сфері міфології такою загальною індоіранською спадщиною потрібно визнати наявність двох основних класів сакральних персонажів: девів і асурів (ахурів).
Зазначено також подібність функцій ведійського бога Варуни (він часто зветься Асура) і авестійського Аху- рамазди. Кожний з них — володар закону й порядку, виступає в парі з Мітрою, є першим у ряді семи божеств, охороняє Сонце й прокладає йому шлях. Є, однак, і протилежні випадки. Наприклад, Індра в Авесті — дрібний демон, а функцію войовничого бога здійснює Врарагна. А в Ріґведі войовничим богом, богом-громовержцем, що очолює індоарійський пантеон, є Індра-Вртрахан. Так, зазначає Т. Єлізаренкова, «з одного вихідного набору міфологічних одиниць складаються дві комбінації» [179, 15-18].На думку сходознавця Б. Гхоша, у якийсь період серед аріїв співіснували дві релігії': асура й дева, що орієнтувалися на різні соціальні верстви індоіранського населення. Релігію асурів сповідувала більш осіла, сільськогосподарська частина населення, а релігію дева — менш осіла, войовничіша і рухливіша частина населення. Як би там не було, сьогодні відомі чотири Веди [179, 19-21]:
• Ріґведа («Веда гімнів»);
• Яджурведа («Веда жертовних формул»);
• Самаведа («Веда наспівів»);
• Атхарваведа («Веда магічних формул, заклинань»).
Традиційно вважається, що три перші веди відповідають функціям трьох розрядів жерців, які брали участь у жертвопринесенні: Ріґведа співвідноситься з функціями хотара — жерця, що закликає богів до жертвопринесення (його діяльність була пов’язана з гімнами); Самаведа — з функціями удгатара — жерця, що виконує гімни (його діяльність була пов’язана з мелодіями); Яджурведа — з функціями адхвар’ю — жерця, що робить всі маніпуляції під час жертвопринесень (з ним пов’язане поняття самої жертви). Зв’язок Атхарваведи з функціями жерця-брах- мана, що керує всією церемонією жертвопринесень, набагато менш імовірний. Веди є досить великими за обсягом працями: наприклад, Ріґведа містить у собі 1028 гімнів різного обсягу — від 1 до 58 віршів (усього 10462 вірші), які поділені на десять циклів (мандал); Самаведа складається з 1549 гімнів; Атхарваведа є зібранням 731 гімну, поділеним на 20 книг.
Кодифікація всіх ведійських зібрань гімнів була завершена, очевидно, до VI-V ст. до н. е. [179, 21-22].Ріґведа дійшла до наших днів у двох редакціях: більш давня — самхіта з не- поділеним на окремі слова текстом (її створення приписується легендарному мудрецю Вьясі) і пізніша — падапатха, у якій текст поділений брахманами на слова. Дивовижно, але протягом більш ніж двох тисячоліть ці величезні накопичення знань передавалися тільки усно від одного покоління вчених брахманів до іншого. Вперше Ріґведа була записана близько XI ст. н. е. Гімни Ріґведи є єдиним джерелом, на підставі якого можна зробити висновки про ритуал жертвопринесень тієї доби: місце, де приносилися жертви, було підвищеним і порожнім (ніяких згадувань храмів немає); на ньому розстелялася жертовна солома, на яку призивали сісти богів; розпалювався жертовний вогонь, у який здійснювалися жертовні узливання (крім найважливішого жертвопринесення — напою соми — зазвичай приносили молоко, масло, зерно, коржі, мед, ячмінний напій). Відомі також жертвопринесення тварин: козла, барана, бика, корови, коня [179, 26, 38].