Культи фараонів - наступників богів
Після довгого царювання богів Ра, Шу, Геба, Осіріса і Гора (до яких, за однією з версій, додаються ще правління Тота, Маат і Птаха загальною тривалістю понад 10 тис. років) на землі встановлюється панування фараонів — наступників останнього бога-царя Гора.
Нам достеменно не відома точна еволюція давньоєгипетських культів головних божеств, проте наявні відомості про перших бо- гів-деміургів (таких як праокеан Нун і його «породження» Атум, Хепрі, Хнум, Хапі, Птах, Татенен та ін.) дають нам змогу висловити припущення про значно високий розвиток культів цих прабожеств у прадавні часи. Досить розвиненими були також культи жіночих божеств, які, ймовірно, домінували на певному доісторичному етапі (як і в багатьох інших архаїчних суспільствах Австралії, Африки, Америки та Євразії). Невипадково, напевно, покровителями і Верхнього, і Нижнього Єгипту є жіночі божества Нехмет і Уто, а поширення культу богині істини і порядку Маат (дружини Тота) відбувалося на самому початку Стародавнього царства. Вже з ІІІ династії (початок ІІІ тис. до н. е.) фараони заносять ім’я Маат до своїх епітетів («владика Маат») [90, ІІ, 86].Із піднесенням V династії Стародавнього царства (ХХУІ-ХХУ ст. до н. е.), що походила з Геліополя, бог сонця Ра став головним богом пантеону, а його культ набув загальноєгипетського характеру. Вшановування Ра поширилось і в Нубії. Ра відтіснив більш давнього геліопольського деміурга Атума і, ототожнений з ним (Ра-Атум), очолив енеаду богів. Його почали вважати творцем світу і людей, батьком богів, батьком царя, що відобразилося в титулі фараона [90, ІІ, 358-360]. Саме з V династії, за правління якої почалося возвеличування культу геліопольського Ра, усі фараони виявляють свою прихильність до Сонця, іменують себе його «синами» і споруджують сонячні храми [124, 168].
Початок епохи Середнього царства пов’язаний з піднесенням ХІ династії, яка перенесла столицю об’єднаного Єгипту до Фів.
До утвердження Фів як політичного центру там вшановувалися боги Мін, Амон і Монту. До періоду ХІ династії (ХХІ ст. до н. е.) належить найбільший розквіт культу Монту — бога війни, що зображувався людиною з головою сокола, увінчаною короною із сонячним диском (сонячний змієборець, пізніше ототожнений з Ра і Гором) [90, ІІ, 175-176]. Монту стає головним богом пантеону, його вшановування є загальним і тісно переплітається із сонячним культом (Монту постає як одна з іпостасей Ра й іноді він навіть уособлює всю могутність Сонця). Фараони ХІ династії беруть імена на честь бога Монту: Ментухотеп («Монту задоволений») [124, 40].Культ бога Міна був відомий задовго до епохи Середнього царства (ХХІ- XVІІІ ст. до н. е.), про що, можливо, свідчить і одне з імен ще додинастичного царя Верхнього Єгипту Нармера (Міна), який підкорив близько 3000 р. до н. е. всю долину Нілу й об’єднав Верхній і Нижній Єгипет в одну державу. У період VІІ-X династії культ Міна набуває дещо іншої якості: Мін стає божеством родючості, вологи, розмноження худоби і сексуальної потенції людини (до цього він був переважно небесним богом). Зображення в епоху Середнього царства Міна, що тримає в одній руці свій фалос (як символ самозлягання бога-творця, наприклад Атума), а в другій — потрійний батіг (символ панування над світом), свідчать, на думку єгиптолога І. Рака, про злиття до початку Середнього царства образів Міна й Атума і вшановування Міна як бога-творця [124, 41]. Мін стає «царем богів» і, як і Гор, вважається главою об’єднаного Єгипту (можливо, як пам’ять про свого «тезка» Нармера — історичного об’єднувача Єгипту). Гор інколи навіть називається сином Міна. Водночас із Міном ототожнюється володар вод Себек, а сам Мін постає як Мін-Ях [90, ІІ, 151], тобто місячне або водно-хтонічне божество.
У цю саму епоху (Середнього царства) різко зростає важливість культу іншого фіванського бога — Амона, який спочатку ототожнювався із солярним богом війни Монту (Амон-Ра-Монту), а потім з богом родючості й Місяця Міном.
Фараони ХІІ династії (ХХ-ХУІІІ ст. до н. е.) беруть імена вже на його честь (Аме- немхет, тобто «Амон попереду»). Культ Амона швидко зрівнюється за значущістю з давнім традиційним культом бога сонця Ра, і аж до Нового царства культи Ра й Амона співіснують паралельно, а вже в Новому царстві відбувається їхнє злиття [124, 41]. Проте з фараонами ХІІ династії пов’язаний розквіт і іншого культу — бога води Себека (ХІХ-ХУІІІ ст. до н. е.), який вважався сином андрогінної богині-деміурга Нейт. Ім’я Себека було компонентом теоморфних імен фараонів наступної, ХІІІ династії (хоча Себек і був відомий як бог, ворожий Ра й Осірісу) [90, ІІ, 423].У ХУІІ ст. до н. е. Єгипет завойовують гіксоси — кочові азійські (семіто- хуритські) племена, які під тиском індоєвропейців-хетів опиняються в дельті Нілу. Гіксоси засновують нову столицю Аваріс, використовують коня й візок (не відомі раніше єгиптянам), а також поширюють культ свого бога Ваала (давньо- семітського Балу), котрий, як зазначалося, був ототожнений ними з єгипетським богом пустелі Сетом. Іще в період Стародавнього царства Сет поряд з Гором вважався богом-заступником царської влади, до того ж ім’я Сета належало до титу- латури деяких фараонів найбільш ранньої, І династії, а вже фараон ІІ династії Перібсен (близько 2800 р. до н. е.) змінює свою титулатуру, оголосивши своїм богом Гора, а не Сета. При гіксосах Сет в образі Балу (Ваала) стає головним богом (близько 1700-1580 рр. до н. е.) і навіть на початку періоду Нового царства імена «Сеті» мали фараони ХІХ династії (ХГУ-ХІІ ст. до н. е.) [90, ІІ, 429]. У ХУІ ст. до н. е. єгиптяни розбивають і згодом виганяють гіксосів з Єгипту, відвойовують Нубію, руйнують Аваріс і переслідують останніх гіксосів до Палестини, де вони, ймовірно, і залишаються. Настає епоха Нового царства.
В епоху ХУІІІ (Фіванської) династії Нового царства (ХУІ-ХІУ ст. до н. е.) всеєгипетським богом знову стає бог сонця Амон, а його культ набуває державного характеру. Амон ототожнюється з іншим богом сонця — Ра (Амон-Ра) і вшановується тепер як «цар усіх богів», бог-творець, який створив усе суще (його, зокрема, ставлять на чолі геліопольської енеади й гермопольської огдоади богів) [90, І, 70-71].
Амон-Ра — наймогутніший бог, владика світу, батько й заступник фараонів. Його «вмістищем душі» вважалися в Новому царстві бараноголові сфінкси (баран — символ родючості й священна тварина Амона, а левиний тулуб — тулуб єгипетських сфінксів — пов’язувався з Ра і сонячним культом). І. Рак у «Єгипетській міфології» наводить пізній космогонічний міф Птолемеївського періоду, відповідно до якого «на початку світу існував змій на ім’я Кематеф (іпостась Амона), який, помираючи, заповідав своєму синові Ірта створити Велику Вісімку (богів). Виникнувши, Вісімка вирушила... в Гермополь, щоб там породити бога Сонця, а потім у Мемфіс і Геліополь, де вона породила Птаха й Атума. Завершивши цю велику місію, вісім богів повернулися до Фів і там померли. Богів поховали у храмі їхнього творця Кем-атефа і заснували там культ померлих» [124, 42-43]. Отже, усі космогонічні концепції Стародавнього Єгипту, що існували раніше, були зведені до головного бога Амона.Проте вже в текстах епохи Аменхотепа III (він належав до тієї самої XVIII династії, яка возвеличила Амона), котрий правив у 1455-1419 рр. до н. е., вперше як новий бог постає бог сонця Атон (букв. «диск сонця»). Розквіт культу Атона припадає на період владарювання Аменхотепа IV (правив у 1419 — близько 1400 рр., за іншою хронологією — у 1364-1347 рр. або в 1375-1358 рр. до н. е.). На початку його правління Атон постає як утілення всіх головних богів Сонця, а на шостому році свого царювання Аменхотеп IV оголосив Атона єдиним богом усього Єгипту, заборонивши поклоніння іншим богам (при цьому він змінив своє ім’я Аменхотеп — «Амон задоволений» на Ехнатон — «Бажаний Атону»). Верховним жерцем Атона став сам фараон, що вважав себе його сином [90, I, 122]. Столиця Єгипту переноситься в нове місто, присвячене Атону, — Ахетатон, де будуються численні сонцепоклонницькі храми (вони мали вигляд обнесених кам’яною огорожею відкритих дворів з довгими рядами жертовників обабіч входу, де в молитвах зверталися безпосередньо до самого «диска»).
Ця перша у світовій історії спроба ввести монотеїзм не увінчалася успіхом і після смерті фараона-реформатора (помер майже у 33 роки) вшановування Атона як єдиного бога Єгипту закінчилося назавжди [124, 178-184].Спадкоємець Ехнатона — Сменхкара переносить столицю назад у Фіви і відновлює храми Амона; за правління Тутанхамона, спадкоємця Сменхкара, «фарао- на-єретика» Ехнатона піддають «анафемі», а його зображення разом із дружиною Нефертіті повсюдно знищують [124, 184]. Проте поряд із відродженим культом Амона періодично зростало значення й інших божеств давньоєгипетського пантеону. Наприклад, наприкінці II тис. до н. е. (період XIX династії, за якої у 12351224 рр. до н. е. відбувся вихід євреїв з Єгипту) в Гермополі був поширений культ бога Тота. Його жерцями стали гермопольські номархи, які мали титул синів Тота. У пізньому Єгипті Тота називали «срібний Атон» (тобто «срібний диск») [90, II, 522]. За часів XXII династії (Бубастидів: X-VIII ст. до н. е.) відбувається розквіт культу богині радості й веселощів Баст, яка зображувалась у вигляді жінки з головою кішки і яку давні греки ототожнювали з Артемідою [90, I, 163]. Зі згасанням цього «котячого» культу збігається приписування образу Сета тільки негативних характеристик (VIII ст. до н. е.). У VII-VI ст. до н. е. за фараонів XXVI династії (Саїської) набуває найвищого розквіту культ богині міста Саїс — Нейт, котра вважається водно-хтонічною богинею, матір’ю бога-крокодила Себека, а також узагалі всіх крокодилів. Культ Нейт витіснив вшановування іншого жіночого божества — Небтуї — «володарки полів», яка уособлювала родючість (тобто хтонічний світ) [90, II, 203, 209]. За грецьких Птолемеїв і римських імператорів найвищого розквіту досяг культ Бухіса — бога у вигляді чорного бика, матір’ю якого вважалася небесна корова, що народила також Сонце. У цей період Бухіс ототожнювався з Мневісом, Монту, Амоном і Ра [90, I, 200].
Отже, впродовж історії Стародавнього Єгипту, яка налічує кілька тисяч років, відбувалися, як і в інших стародавніх цивілізаціях, циклічні чергування божеств, котрі представляли різні стихії і «поверхи» світобудови, що, можливо, вказує на певну закономірність у розвитку релігійно-міфологічних систем і пантеонів.
У табл. 31 наведено (за абеткою) пантеон основних єгипетських та інших «хамітських» божеств.
Таблиця 31
ПАНТЕОН ОСНОВНИХ ЄГИПЕТСЬКИХ ТА ІНШИХ «ХАМІТСЬКИХ» БОЖЕСТВ [90, І, іі]
| Боги | Головні характеристики |
| 1 | 2 |
| Боги Стародавнього Єгипту | |
| Акер — бог землі, покровитель мертвих | Одне з найдавніших божеств. Вважався втіленням «духів землі» — змій. Іноді зображувався у вигляді лева |
| Амон (букв, «прихований», «таємний») — головний бог фіванської тріади | Центр культу — Фіви, покровителем яких він вважався. Священна тварина — баран. Зазвичай Амона зображували людиною (іноді з головою барана) у короні з двома високими перами і сонячним диском. Дружина Амона — богиня неба Мут, син — бог місяця Хонсу, становили разом з ним фіванську тріаду. Спочатку Амон був близький до фіванського бога війни Монту (Амон-Ра-Монту), потім ототожнювався з богом родючості й місяця Міном. В епоху XVIII (Фіванської) династії Амон стає всеєвипетським богом, його культ набуває державного характеру. Амон ототожнюється з богом сонця Ра (Амон-Ра), він вшановується як «цар усіх богів», вважається богом-творцем, котрий створив усе суще. Амон ототожнюється з Гором, Хапі, Нуном, Птахом, Хепрі, Себеком, Хнумом та ін. З Амоном пов’язане обожнювання фараона, котрого вшановували як його сина у плоті («Амон і фараон єдині»). Найбільший і найдавніший храм Амона — Карнацький (у Фівах). Під час свята Амона з храму за величезного скупчення народу виносили на човні статую Амона, яка виголошувала в цей день божественну волю, провіщала оракули, вирішувала спірні справи |
| Анубіс — бог-заступник померлих | Вшановувався в образі лежачого чорного шакала або дикого собаки Саб (або у вигляді людини з головою шакала чи собаки). Анубіс-Саб вважався суддею богів. Центром культу Анубіса було місто 17-го нома Каса («місто собаки»), проте його вшановування дуже рано поширилося в усьому Єгипті. За часів Стародавнього царства Анубіс вважався богом мертвих, проте поступово з кінця III тис. до н. е. функції Анубіса переходять до Осіріса, а Анубіс стає приналежним до кола богів, пов’язаних із містеріями Осіріса. Анубіс відіграє значну роль у поховальному ритуалі як бог бальзамування. Він був тісно пов’язаний з некрополем у Фівах і вважався братом бога Бати. За Плутархом, Анубіс був сином Осіріса й Нефтиди. Давні греки ототожнювали Анубіса з Гермесом |
| Апіс — бог родючості у вигляді бика | Вшановування Апіса виникло у сиву давнину, центром його культу був Мемфіс. Апіса вважали ба (душею) бога Мемфіса Птаха, а також бога сонця Ра. Втіленням Апіса був чорний бик з особливими білими мітками. Апіс був пов’язаний з культом мертвих і близький до Осіріса (вважався биком Осіріса). I ноді Апіс поєднувався з Атумом. За Птолемеїв відбулося повне злиття Апіса й Осіріса в єдиному божестві Серапісі. Живого бика — Апіса утримували в особливому приміщенні (як і корову, що народила його). Смерть бика-Апіса вважалася великим нещастям. Померлого Апіса бальзамували й ховали, дотримуючись особливого ритуалу, у спеціальному склепі (згодом у ньому було знайдено 64 мумії). На бронзових статуетках Апіса, які збереглися до наших часів у великій кількості, між рогів часто вміщений сонячний диск |
| 1 | 2 |
| Апоп — величезний змій, що уособлює пітьму і зло | Споконвічний ворог бога сонця Ра, збірний образ усіх ворогів сонця Апоп живе у глибині землі, де й відбувається його боротьба з Ра, який щоночі подорожує підземним світом і щоразу перемагає Апопа. В іншому міфі Ра в образі рудого кота відрізає голову змію — Апопу. У пізній період Апопа ототожнювали із Сетом |
| Атон («диск сонця») — уособлення сонячного диска | Спочатку Атон — одна з іпостасей богів сонця («Атум у своєму Атоні», тобто Атум у сонячному диску; «тіло Ра-Атон», тобто тіло Ра — це сонячний диск). У текстах епохи Аменхотепа (Аменофіса) III (XV ст. до н. е.) Атон уперше постає як втілення бога сонця. Розквіт культу Атона припадає на період правління Аменхотепа IV (Ехнатона). Спочатку Атон постає як утілення всіх головних богів сонця. На шостому році свого царювання Аменхотеп IV оголосив Атона єдиним богом усього Єгипту, заборонивши поклонятися іншим богам (і змінив своє ім’я Аменхотеп — «Амон задоволений» на Ехнатон — «Бажаний Атону»). Верховним жерцем Атона став сам фараон, який вважав себе його сином. Атон зображувався у вигляді сонячного диска з променями, які завершувалися руками, що тримають знак життя «анх» (як символ того, що життя людям, тваринам і рослинам дане Атоном). Атону в цей період властиві напівпантеїстичніриси', він, вважалося, присутній у всій природі, у кожному предметі й живій істоті. Зі смертю Ехнатона припинилось і вшановування Атона як єдиного бога Єгипту |
| Атум — бог сонця, деміург, глава геліопольської енеади | Один з найдавніших богів. У багатьох текстах називається вечірнім, призахідним сонцем. Зображувався людиною з подвійною короною на голові (його епітет — «владика обох земель», тобто Верхнього і Нижнього Єгипту), втілювався також в образі змія. Рука Атума — богиня Іусат. Згідно з геліопольським міфом Атум виник з первісного хаосу — Нуна (якого іноді називали батьком Атума) разом з Первозданним пагорбом (з яким він ототожнювався). У Мемфісі походження Атума вели від Птаха, Атум ототожнювався з Птахом, а також з Хепрі (Атум- Хепрі у деяких текстах називається творцем Осириса), Апісом, з ним зближували Осириса. У міфі про винищення людей Атум (або Нун) очолює раду богів, на якій богині-левиці Хатор-Сехмет було доручено покарати людей, котрі замислили зло проти Ра. Потім вшановування Атума було витіснене культом Ра, ототожненого з ним (Ра-Атум) |
| Баст — богиня радості й веселощів | Священна тварина Баст — кішка. Зображували Баст жінкою з головою кішки. Центр її культу, розквіт якого припав на XXII династію (Бубастидів, X-VIII ст. до н. е.) — Бубастіс. Син Баст — Махес. Баст ототожнювали з Мут, а також з Тефнут, Сехмет і Хатор, які вшановувалися як Око Ра. У зв’язку з цим Баст набула функцій сонячного Ока. Давні греки ототожнювали Баст із Артемідою |
| Бата — один з найдавніших богів Єгипту | Вшановувався в образі бика, центр культу Бата — місто 17-го нома Каса, що було також центром культу бога Анубіса |
| Бухіс — бог у вигляді чорного бика | Матір’ю Бухіса вважали небесну корову, що народила також сонце. Ототожнювався з Мневісом, Монту, Амоном-Ра-Монту. Центром культу Бухіса було місто Ггрмонт. Культ Бухіса досяг найвищого розквіту за Птолемеїв і римських імператорів |
| Геб — бог землі | Хтонічне божество. Син Шу і Тефнут. Зазвичай зображувався людиною з короною Нижнього або Верхнього Єгипту. Відповідно до переказу Геб посварився зі своєю сестрою і дружиною Нут (небом) через те, що вона щодня поїдала своїх дітей — небесні світила, а потім знову народжувала їх, і Шу розлучив подружжя. Геба він залишив лежачим внизу, а Нут підняв |
| 1 | 2 |
| нагору (у єгипетській парі «небо — земля» статеве уособлення протилежне звичному: небо — жінка, земля — чоловік}. Дітьми Геба були також Осіріс, Сет, Ісіда, Нефтида. Душею (ба) Геба був Хнум. Вважалося, що Геб — бог, котрий охороняє живих і померлих від змій, які живуть у землі, на ньому ростуть усі необхідні людям рослини, з нього виходить вода (Ніл). Геб був пов’язаний з царством мертвих. Титул Геба — «князь князів», його визнавали правителем Єгипту. Наступником Геба був Осіріс, від якого трон перейшов до Гора, а наступниками і служителями Гора визнавалися фараони. Ім’я Геба писали ієрогліфом качки, хоча вона й не була його священним птахом | |
| Гор (Хор) — «висота», «небо»)— божество, втілене в соколі | Гор зображався у вигляді сокола, людиною з головою сокола, крилатим сонцем. Його символ — крилатий сонячний диск. У багатьох областях Єгипту здавна було поширене вшановування богів-соколів, і спочатку Гор вшановувався як хижий бог полювання. У династичний період відбувається злиття різних соколиних божеств у дві тісно пов’язані між собою іпостасі Гора: Гора — сина Ісіди й Осіріса та Гора Бехдетського — сина Ра. Гзр Бехдетський, чоловік Хатор і батько Гора — Сема- тауї (тобто Гора — об’єднувача Верхнього і Нижнього Єгипту) постає переважно як бог світла, який бореться із силами пітьми, його очі — місяць і сонце. Гор — син Ісіди діє насамперед як месник, що відомщає за свого батька Осіріса. І той, і інший є покровителями царської влади. Ім’я Гора ввійшло як обов’язковий компонент у п’ятичленну титулатуру фараона. Гор Бехдетський і Гор — син Ісіди — борці з ворогами сонця, втіленими в образі Сета. Менш значущими іпостасями Гора є Гор-ахуті — пов’язаний з Ра бог вранішнього сонця, Гор-па-Ра, сонце-дитина та ін. 3 Гором ототожнювався також Амон (Амон- Ра-Гарахуті або «Гор обох обріїв»). Вшановування Гора було поширене також у Нубії. Геродот порівнював Гора з Аполлоном |
| Ісіда — богиня родючості, води та вітру, символ жіночності, подружньої вірності, богиня мореплавства | Культ Ісіди був надзвичайно поширений у Єгипті й далеко за його межами, особливо з часу еллінізму. Ісіда — дочка Геба і Нут, сестра Осіріса (і його дружина), Нефтиди, Сета, мати Гора. У міфах Ісіда зазвичай постає як вірна і віддана дружина. Після убивства Осіріса Сетом вона, відшукавши тіло чоловіка, поховала його і, зачавши від мертвого Осіріса, народила сина Гора, який згодом помстився Сетові й успадкував батькове царство. Ставлення Ісіди до Осіріса й Гора вважалося в Єгипті й потім в античному світі повчальним прикладом. Проте таке трактування образу Ісіди не було споконвічним. Збереглася згадка про Ісіду, яка стояла на боці Сета, найлютішого ворога її чоловіка і сина. Цей варіант міфу є глибоко архаїчним і належить, імовірно, до епохи панування материнського права над батьківським. У міфі про Ра і змію Ісіда постає злою чаклункою. Вона створює і насилає на верховного бога Ра отруйну змію. Ужалений бог молить «могутню чарами» Ісіду про зцілення, і вона рятує його тільки після того, як він відкриває їй своє справжнє ім’я, що дає Ісіді магічну владу над царем богів. Подібно до вавилонської богині Іштар, Ісіда поступово перетворюється зі злої богині на добру і благодійну володарку. Спочатку Ісіда вшановувалася в північній частині дельти Нілу, і центром її культу було місто Буто. Вона, ймовірно, уособлювала небо і зображувалася у вигляді корови або жінки з коров’ячими рогами. Далі (після створення геліополь- ского пантеону — Великої енеади) Ісіда постає вже в класичному образі дружини Осіріса. Поклонялися Ісіді і як богині вітру, зображуючи її (як і сестру Нефтиду) соколицею або крилатою жінкою. Поставала Ісіда (разом з Нефтидою) і як покровителька породіль, і як покровителька моряків (збереглися зображення Ісіди з човном у руках). Греки ототожнювали Ісіду з Деметрою, а образ Богоматері в християнстві бере свій початок, вважають релігієзнавці, від образу Ісіди з немовлям Гором на руках |
| 1 | 2 |
| Маат — богиня істини й порядку | Вважалася дружиною бога мудрості Тота. Зображувалася сидячою на землі з притиснутими до тулуба коліньми. Символ Маат — страусине перо, прикріплене на голові. Ймовірно, поширення культу Маат належить до початку Стародавнього царства. Починаючи з III династії (поч. Ill тис. до н. е.), фараони вносять ім’я Маат у свої епітети («владика Маат»). Маат вважалася дочкою Ра і брала участь у створенні світу. Значну роль відігравала Маат у загробному суді Осіріса: на одну чашу шальок клали серце покійного, на іншу — статуетку Маат. Емблемою суддів також була статуетка Маат, яку вони носили на грудях. Жерцем Маат був візир; центром культу — Фіванський некрополь |
| Мерітсегер («та, що любить тишу») — богиня Фіванського некрополя | Вважалося, що Мерітсегер охороняє кладовище і спокій померлих. Зображалася жінкою або левом з головою змії. Центр культу — селище, де жили ремісники — будівельники гробниць. Мерітсегер вважалася їхньою покровителькою |
| Мехіт («північний вітер») — богиня-левиця | Вшановувалася в місті Тініс, вважалася дружиною Онуриса. Син Мехіт — бог Інмутеф ототожнювався з Гором. Мехіт ототожнювалася з Уто і Мут, а також із Хатор |
| Мін — бог родючості, Мін-Ях — місячний бог | Ітифалічне божество. Зображувався плоскою людською постаттю, одна рука якої піднята вгору, а друга тримає батіг. На голові Міна корона, увінчана двома перами. Мін опікувався народженням людей, розмноженням худоби. Один з епітетів Міна — «той, що піднімає зброю». Фетиш Міна — латук і особливий стовп, що споруджувався під час свята Міна, у день початку жнив. Покровитель торгівлі. Мін, як і Гор, вважається главою об’єднаного Єгипту. Іноді Гор називається його сином. З Міном ототожнюється також володар вод Себек. Ісіда іноді вважається водночас матір’ю Міна і його дружиною. За часів Середнього царства культ Міна зливається з культом Амона. Мін набуває рис бога — творця світу, його називають «цар богів». У місті Омбос Мін постає як Мін-Ях (Мін-Місяць), його свято відзначалося в день молодика у святилищі — «Домі Місяця» |
| Мневіс — божество у вигляді чорного бика | Центр культу — Гепіополь. Мневіс вшановувався як живе втілення бога сонця і зображався із сонячним диском між рогами. Епітет Мневіса — «посередник Ра, який повідомляє істину Атуму». Вшановувані Бики утримувалися в особливому приміщенні, після смерті їх бальзамували і ховали у спеціальному склепі. Матір’ю Мневіса була корова Хесат. Мневіса ототожнювали з обожненим биком Бухісом, вважали ба — душею Ра, а також міста Нехен |
| Монту — бог війни | Священна тварина Монту — сокіл. Зображувався людиною з головою сокола, увінчаною короною з двома блакитними перами і сонячним диском. Один з основних атрибутів Монту — спис. Вважалося, що Монту дарує фараонові перемогу над ворогами. Ототожнений з Ра і Гором в імені Монту-Ра-Гарахуті («Гор обох обріїв»), Монту бореться з ворогами сонця. Дружинами Монту вважалися богині Рат-Таді й Тененет. За царів XI династії Монту вважався одним з головних богів пантеону (XXI до н. е.). З приходом до влади XII династії образ Монту злився з Амоном в імені Амон-Ра-Монту |
| 1 | 2 |
| Мут («мати») — богиня неба | Дружина Амона і мати Хонсу. Вважалася «володаркою озера Ашеру» поблизу Фів, на березі якого стояв її храм. Відтворювалася у вигляді жінки. Священна тварина Мут — корова. Епітет Мут — «мати матерів». Мут уподібнювалася до різних богинь-матерів — Нехбет, Уто, Нут та ін. Оскільки Амон ототожнювався з Птахом, на Мут були перенесені образ і функції дружини Птаха богині-левиці Сехмет. Ототожнювалася Мут і з іншими богинями-левицями — Хатор, Тефнут, Мехіт, з кішкою Баст. Амон був об’єднаний в єдиний образ із Ра, тому Мут іноді називали Раїт («дружина Ра») |
| Небтуї («володарка полів») — богиня міста Латополь | Уособлювала родючість. Дружина Хнума. Ототожнювалася з Ісідою, Хатор, Менхіт. Вшанування Небтуї було витіснене культом Нейт |
| Нейт — богиня міста Caie | Найвищий розквіт культу припадає на XXVI (Саїську) династію (ХІІ-ХІ ст. до н. е.). Нейт зображали у вигляді жінки в короні Нижнього Єгипту, часто — як жінку, що годує грудьми двох маленьких крокодилів. Її фетиш — щит із двома перехрещеними стрілами. Вважалася дружиною Хнума (витіснивши в Латополі місцеву богиню Небтуї). Іноді прирівнювалася до Хатор. У Нейт поєднувалися водночас чоловіче і жіноче начало, вона була наділена функціями деміурга. Нейт — творець семи богів і людей. Її називали «Велика Нейт — батько батьків і мати матерів». У найдавніші часи Нейт — богиня війни і полювання; як богиня води та моря — мати бога-крокодила Себека, а також узагалі всіх крокодилів. Нейт пов’язана із заупокійним культом (глава «дому бальзамування»). Вважалося також, що Нейт наділена магічною силою. Геродот ототожнював Нейт з Афіною |
| Нефертум — бог рослинності | Центр культу — Мемфіс. Вважався сином Птаха і Сехмет, але в деяких текстах стверджується, що він виріс з тіла богині полів. Зображався юнаком у головному уборі, нагадував квітку лотоса, з якого здіймаються два пера. Атрибут Неферту- ма — лотос — символ народження, процвітання |
| Нефтида — («володарка дому») — мати-богиня, уособлення неродючих земель | Молодша з дітей Геба і Нут. Зображалася жінкою з ієрогліфами свого імені на голові. Вважалася дружиною Сета. Проте її сутність у єгипетській релігійній літературі майже не розкрита. Нефтида разом із сестрою Ісідою бере участь у містеріях Осіріса і в усіх заупокійних магічних обрядах. Обидві сестри біля східного неба зустрічають померлих. Нефтида й Ісіда ототожнюються із соколицями, тому їх часто зображують крилатими жінками. Плутарх ототожнює Нефтиду з неродючими ґрунтами (Ісіда уособлювала родючі ґрунти) |
| Нехбет — богиня царської влади | Центр культу — місто Нехен, столиця Верхнього Єгипту. Священна тварина Нехбет — шуліка, її зображували жінкою з чубчиком шуліки на голові, у білій короні Верхнього Єгипту. Нехбет вважалася символом Верхнього Єгипту, її ім’я (як і ім’я богині Нижнього Єгипту Уто) увійшло в титулатуру фараонів об’єднаного Єгипту. Іноді, ототожнюючи з Уто, яка втілювалася в образі кобри, Нехбет зображували змієголовою шулікою. Епітет Нехбет — «біла з Нехена», а також «око Гора» або «сонячне око». Нехбет вшановувалася як уособлення могутності фараона, була володаркою східної пустелі, покровителькою гірничих робіт, наділялася функціями Богині-Матері (у цій якості ототожнювалася з Мут), допомагала при пологах |
| 1 | 2 |
| Нехебкау («той, що подає душі») — хтонічне божество у вигляді змії | Вшановувався як бог часу, родючості й подавець їжі. Пов’язаний із загробним культом — вважалося, що Нехебкау чатує біля входу в підземне царство. Зазвичай постає як помічник Ра. У «Текстах пірамід» згадується, що він був пов’язаний Атумом, коли останній придушував заколот у Гермополі |
| Нун — споконвічне космічне божество | Уособлення первозданного водного хаосу. Нун і його дружина Наунет (уособлення неба, по якому сонце плаває вночі) — перша пара богів, від яких пішли всі боги. Вони члени гермопольськоїогдоади, від Нун походить Атум, глава геліопольської енеади. Епітет Нуна — «батько богів», його вважали батьком Хапі, Хнума, інколи — Хепрі й Атума. У Мемфісі Нун ототожнювався з Птахом, у Фівах — з Амоном |
| Нут — богиня неба | Дочка Шу і Тефнут, дружина (водночас сестра) Геба. Діти Нут — зірки, рухом яких вона керує, і сонце — Ра. У Геліополі дітьми Нут були також Осіріс і Сет, Ісіда й Нефтида. Епітети Нут — «могутня мати зірок», «та, що народжує богів». Нут уміщує тисячу душ. Будучи матір’ю Ісіди й Осіріса, вона пов’язана з культом мертвих. Нут часто ототожнювалася з іншими Богинями-Матерями — Мут, Таурт, небесними коровами Хатор, Іхет та ін. |
| Онуріс — бог полювання і бог війни | Центр культу — місто Тініс, де Онуріс вважався творцем Всесвіту. Дружина — Мехіт, син — Інмутеф, ототожнювався з Гором. У міфах Онуріс найчастіше постає як сонячний змієборець', допомагає Ра в боротьбі з Апопом, Гору Бехдетському в битві із Сетом. Онуріс прирівнювався до Гора, Шу, у греків — до Ареса |
| Осіріс — бог продуктивних сил природи, цар загробного світу | Старший син бога землі Геба і богині неба Нут, брат і чоловік Ісіди, брат Нефтиди та Сета, батько Гора. Він був четвертим з богів, які споконвічно царювали на землі, успадкувавши владу прадіда Ра, діда Шу і батька Геба. Пануючи у Єгипті, він відучив людей від дикого способу життя і людожерства, навчив сіяти злаки (ячмінь і полбу), садити виноградники, випікати хліб, виготовляти пиво й вино, а також видобувати та обробляти мідну й золоту руду. Він навчив людей лікування, зведення міст, установив культ. Злий бог пустелі, молодший брат Осіріса — Сет, що хотів правити замість нього, підступно убиває Осіріса після його переможного повернення з походу в Азію. Вірна дружина Осіріса — Ісіда знаходить його тіло, дивом видобуває з нього життєву силу і зачинає від мертвого Осіріса сина. Поховавши тіло, вона йде до боліт дельти Нілу, там народжує немовля і називає його Гором. Коли Гор виріс, він вступив у бій із Сетом. Спочатку він зазнав поразки і навіть втратив у битві око, та потім переміг Сета, відібрав у нього вирване чарівне око і дав проковтнути його мертвому батьку. Осіріс ожив, проте не захотів залишатися на землі. Він віддає свій трон сину Гору, а сам царює і вершить суд у загробному царстві. В епоху родового ладу, коли виник культ Осіріса, він сприймався як бог, що уособлює продуктивні сили природи. Зв’язок Осіріса з природою зберігався протягом усієї історії Єгипту. Зазвичай цього бога зображували сидячим серед дерев або з виноградною лозою, яка іноді оповиває його стан. Його тіло завжди фарбували в зелений колір. Як бог мертвих і цар потойбічного світу Осіріс сприймався суддею всіх померлих. Спочатку, ймовірно, Осіріс був місцевим богом у Джеду в східній частині дельти Нілу. Ототожнений з іншим богом міста Анджеті, зображується з атрибутами цього бога (патерицею і батогом), що міцно закріпилися за Осірісом. |
| 1 | 2 |
| Перебрав на себе провідну роль у царському культі. Особливо визнається в Абідосі — місці поховання фараонів, де він замінив бога мертвих Анубіса, який став його супутником і помічником. Син бога землі Геба, Осіріс вшановується як бог земних глибин, на плечах якого спочиває весь Всесвіт і з поту його рук випливає Ніл. Наприкінці Нового царства Осіріса прирівнюють до бога Ра (Ра-Осіріс) і зображують із сонячним диском на голові. В елліністичний період культ Осіріса зливається з культом священного бика Апіса в новий складний образ бога на ім’я Серапіс (Осіріс-Апіс), який боготворять далеко за межами країни. Культ Осіріса набув поширення також у завойованому Єгиптом Куші та інших країнах | |
| Птах — бог міста Мемфіса і всього Єгипту | Культ Птаха мав загальноєгипетський характер, визнавався також у Нубії, Палестині, на Синаї. Птах зображувався людиною у вбранні, яке щільно облягає і закриває його тіло, крім кистей рук, у яких він тримає патерицю. Птах вважався деміургом, творцем перших восьми богів (своїх Іпостасей-Птахів), світу й усього, що існує в ньому, «мовою, волею і серцем». Він очолює мемфіську енеаду (дев’ятку) богів. Глава геліопольськоїенеади Атум також походить від Птаха. Отже, від Птаха походять і дев’ять богів Геліополя. Він вважався покровителем ремесел (у Давній Греції ототожнювався з Ггфестом), мистецтв, а також богом істини та справедливості. Дружина Птаха — Сехмет, син — Нефертум. Дружинами Птаха іноді називалися також Маат, Баст, Тефнут, Хатор. 3 Птахом ототожнювали бога землі Татенена і бога родючості, покровителя померлих Сокара, а потім — Осіріса (Птах-Сокар-Осіріс як бог загробного царства). Із розвитком релігійного синкретизму Птах був уподібнений і з більшістю інших єгипетських богів: Нуном, Тотом, Атумом, Амоном, Ра, Себеком-Ра та ін. Як деміург він наближувався до Хнума |
| Ра — бог сонця | Центр культу — місто Геліополь (давньоєгипетський Іуну). Як і багато інших сонячних божеств, втілювався в образі сокола (іноді також — величезного кота), зображувався людиною з головою сокола, увінчаною сонячним диском. Фетиш Ра — стовп-обеліск (в епоху V династії був споруджений храм Ра у вигляді чотиригранного обеліска). У багатьох текстах Ра називають денним сонцем (на відміну від Атума — вечірнього і Хепрі — вранішнього). Ра постає також як бог померлого царя. Пізніше в заупокійному культі він був витіснений Осірісом, продовжуючи відігравати значну роль у загробному світі. 3 піднесенням V династії Стародавнього царства (XXV-XXIV ст. до н. е.), що походила з Геліополя, Ра став головним богом пантеону, і його культ набув загальноєгипетського характеру. Вшановування Ра поширилося й у Нубії. Ра витіснив давнішого геліопольського деміурга Атума й, ототожнений з ним (Ра-Атум), очолив енеаду богів. Його почали вважати творцем світу і людей, батьком богів, батьком царя, про що свідчить титул фараона. Ра був прирівнений до Гора (Ра-Гарахута), Амона (Амон-Ра, що залишався верховним богом і за часів Нового царства), Птаха, Осіріса, Хнума, Хепрі, Себека та ін. 3 Ра пов’язують багато інших божеств: Тот-Місяць створений Ра як його заступник уночі (Тот також поставав як серце Ра); ба (душі) Ра — Апіс і Мневіс; дочки Ра — Сехмет, Тефнут, Хатор, які вшановувались як його Око; охоронниця Ра — вогнедишна змія Уто (яка також вважалася його Оком). Відомий міф, відповідно до якого Ра виник із вогняного острова, котрий дав йому силу знищити хаос і пітьму і створити у світі порядок, що ґрунтується на істині й справедливості (втілення її — дочка Ра Маат). Ра править світом подібно до царя через бога божественного слова Ху і богиню мудрості Сіа, а також через свого верховного сановника Тота. Цикл міфів присвячено боротьбі Ра із силами пітьми (зазвичай утіленими в образі змія Апопа). Давні греки ототожнювали Ра з Ггліосом |
| 1 | 2 |
| Рененутет — богиня, яка охороняє зібраний врожай, володарка родючості, богиня долі | Втілювалася в образі змії, зображувалася також змією або жінкою зі змією на голові. Син Рененутет — «володарки родючості» — бог зерна Непері (іноді їх обох наближали до Ісіди і Гора). Згодом Рененутет, як і бог урожаю винограду Шаї, почала вшановуватися як богиня болі |
| Себек — бог води й розливу Нілу | Син Нейт, його священна тварина — крокодил. Він зображувався людиною, крокодилом або людиною з головою крокодила. Центр культу — місто Крокодило- поль. Розквіт культу Себека припадає на період правління XII династії (XIX-XVIII ст. до н. е.). Ім’я Себека було компонентою теофорних імен фараонів XIII династії. Вважалося, що Себек дає достаток і родючість. Розглядався також як захисник богів і людей, проте нерідко Себек постає як бог, ворожий Ра й Осірісу. З розвитком релігійного синкретизму Себек ототожнювався з Ра, Хнумом, Амоном, Хонсу, Міном |
| Сехмет — («могутня») — богиня війни і спопеляючого сонця | Священна тварина — левиця. Сехмет зображувалася жінкою з головою левиці. Центр її культу — Мемфіс. Сехмет — дочка Ра, дружина Птаха, мати Нефертума. Сехмет знищує ворогів Ра й Осіріса (Сета, Апопа та ін.). У міфі про покарання Ра людського роду за гріхи вона винищує людей. Разом з Уто і Нехбет Сехмет охороняє фараона. Вона — покровителька лікарів, які вважалися її жерцями. Сехмет була дуже рано ототожнена з Тефнут і Хатор, прирівнювалася також до богинь Баст, Уто, Мут і багатьох богинь-левиць |
| Серкет — покровителька мертвих | Дочка Ра, яка допомагає йому перемагати ворогів. Священна тварина — скорпіон. Зображення Серкет жінкою зі скорпіоном на голові часто зображували (разом із зображеннями ^іди, Нефтиди і Нейт) на саркофагах |
| Сет"— бог «чужих країн» (пустелі) | Уособлення злого начала, убивця Осіріса; один з чотирьох дітей Геба і Нут. Священними тваринами Сета були свиня («відраза для богів»), антилопа, жираф та ін., головним був осел. Сет зображувався людиною з тонким довгим тулубом і головою осла. У період Стародавнього царства Сет поряд із Гором вважався богом — покровителем царської влади (поєднання імен Сета і Гора означає «цар»). За гіксосів Сет ототожнювався з їхнім богом Ваалом і був головним богом. На початку періоду Нового царства імена «Сеті» мали фараони XIX династії. Епітет Сета — «могутній». До імен священних тварин Сета додавалися епітети «ураган», «заколотник», «повстання». Ыод| Сета називали навіть Апопом. Починаючи з VIII ст. до н. е. ця негативна сутність Сета стала єдиною. Особливе місце в містеріях посідає боротьба Сета і Гзра (Гор позбавляє Сета чоловічого начала, Сет вириває в Гора око). Під час боротьби Ici,qa допомагає синові. Поза Єгиптом Сет вшановувався в лівійців як Аш, на Синайському півострові як Немті (Анті), хурити ототожнювали його з Тешубом, греки — з Тифоном і вважали сином Геї і Тартара |
| Сокар — бог родючості й покровитель мертвих | Центр культу — Мемфіс (згодом витіснений культом Осіріса). Зображувався соколом. Ототожнювався з Птахом і Осірісом, вважався ба (душею) і мумією останнього. З епохи Середнього царства відомий синкретичний бог загробного царства'. Птах-Сокар-Осіріс. Свято Сокара у птолемеївські часи пов’язували з поворотом сонця до весни |
| 1 | 2 |
| Татенен («земля, що піднімається») — бог землі | Хтонічне антропоморфне божество. Центр культу — Мемфіс. Татенен — деміург, який створив з первісного хаосу світ, богів і людей, бог часу, який забезпечував царю довге життя. Йому належать глибини землі, він володіє мінералами, з нього виростають рослини, вночі до нього спускається сонце. Дуже рано функції Татене- на були перенесені на Птаха, згодом ім’я Татенена стало префіксом до імені Птах або епітетом Птаха. Синкретичний бог Птах-Татенен вшановувався як покликаний давати їжу |
| Таурт — покровителька жінок і дітей | Священна тварина — гіпопотам. Зображувалася стоячою вагітною самицею гіпопотама з жіночими руками і грудьми і левиними задніми лапами (іноді й головою левиці). Центр культу — Фіви, але її широко вшановували в усьому Єгипті. Епітет Таурт — «велика». Вона допомагала під час пологів, лікувала від безпліддя. Пов’язана із загробним культом. Часто ототожнювалася з Нут, Хатор, Ісідою |
| Тефнут — богиня вологи | Належить до геліопольської енеади. Її земне втілення — левиця. Центр культу — Геліополь. Тефнут і її чоловік Шу — перша пара богів-близнюків, породжених Ату- мом (Ра-Атумом). Їхні діти — Геб і Нут. Іноді Тефнут називають дружиною Птаха. Тефнут — також дочка Ра, його улюблене Око. У цій якості Тефнут ототожнювалася з богинею Уто. Іпостассю Тефнут була богиня полум’я Упес, іншою її іпостассю часто постає богиня писемності Сешат. Тефнут уподібнювався до Мут, Баст, а також до Хатор, Сехмет та ін. богинь-левиць (Менхіт, Мент), яких вшановували в Єгипті |
| Тот — бог мудрості, лічби та писемності | За походженням Тот належить до найдавнішого періоду, звідси його епітети — «володар бедуїнів», «володар чужоземних країн». Дружиною Тота вважалася богиня істини й порядку Маат. Центром культу Тота було місто Шмун (букв. «вісім», грецьк. Гермополь) 15-го, Заячого нома. Культ зайця був витіснений культом Тота, а із священних тварин (восьми богів — жаб, змій і павіана) тільки павіан вшановувався як священна тварина Тота. Жерцями Тота були гермопольські номархи. Наприкінці ІІ тис. до н. е. вони мали титули синів Тота. Священною твариною був ібіс (Тота здебільшого відтворювали людиною з головою ібіса, палетка писаря була його атрибутом). Як божество астральне Тот ототожнювався з Місяцем, він вважався серцем бога Ра. У пізньому Єгипті Тота називали «срібний Атон» («срібний диск»). Вважалося, що Тот створив усе інтелектуальне життя Єгипту. Він поділив час на місяці й роки, його називали «володарем часу». Він створив писемність, вів літописи й навчив людей лічби й писемності. Опікувався всіма архівами та знаменитою бібліотекою Гермополя, керував усіма мовами і сам сприймався як мова бога Птаха. Вважалося, що в елліністичний період Тот написав священні книги, а також Книги дихання (створена в пізньому Єгипті разом із Книгою мертвих). У культі мертвих Тоту належала провідна роль. Тот — візир і писар енеади богів. Постає захисником Осіріса, припиняє боротьбу Сета з Гором. Тот охороняє кожного небіжчика і веде його в царство мертвих. На цій підставі Тот уподібнювався до бога Ггрмеса, який вважався Психопомпом («провідником душ»). У релігійно-містичній літературі давніх греків Тот відомий як Трісмегіст («тричі дуже могутній»). Ототожнювався з римським богом Меркурієм |
| Уто — охоронниця Ра і фараона | Втілювалася в образі кобри. Уто — покровителька міста Буто (центр її культу) і Нижнього Єгипту. Символ Уто — стебло папірусу — емблема Нижнього Єгипту. Ім’я Уто, як і ім’я богині Верхнього Єгипту Нехбет, увійшло в титулатуру фараонів об’єднаного Єгипту. Уто і Нехбет, змія й шуліка, зображувалися як охоронниці царя на його короні. Вогнедишна змія Уто мала чаклунську силу, вона вважалася сонячним Оком, що спопеляє своїм вогнем ворогів Ра і фараона, первозданною змією, котра вивергає отруту й полум’я. |
| 1 | 2 |
| У багатьох текстах Уто — богиня, яка творить добро', сприяє росту рослин, подовжує життя, охороняє схованого Ісідою у заростях папірусу маленького Гора від підступів Сета (цей сюжет наближає її до Ісіди). Уто, як Око Ра, рано почали ототожнювати із Сехмет. У пізній період Уто зображували жінкою із головою левиці й сонячним диском на ній. Як Богиня-Мати ототожнювалася з Мут, а також з іншими богинями — Баст, Кебхут, Мехіт та ін. | |
| Хапі — бог Нілу | Космічне божество, подавець вологи та врожаю. Батько Хапі — первісний океан Нун. Його атрибути — лотос, емблема Верхнього Єгипту і папірус — емблема Нижнього Єгипту. Хапі поклонялися в усьому Єгипті. Зображувався товстою людиною з великим животом і жіночими грудьми. Іноді Хапі ототожнювався з Амоном |
| Хатор — («дім Гора», тобто «небо») — богиня неба | У найдавніший період вшановувалася як небесна корова, що народила сонце. Потім зображувалася жінкою з рогами й іноді з вухами корови. Фетиші Хатор — стовп, увінчаний її дволикою головою з коров’ячими вухами, і малахіт. Центр культу Хатор — місто Дендера, але її боготворіння було поширене у всьому Єгипті, а також у Нубії, Біблі, Пунті, на Синаї. Хатор — дружина Гэра Бехдетського, мати Гора — Сематауї (у Мемфісі іноді її чоловіком називали Птаха). З Хатор ототожнювали Іхет, Мут, Нут. З піднесенням Ра Хатор вважалася його дочкою, сонячним Оком і прирівнювалася до дочок Ра-Сехмет і Тефнут (у цій якості вшановувалася як левиця). Як і Гор, Хатор охороняє фараона, дарує родючість, постає як Богиня-Мати. Хатор визнавалася також як богиня любові, веселощів, музики, танцю. Один із поширених її епітетів — «золота». Сином Хатор і Гора Бехдетського вважався бог музики Іхі. Стародавні греки ототожнювали Хатор з Афродітою. Хатор пов’язана із заупокійним культом, вона разом з богинею Таурт зустрічає померлих на порозі підземного царства. У пізній період Хатор уподібнювалася до Ісіди. З Хатор також ототожнювалися Таурт, Нейт, Баст, Небтуї |
| Хепрі («той, що виник») — бог сонця | Один з найдавніших богів. Хепрі називається вранішнім сонцем (на відміну від Ра — денного й Атума — вечірнього). Наділений функціями деміурга (як і інші сонячні божества), але був підлеглим Атума. Втілювався в образі гнойовика, скарабея. Вважалося, що Хепрі виник сам із себе («він виник у своєму імені»), іноді його батьком називають «батька богів» Нуна. Наближувався до Атума (Атум- Хепрі в «Текстах пірамід» названий творцем Осіріса), Ра, Амона |
| Хнум — бог родючості | Вшановувався в усьому Єгипті, а також у Нубії. За найдавніших часів зображувався у вигляді барана, потім людиною з баранячою головою. Батько Хнума — Нун, дочка — Анукет. Його дружинами вважалися Менхіт, Сатіс, Нейт, Небтуї. Хнум допомагав при пологах, він створив з глини на гончарному крузі людину, її духовного двійника — ка, мав владу над людською долею. У греко-римський період Хнум — деміург, який створив на гончарному крузі весь світ. Хнум вважався подавцем води, охоронцем джерел Нілу, як бог війни він відбивав напади ворогів. Оскільки слова «баран» і «душа» по-єгипетському звучать однаково (ба), Хнум вважався втіленням душ багатьох богів (наприклад, Геба). Як деміург наближувався до Птаха, ототожнювався з Амоном, Ра, Себеком |
| Хонсу («той, що минає») — бог місяця | Син Амона і Мут. Наділений також функціями бога часу і його лічби. Центром культу Хонсу були Фіви, де (у Карнаку) містився його головний храм. Зображувався юнаком із серпом і диском місяця на голові, інколи — як бог-дитина з пальцем біля рота. Ототожнювався з Тотом (Хонсу-Тот), Яхом, Себеком. Як епітет до його імені приєднували ім’я бога місяця Неферхотепа |
| 1 | 2 |
| Шаї — бог виноградної лози | 3 образом Шаї пов’язані уявлення про достаток, розкіш, багатство. Згодом Шаї— божество долі, яке визначало термін людського життя |
| Шу (букв, «порожнеча», «світло») — бог повітря, що відокремлює небо від землі | Зазвичай зображувався людиною, котра стоїть на одному коліні з піднятими руками, підтримуючи небо над землею. Належить до геліопольськоїенеади богів, його батько — Атум (Ра-Атум), сестра і дружина — Тефнут. Діти Шу: Геб — земля і Нут — небо, яких він роз’єднав. Шу — супутник і захисник Атума-Ра, сонячний змієборець. Згідно з «Книгою мертвих» Шу — один із суддів над померлими. Ототожнювався з Онурісом |
| Боги Куша (Стародавня Нубія) | |
| Аренснупіс | Божество Стародавньої Нубії. Вшановувався на півночі країни, на острові Філі та в інших районах. Ототожнювався з єгипетським богом Шу, сином Ра (Шу-Аренс- нупіс). У греко-римську епоху Аренснупіс постає як чоловік Ісіди, витіснивши в цій ролі Осіріса |
| Апедемак — бог війни і родючості, покровитель царської влади | Зображувався з головою лева (лев був символом царської влади). Відомі також його зображення з луком у руці й у вигляді левоголової змії чи багаторуким і триголовим. Витіснивши Осіріса, він постає як чоловік Ісіди |
| Дедун — бог-творець | Боготворився переважно на півночі країни. У «Текстах пірамід» згадується як бог пахощів. У ранній період вшановувався як бог Куша, а в пізніші часи іноді ототожнювався з Осірісом як синкретичне божество Осіріс-Дедун |
| Мандуліс — бог сонця | Уподібнювався до Ра. Міфу про сонце, яке вночі плаває у підземних водах, а вранці народжується знову, відповідають два типи зображень Мандуліса: у вигляді дорослої людини й дитини. Мандуліс у єгипетській тріаді (Ісіда, Осіріс, Гор) посів місце Осіріса або Гора. Культ Мандуліса, ототожненого з Аполлоном, був поширений у римських військах, що стояли в Північній Нубії |
| Себуїмекер — бог-деміург | Відомий за написом ІІІ ст. до н. е., поруч з його антропоморфним зображенням вирізьблений відомий з єгипетських джерел гімн Осірісу. В єгипетській тріаді Ісіда- Осіріс-Гор, імовірно, поставав замість Осіріса |