Мовні сім'ї

Афразійська сім'я

До афразійської (афро-азіатської, або семітсько-хаміт- ської) сім’ї мов зараховують семітські, давньоєгипетсь­ку (та її продовження — коптську), берберо-лівійські, кушитські та чадські (52.

До арамейської підгрупи належить насамперед арамейська мова На почат­ку нашої ери ця мова була найпоширенішою на Близькому Сході (цією мовою проповідував Ісус Христос), але пізніше її майже повністю витіснила арабська мова. Зі східноарамейськими діалектами історично пов’язана ассірійська (ай­сорська) мова. До південно-західних семітських мов належать три підгрупи: південно-центральна (арабська мова), південноаравійська і близька до них ефіо- семітська [52. 6/0).

До східноарамейських мов належить мандейська. якою написано окремі се­редньовічні релігійні твори (20, 43].

На початку XX ст увагу семітологів привернуло питання про семітсько- хамітську єдність. До хамітських.мов звичайно зараховують єгипетську — одну з мов, що мас найдавніші пам’ятки (приблизно з початку (V тис. до н. е.). Окрім єгипетської і коптської (почала використовуватися в Єгипті після виникнення християнства, а на початок XVIII ст. була витіснена арабською), що становлять одну групу, до хамітських мов зараховують берберські мови Північної Африки 1 Сахари (давні пам'ятки — лівійські написи з IV ст. до н. е.) та кушитські (со­малі. галла та ін.) у «східному куті» Африки (в Ефіопії та на узбережжі Черво­ного моря).

Па початку XX ст (у працях німецького африканіста К. Мейнхофа та ін.) єгипетську, берберську і кушитську групи було об'єднано в єдину хамітську сім’ю мов, споріднену із семітською сім’єю, тобто висувалося припущення, що існувала спільна хамітська мова-основа, споріднена із семітською мовою-осно- вою. Але згодом лінгвісти дійшли думки, що семітські, єгипетську з коптською, берберські та кушитські мови слід розглядати як окремі гілки семітсько-хаміт­ської сім'ї мов, усередині якої єдиної хамітської гілки встановити не можливо. Тепер до семітсько-хамітських мов як особливу гілку додають чадську грунту мов Центрального Судану' [37, 42-45].

Загалом семітсько-хамітська (афразійська) сім’я мов поширена в Західній Азії І Північній Африці; її носіями є здебільшого араби — група близькоспо- ріднених народів (Саудівської Аравії, Сірії. Єгипту та ін.). Окремі групи ара­бів зустрічаються і за межами арабських країн — від Туреччини до Середньої Азії. До цієї групи носіїв мов семітсько-хамітської сім'ї належать також євреї Ізраїлю, серед яких поширений іврит (в інших країнах євреї користуються ним як мовою культу), євреї арабських країн, а також ассірійці (айсори|.

Уральська СІМ Я

Уральська мовна сім'я географічно локалізована на півночі Європейської частини Росії, у Центральній Європі (Угорщина), у Поволжі та Прибалтиці, у Фінляндії і на півночі Скандинавії. Вона складається з двох основних груп — фінно-угорської і самодійської [52, 26|.

Фінно-угорські (або угро-фінські) мови поділяються на дві основні під­групи: фінську та угорську. До фінської підгрупи належать пермські мови - комі-псрм'яцька, комі-зирянська й удмуртська, а також прибалтійсько-фінно- волзькі, до яких зараховують мови волзькі — мордовські, марійські та саамсь­ку, а також прибалтійсько-фінські — фінську, естонську і деякі менш поширені мови. До угорської підгрупи зараховують обсько-угорські мови Західного Сибі­ру — хантийську (остяцьку! і мансійську (вогульську), а також угорську, носії якої вже у І тис. н. е. переселилися далеко на захід.

Фінно-угорська сім'я мов споріднена із самодійськими мовами Крайньої Півночі (ненецькою, енецькою, зникаючою нганасанською, селькупською), ра­зом з якими її об'єднують в уральську (фінно-угро-самодійську) сім'ю. До уральських мов близька зникаюча юкагирська мова (на півночі Сибіру). На думку багатьох учених, уральська сім’я, у свою чергу, утворює разом з алтайсь­кими мовами ширшу уральсько-алтайську сім'ю [52. 6/0].

Найбільш ранні свідчення про угорську мову датуються XI ст., про фінську — XIII ст. Пермські мови відомі з XIV ст. [37, 38-39]. Фінські мови — це сучасні мови мордви, карелів, пенсів, лівів, власне фінів (або суомі), естон­ців, удмуртів, марійців, комі, а також саамі.

Алтайська СІМ Я

Алтайську сім'ю мов утворюють тюркські, монгольські та тунгусо-маньчжурські мови Робляться спроби довести

належність до алтайської сім'ї й корейської мови, а також японської, яка в разі прийняття цієї гіпотези утворює тісну спільність з корейською всередині ал­тайських мов [52. 6/0].

Тюркські мови поділяються на групи: бунтарську, до якої із сучасних мов належить чуваська; південно-західну. що об'єднує турецьку, азербайджанську, туркменську і деякі інші мови: північно-західну, до якої зараховують мови та­тарську, казахську, башкирську, караїмську, ногайську, а також киргизьку, яку об'єднують разом з казахською в окрему киргизько-кипчацьку групу, південно- східну, яка об'єднує мови узбецьку і сучасну уйгурську; північно-східну, до якої належать якутська і деякі інші мови народів Сибіру й Алтаю.

До сучасних монгольських мов належать бурятська, власне монгольська, могольська в Афганістані, дагурська (у Північно-Східному Китаї) і монгорська (у Китаї!, до тунгусо-маньчжурських — маньчжурська, яка поступово виходить з ужитку, евенкійська, близька до неї евенська і деякі інші мови народів Схід­ного Сибіру і Далекого Сходу [52. 6/0].

До давніх мов тюркської групи належать булгарська і хазарська мови, про які відомо дуже мало. Масове переселення булгарських (або болгарських) племен (що дали назву сучасній Болгарії) на береги Волги та до Дунаю (де вони зустрілися з угорцями, чим пояснюються болгарські запозичення в угорській мові) відбувалося дещо пізніше. До початку нашої ери предки бул- гар, як і інші тюркські племена, жили в Центральній Азії. Внаслідок багато­вікових переселень тюркомовних племен у Середній і Малій Азії, а також на Кавказі утворилися тюркомовні етноси, розкидані на великій території: чу­ваші. азербайджанці, турки, туркмени, татари, башкири, казахи, узбеки, гагау­зи (у Молдавії), тувинці.

Хазарська мова мертва мова населення Хазарської держави (друга по­ловина VII — середина X ст.), що утворилася на основі союзу кочових і на­півкочових племен, які з’явились у південноруських степах під час пересуван­ня гуннів’. Хазарія охоплювала степи і передгір'я на території сучасного Дагестану і Прикубання, приазовські степи, частково — степи Північного При­чорномор'я і більшу частину території сучасного Криму. Середньовічні ІСТО­РИКИ і філологи зазначали близькість хазарської мови до мови булгарів і пе­ченігів. Вчені знаходять сліди впливу хазарської мови в сучасних тюркських мовах (у мові кримських караїмів, кумицькій, північних діалектах азербайд­жанської мови), а також доводять її генетичний зв'язок з чуваською мовою. Проте належність хазарської мови до тюркських, на думку фахівців-тюркологів, не можна вважати остаточно встановленою, тут багато міркувань обмежуються лише науковими гіпотезами [52. 569).

Монгольські мови походять від єдиної монгольської мови XII-XIV ст.. один з діалектів якої утворив основу старописемної монгольської мови (па­м'ятки відомі з XIII ст.). Середньовічні монгольські діалекти, що поширені від Єгипту і Південного Кавказу до Китаю, поступово, після розпаду монгольської імперії Чингісхана. розвинулися у самостійні мови. Нині до монгольської гру­пи алтайської сім'ї зараховують мови монголів, бурятів, калмиків та деякі інші.

Кавказька сім'я

Сусідами індоєвропейських народів на півдні Східної

Європи є етноси, які говорять мовами кавказької сім'ї: серед них вирізняють південнокавказьку (картвельську) і північнокавказьку групи.

• Гуни — кочовий, народ, що утворився в ІІ-ІУ ст. у Приураллі і тюркомовних хунну і місцевих угро та сармавв Масовий рух гуне на закд (> 70-х років IV ст.) дав поштовх так званому Великому переселенню народе. Підкормвши юлі.ка германських та віщих племен, гуни смолили могутній ппоинний сотої, що здійснював спустошливі походи на багато країн Найбільшої мссут- нссг гуни досягли м Аттили. пспя смерті якого {453 р) союз племсі. розпався.

До південнокавказької (картвельської) групи мов належать грузинська, мегрельська, об'єднана разом з лазькою у занську підгрупу, і сванська. Висува­лися припущення, що картвельські мови споріднені з північнокавказькими і ут­ворюють з ними кавказьку (або іберійсько-кавказьку) сім'ю. Проте ця гіпотеза ще не доведена. Іберійсько-кавказькі мови іноді об'єднують з баскською мовою (в Іспанії та Південній Франції) у зускаро-кавказьку сім'ю, але спорідненість баскської мови з кавказькими також ще недостатньою мірою аргументована (52, 6/0].

Грузинська мова має давні традиції (писемні пам'ятки відомі з V ст. н е.)

Окремі дослідники припускають, що північнокавказькі мови належали до ширшої колись мовної сім'і. До них зараховують абхазо-адизькі (північно-за- хіднокавказью) та нахсько-дагестанські (північно-східнокавказькі). До абхаза- адизькоі групи належать абхазька і абазинська мови, адигейська і кабарднно- черкеська, убихська і мертва хаттська, що відома з клинописних пам'яток II тис. років до н. е. і виявляє значну' близькість до адизьких мов. Пахсько-да- гєстанські мови поділяються на нахські, або чечено-інгушські, і дагестанські (близько ЗО гірських мов Дагестану): аварську, лакську, лезгинську та ін До нахської підгрупи близькі мертві хурритська (тексти II - ПІ тис. до н. е. з Північно) Месопотамії, Малої Азії і Північної Сірії) і урартська (І тис. до н. е., держава Урарту на території сучасної Вірменії), що утворюють хурри- то-урартську підгрупу, до якої гіпотетично намагаються зарахувати й етрусь­ку мову.

Раніше висувалося припущення (яке дістало певні підтвердження) про те. що північнокавказька сім'я мов споріднена з єнісейськими (з ними вона начеб­то колись входила до численної мовної •ієнісейсько-північнокавказької» спіль­ності). До єнісейської сім'ї належить кетська мова (єнісейсько-остяцька), якою говорять кілька поселень у басейні Єнісею, і кілька споріднених з нею мертвих мов Західного Сибіру (котгська, ассамська та ім.|. Єнісейські (кетські) мови, на думку окремих учених, споріднені з гибето-бірманськими (52, 611 ].

КитаИСЬКО- тибетська СІМ'Я

До тибето-бірманськоі гілки китайсько-тибетської (або сино-тибетської) сім'ї мов (єдність якої окремі досліднbки беруть під сумнів) належать тибетська мова.

досить цінні писемні пам'ятки якої відомі з Vili ст н е.. бірманська мова, пи­семні пам'ятки якої так само сягають Середньовіччя, та ін. (52, 6J/J. Китай­ська мова (незважаючи на присутність у лексиці багатьох слів, спільних з ти- бето-бірманською) посідає особливе місце серед мов сино-тибетської сім'ї. Її відокремлення від мови-ппредкаї·, від якої походять усі мови згаданої сім'ї, можна датувати, на думку окремих вчених, не пізніше V тис. до н. е.: писемні тексти нею — ворожильні написи на кістках і черепахах — у північній час­тині Китаю відомі з кінця II тис. до н. е. У наш час відтворено також раннє звучання китайської мови, що передавалось ієрогліфікою. Численні китайсь­кі діалекти об'єднуються в чотири основні групи (згідно з іншою класифіка­цією — у сім) (52, 61 /].

Значна частина населення Індії (переважно на півдні ДрЗВЇДІИСЬКЗ СІМ Я субконтиненту) говорить мовами дравідійської сім’ї, до

якої належать тамільська та багато інших мов. У результаті дешифрування текстів коротких написів протоіндськоі культури ПІ тис. до н. е. виявлено, що іх написано мовою, близькою до прадрлвідійської (або загальнодровідійської). Пе­реконливо доведено гіпотезу, що не раз висувалася, про спорідненість драві- дійських мов з ура.и>ськи.ми, а також з мертвою гданською мовою — однією з найдавніших мов Передньої Азії [52. 6/0].

Згідно з існуючою класифікацією, дравідійська сім'я мов складається з семи груп — південної, південно-західно), південно-східної, центральної. гонд- ванської, північно-східної та північно-західної. Мова останньої — брагуї — по­ширена далеко за межами основного ареалу дравідійської сім'ї: на заході Па­кистану й у південних частинах Афганістану та Ірану.

р..,

Ескімосько-алеутська і чукотсько· камчатська сім'я

Ескімосько-алеутська мовна сім я скла­дається з ескімоських мов і близькоспорід- неноі з ними алеутської. їх носії' розсели- —= І

лнея на великих арктичних просторах Америки (у тому числі у Гренландії), а також на крайньому північному сході Азії. Припускається, що ескімоси сфор­мувались як етнос у районі Берингового моря понад 5 тис. років тому і поши­рилися спочатку на північ, а потім уздовж арктичного узбережжя Америки на схід до Гренландії і на захід до Чукотки. Чукотсько-камчатська сім’я так само локалізована на північному сході Азії і об'єднує чукотську, коряцьку, ітель­менську та деякі інші мови (37, 64].

МОВНІ СІМ І АфрИКИ

Населення Африки на південь від Сахари гово-

рить в основному мовами трьох сімей (точніше.

надсімей): нігеро-кордофанської, ніло-сахарської і койсанської. Найчисленні- ша — нігеро-кордофанська сім'я — поділяється на дві групи: кордофакську (дуже невелика! і нїгер-конго, до якої належать мови банту (пам'ятки літерату­ри цими мовами датуються починаючи з XIV ст.).

Мови ніло-сахарськоі сім'ї, що складається з шести груп, локалізовані дещо далі на північ від мов нігеро-кордофанської сім'ї. У південно-західній частині Аф­рики домінує койсанська мовна сім'я, яка об'єднує бушменські та готтентотські мови, які істотно відрізняються від решти мов континенту |37. 64].

- МОВНІ СІМ І ПІВДЄННО-СхІДНОІ АЗІЇ, Океанії І Австралії

В австроазіатській мовній сім'ї (Півден но-Східна і Південна Азія) вирізняють

групи в'єт-мионгську, мон-кхмерську^г (південно-східну), палаунг-ва (північну), малаккську, муида і мяо-яо. Найпоширеніші мови цієї сім’ї — в'єтська. кхмерська, сантальська, мяо. яо, мунда та ін.

Паратайська мовна сім'я (Індокитай і південь Китаю) складається з чо­тирьох груп; до ОДНІСІ з них належать найпоширеніші мови цієї сім'ї: кхоитаї, лаоська та чжуанськз. які об'єднують 4/5 усіх, хто говорить мовами паратай- ської сім'ї.

Поширені на великій території (Південно-Східна Азія, Океанія, Мадагас­кар) мови австронезійської (малайсько-полінезійської) сім'ї об'єднуються в чо­тири основні групи: західно-, центрально- і східноавстронезійську, а також тай­ванську. До найбільшої західноавстрокезійської гілки мов (97 % усіх, хто говорить мовами цієї сім'ї) належать яванська, сундська, тагальська, малайсь­ка та ін.

Окрему сім'ю утворюють невеликі за кількістю носіїв андаманські мо­ви, поширені на Андаманських островах у північно-східній частиш Індійсько­го океану.

Папуаські мови (Нова Гвінея і прилеглі острови) мають серед інших мов світу ізольоване становище. Налічується їх понад тисячу, і вони утворюють не- споріднені групи. Загалом розрізняють 11 сімей (точніше, надсімей) і вісім ізо­льованих папуаських мов.

Мови аборигенів Австралії, що не виявляють генетичної близькості до жодної мовної сім'ї світу, об'єднуються в австралійську надсім'ю [37, 27|.

Мовні сім'ї Америки

На думку багатьох вчених (зокрема, американсь­кого лінгвіста Дж. Гріиберга), мови індіанців Амери­ки розпадаються на кілька мовних сімей. Індіанські мови Північної та Цент­ральної Америки об'єднуються в сім основних сімей, а Південної — у дві надсім'ї. Найпоширеніші з індіанських мов кечуа (у Перу. Еквадорі, Болівії і прилеглих областях Аргентини, Чилі та Колумбії), гуарані (мова Парагваю, по­ширена також у Бразилії, Болівії та Аргентині) та аймара (Болівія, Перу). Отже, мови індіанців Америки об'єднуються в дев'ять груп; до того ж існує одна ізо­льована мова — тараска в Мексиці.