Історія земних материків
Англійський учений Дж. Лавлок у книзі «Віки Ге'ю виклав полемічно загострену теорію, згідно з якою Земля є своєрідним організмом — сумою всіх організмів, тобто здатна підтримувати свої природні умови, а саме, середовище, що й оточує, в оптимальному стані і пристосовуватися до його змін.
Цей супер· організм названо ім'ям Геї — богині-матері Землі. Виходячи з даних геології, геохімії, еволюційної біології та кліматології Дж. Лавлок постулював новий науковий синтез, що с певним аналогом давньогрецького уявлення про Землю як про єдину живу істоту. Традиційна наука про Землю описує її як інертну кам'яну' брилу, на якій випадково поселилися рослини й тварини. Постулати Лав- локової теорії істотно відрізняються від такого погляду і змальовують єдиний велетенський живий організм нашої планети — від П ядра до зовнішньої атмосфери [ІЗ, бб|. і справді, коли подивитися на доступну нам історію Землі, виникає відчуття дії безперервних життєвих процесів, спрямованість і результати яких нам поки що не завжди зрозумілі.Прото земля, як уже зазначалося, народилася близько 4,7 млрд років тому здогадно з щільної хмари космічного пилу та газу і перші кількасот мільйонів років проіснувала у вигляді холодного скупчення космічної речовини (125. IV, 506]. Поступово первісна речовина планети під впливом притягання Сонця та інших планет, від ударів падаючих космічних тіл і в результаті розпаду радіоактивних елементів почала розігріватися. Розплавлена земна речовина почала перерозподілятися за щільністю: на поверхні залишалися порівняно легкі сполуки, а розплав, що складався з важких елементів і сполук, опускався на глибину. Врешті-решт земні надра розділилися на ядро і мантію.
Виникнення гідросфери і атмосфери було епохальною подією в історії Землі. Джерелом газоподібних речовин, з яких складалася первісна атмосфера, стали розплавлені гірські породи земної кори, мантії та ядра.
Водяна пара, що виділялася при виверженнях, охолоджуючись, конденсувалася і перетворювалася на рідину, яка накопичувалася в низинах рельєфу. Давня атмосфера, що виникла після розділення Землі на оболонки, на відміну від сучасної не містила звичних нам азоту і кисню, які разом з водяною парою містилися тоді в глибоких надрах Землі. Нині існують незаперечні докази існування гідросфери на Землі ще 3.8 млрд років тому, про що свідчать осадові гірські породи, знайдені у Гренландії та Південній Африці [125, IV. 509].Кисень з'явився в атмосфері лише в ранньому протерозої (тобто 2 —
2.5 млрд років тому') Здогадно, він виділився при переплавленні порід мантії і повільно піднявся з глибоких надр. Кисень виділяли також синьо-зелені водорості. Щоб організми могли дихати вільним киснем, його вміст в атмосфері має досягати 1/100 частки від сучасного вмісту Цю критичну точку, так звану точку Пастера, перетнуто 650 - 680 мли років тому Саме тоді на Землі почалося масове заселення Світового океану.
«Зародки» КОНТИНЕНТІВ У прадавніх морях накопичувалися піски і карбо·
1 -·· · натігі осадки, на дно у великій кількості виливалися
базальтові лави При цьому товща земної кори збільшувалася, особливо в тих ділянках. де підіймалися потужні потоки з мантії. У земній корі виникали овальні здуття — куполи, що становили у поперечнику десятки і сотні кілометрів. Згодом вони стали зачатками майбутніх континентів, що утворилися в результаті об'єднання граніто-гненсових і гнейсових (міцні кристалічно-метаморфічні породи) куполів. На початку архею таких «зародків» континентів було не більше 10-12. Згідно із сучасними уявленнями, вони з’явилися в екваторіальному поясі Землі над найдавнішими ділянками переплавлення земної речовіпги. Причому' здебільшого «зародки» прадавніх континентів до наших днів не збереглися, вони зникли під натиском розплавленої речовіпги, іцо надходила безперервно 1125, IV, 510].
Перші СуПерКОНТИНеНТИ Найбільші за розмірами континентальні брили безперервно переміщувалися внаслідок дії потужних теплових течій у розплавленій мантії.
Мабуть, близько 3,8 млрд років тому континенти підійшли один до одного так близько, що утворили перший в історії Землі суперконтинеіип. названий Археогеею (від грецьк. агсЬаіоз — давній), тобто найдавнішою Землею. На відміну від інших суперкоятинентів, що виникли пізніше, про приблизні контури і місце розташування Археогеї сьогодні сказати, на жаль, неможливо.З часом Археогея почала розколюватися на континентальні уламки, а приблизно 2.8-3 млрд років тому відокремлені коитинеісти знову почали об'єднуватися. Виник новий ансамбль материків, що дістав назву Протогеї — «первісної Землі». Вона складалася зі зближених уламків Археогеї і розташованих між ними так званих зеленокам’яних поясів, що складалися не тільки з вивержених порід а й з глибоководних кременистих осадків Частину їх можна розпізнати в структурі сучасних материків, де вони утворюють щити — виступи давньої основи платформ. Кольськнй. Карельський та Український щити утворили Східно-Європейський протоконтинент. Алданський і Анабарський щити лежали в центрі Сибірського протоконтиненту. Пілсбарський щит і щит їлгарі становили давній Австралійський континент. Окрім перелічених до складу Протогеї належали центральні частими Південно-Африканського і Західно-Африканського континентів, Індійського, Східно-Бразильського і Антарктичного щитів [125, IV, 512].
Приблизно 2,5 —2,6 млрд років тому на материках, що утворилися після розпаду Протогеї. біля полюсів почали з'являтися льодовики. У високих широтах розміщувалися Північно-Американська, Південно-Американська, Південно- Африканська, Індостанська і Австралійська платформи. В низьких широтах (тобто біля екватора} лежали Сибірський і Центрально-Африканський континенти, у Південній півкулі — Антарктичний і Східно-Європейський. З плином часу льодовики розтанули, і 2.4 —2,5 млрд років тому відстані між континентами знову почали зменшуватися: виник новий суперконтинент 1125. IV, 512]
Пізніше цілісність суперконтиненту знову порушилася внаслідок сукупної дії тектонічних І магматичних процесів, континентальні брили, що відкололися, почали розходитися в різні боки. У Північній півкулі на той час розташовував-
ся Північно-Американський материк, який до того ж поділився на три частини. Австралійська. Південно-Американська і Західно-Африканська платформи. Східно- Європейський континент, що теж розділився на кілька частин, Китайсько-Корейська і Сибірська платформи, а також кілька дрібних континентів на той час розташовувалися в Південній півкулі. Особливо інтенсивні переміщення континентальних брил відбувалися близько 2 млрд років тому на межі ранньою і се реднього протерозою 1125. IV, 5/5].