Інші гіпотези походження мовних сімей

ІНДОТИХООКЕАНСЬКА ГІПОТЕЗА

гідно з висунутою нещодавно індотихооке- анською гіпотезою, мова Андаманських ост­

ровів, що вимирає (іноді її зараховують до сім'ї австроазіатських мов), спорід­нена з багатьма мовами Нової Гвінеї і прилеглих островів, які умовно називають папуаськими.

АФРИКАНСЬКА ГІПОТЕЗА

В Африці, на південь від Сахари, основна частина населення говорить мовами двох макро- сімей: конго-сахарської («суданської» у більш ранній термінології), що складаєть­ся з нігеро-кордофанської (конго-кордофанської) та ніло-сахарської. і окремої койсапської. Дехто з дослідників припускає єдність усіх конго-сахарськмх і ніло- сахарських мов. Якщо цю гіпотезу буде доведено, відкриється особлива пер­спектива в дослідженні зв'язків мов Південної Африки та суміжних районів Євразії, з одного боку, які в основному належать до афразійської (семітсько- хамітської) групи ностратичної макросім'ї, і мов Африки на південь від Сахари.

з іншого. Помітна певна подібність афразійських мов до мов бантоїдної групи (нігеро-кордофанська сім'я), що може свідчити про дуже віддалені в часі іх давні споріднені зв'язки (в остаточному підсумку між ностратичними та конпо- сахарськими мовами).

Особливе місце на півдні Африки посідають готтентотські мови, які часто об’єднують разом з бушменськими у групу койсансьхих мов, до яких

приєднують окремі мови Східної Африки. Можливо. саме койсанські мови вва­жаються мовами давнього населення Африки {такою ж мірою, як єнісейські та деякі інші споріднені з ними є залишком мов раннього населення значної час­тини Євразії).

Палеоазіатська Гіпотеза

Умовним, тобто таким, що не мас реального класифікаційного смислу, є й визначення частини мов Пів­нічного Сибіру і Далекого Сходу як «палеосибірських», або «палеоазіатських». Західними «палеосибірськими» мовами називали єнісейські, споріднені зв’язки яких визначаються завдяки виявленню їх зв'язків з північнокавказькими та іншими близькими до них мовами Такі палеоазіатські мови, як чукотсько-ко­ряцькі, можна зарахувати до ностратичиої сім’ї (хоча цю гіпотезу визнають тіль­ки окремі дослідники). Подібну гіпотезу пропонували і щодо нівхської (гіляць­кої) мови.

Ізольовано серед інших мов Східної Азії стоїть айнська мова (у Північній Японії), яку порівнюють (як і єнісейські) з мовами американських індіанців.

Близькоспоріднена з алеутською ескімоська мова значно поширена на північному морському узбережжі Північно-Східної Азії, Північної Америки та Гренландії. Вона, мабуть, є відбитком однієї з останніх хвиль прибульців зі Старого Світу до Північної Америки. Останнім часом ескімосько-алеутську мову дедалі частіше порівнюють з індоєвропейською і загалом з ностратич- ною. Окрім мов ескімосько-алеутської та на-дене, які близькі до двох великих макросімей мов Старого Світу, до американських мов корінного населення, які можна порівняти з ностраткчними, належать мови групи пенуті (на півночі Каліфорнії та ін.). Проте в цьому разі характер зв'язків скоріше може свідчи­ти про те, що ця група американських мов до поширення в Північній Америці взаємодіяла (найімовірніше, на території Сибіру) з уральсько-юкагирською мов­ною групою. Водночас окремі спільні лексичні елементи мають паралелі і в єнісейських мовах [52, 612].

^ЄР ДСЬКЗ. О ЄЗ Більшість мов Північної Америки об’єднуються у ве­ликі макросім’ї. можливо, в остаточному· підсумку споріднені. До таких макросімей (окрім мов на-дене, що стоять ізольовано) на­лежать алгонкіно-мосанська (Тихоокеанське узбережжя Каліфорнії, групи в Ка­наді та США.

Згідно з америндською гіпотезою, макросім’ї алгонкіно-мосанська, юкі- пенуті, ацтеко-таноанська і майя-соке споріднені не лише між собою, а й з ін­тими основними макросім'ями мов Південної Америки — прованською (велика група мов Гайани. Венесуели. Болівії та Колумбії), яномано-папо-таканською (куди належить найпоширеніша мова індіанців Південної Америки кечуа, що була основною мовою царства інків), шукано (у Колумбії. Еквадорі та Бразилії), уїтото (окремі племінні мови в Колумбії), тупі-гуарані (велика група мов Гай­ани, Бразилії, Болівії, Аргентини. Парагваю) та же (кілька підгруп індіанських мов Бразилії). Іноді яномано-пано-таканські, аравакські. тупі-гуарані та деякі інші мови об'єднують в андо-екваторіальну групу.

Відкритим залишається питання про місце карибських мов (у Венесуелі та Гайані), які, згідно з одним з варіантів америндської гіпотези, не належать до єдиної американської сім'ї, що розділилася невдовзі після заселення Америки ос­новними прибульцями. Деякі з численних мов півдня, центру, а почасти й півночі Америки ще недостатньо досліджено, а їх класифікація так само умовна, як і класифікація «папуаських» і «пігмейських» мов [52, б/3[.

На підставі досліджень останніх років майже всі відомі раніше основні сім'ї мов Старого і Нового Світу гіпотетично можна об'єднати у порівняно неве­лику кількість макросімей, між якими, у свою чергу, виявляються певні зв'язки, що свідчить на користь давньої гіпотези про походження всіх сучасних мов світ)' від діалектів однієї прасім’ї.

Таким чином, мова як важливий компонент загальнолюдської культу­ри. що виник у доісторичні часи і розвивається в наш час, пройшла разом з лю­диною кілька епохальних стадій. Прамова-основа, що здогадно існувала на зорі становлення людства, у міру розселення і дедалі більшого відокремлення вели­ких груп людей розпалася на прамови-основи мовних макросімей. потім сімей і груп і, врешті-решт, на окремі мови різних етнічних спільностей. Водночас у «мовній» історії народів явно простежуються «реліктові» мови, тобто давніші, ніж відомі нині. До таких мов. на нашу думку, можна зарахувати окремі групи 1 сім'ї австралійських і папуаських мов, а також андаманські мови, які умовно співвідносяться з «палеоокеанійськими» мовами, тобто мовами корінного насе­лення Австралії та Океанії.

«Палеоафриканською» мовою вважають, найімовірніше, койсанську (пів­денноафриканську) груп)' мов. Носії цісі мовної групи — бушмени і готтенто­ти — с, напевне, найдавнішими жителями Чорного материка і, як ми побачимо згодом, у них помітні певні споріднені зв'язки з монголоїдними расами, до яких належать і американські індіанці.

Мови величезної кпалсоевразійсьхоі» макросім'ї, імовірно, передували мо­вам домінуючої нині ностратичної макросім'ї і є реліктовими залишками мов раннього, коли не корінного, населення Євразії, що вимерло або було значною мірою асимільоване носіями «нових» євразійських мов. оПалеоєвразійська» макросім’я мас споріднені зв'язки не тільки з європейськими і азіатськими мо­вами. а й з окремими мовами американських індіанців, що опосередковано під­тверджує можливість існування колись мови-основи.

Давніший вік «палеоєвразійської», >іпалеоокеанійської» та інших давніх мовних макросімей підтверджується й історією появи писемності Так, її більш ранні види — піктографію та ієрогліфіку — використовували давні індіанці Америки, населення тропічної Африки і малі народи Сибіру, тобто носії «па- леомов» різних континентів Землі Ідеографічне і словесно-складове письмо (одні з найбільш ранніх стадій розвитку писемності) так само зародилися пе­реважно серед представників корінних мовних сімей: писемність Шумеру, «кохау ронго-ронго» о. Пасхи. еламське 1 протоіндське письмо, китайське письмо, письмо майя та ін. Найвищі ж стадії розвитку письма — силабічне і алфавітне — простежуються здебільшого в колі иостратичної макросім’ї (ін­дійське і фінікійське письмо), а це. зрозуміло, не виключало того, що вони проходили більш ранні стадй становлення писемності (наприклад, давньо­єгипетська писемність).