Імена Чорнобога
Одним з первинних імен Чорного бога, окрім Ь.г., було і.г. (інг/іог), від якого, ймовірно, походять імена хурито-урартського «бога буйного нижнього неба» Тешу- ба-Тейшеба і мезоамериканського Тескатліпоки, пов’язаного з північчю, ніччю, Полярною зіркою, горами, печерами, землетрусами, який уособлював зло.
До імен Чорного бога належать і коренеслова д.б., р.п., /.п., що походять, очевидно, від першооснови Ь.г. У грецькій міфології відомо кілька імен бога пекла — Гадес, Плутон, Аїд. Римський Плуто — син Сатурна. Присвячене Гефесту свято — гефестії — супроводжувалося факельними ходами. Гефест, як і Плутон, був кульгавим. Ім’я Гадеса або Аїда боялися вимовляти, і з V ст. до н. е. воно вже не вживалося. Водною іпостассю Чорного бога у греків був Посейдон, у римлян — Нептун. Архаїчна форма імені «володаря морів» Розеба, що означає «господар землі» (шумерський бог водної стихії Енкі також розшифровується як «господар землі»). Іншим архаїч- нішим богом морів у давногрецькій міфології був Океан (вважалося, що він живе на Заході). Святом Нептуна було 23 липня, що збігається з днем громовержця у слов’ян. Фалічними божествами римлян і греків були Пріап, Пан, Фавн, які ототожнювалися один з одним. Пан уявлявся в подобі напівлюдини-напівкозла і іноді зображався таким, що б’ється з Амуром (Еросом), який його перемагає. Римський Фавн вважався онуком Сатурна. Присвячені Фавну святкування відбувалися 5 грудня і 15 лютого, тобто на початку і наприкінці зими в Середземномор’ї [47, 209-270].Основа багатьох імен Чорного бога походить, очевидно, від Ь.г. > т.І., т.з., т.п., т.к., п.к., п.£. (наприклад, Микола — «бог Нік», Михайло — «бог Мих», а також згадувані вже Мін, Нага та ін.). Від першооснови імені Чорного бога походять і імена з коренеосновою V. І., V. г. Першооснова Ь. г. являє, мабуть, найдавнішу назву ведмедя — первинного образу бога землі.
Богом-ведмедем, наприклад, називали слов’янського Велеса (іншим його символом був віл, бик). Вважають, що Масниця була спочатку святкуванням на честь Велеса. Ідол Велеса встановлювався на вершині пагорба (але в низовині), на його честь підтримувався негасимий вогонь, його благали про дощ, а обряди вшановування Велеса супроводжувалися співом і танцями. Велес ототожнювався з Паном і пов’язувався з сузір’ям Плеяд (у слов’ян це сузір’я називалося Волосожари), яке розташоване в зодіакальному сузір’ї Тельця (тобто Бика). Ще одним античним богом, що походить від Чорнобога, був римський Вулкан, на честь якого в архаїчну епоху спалювали людей. Вважалося, що Вулкан, як і Сатурн, був скинутий з трону. Спільно з Вулканом вшановували богиню Майю [47, 210-213].Від першооснови Ь.г. походить, імовірно (але не очевидно), й ім’я давньо- семітського бога Бел, Балу, Баал — володаря світу, бога, що воскресає і вмирає (тобто в ньому, як і в образах Осіріса і Діоніса, поєдналися риси бога землі і бога рослинності). Божество на ім’я Бел відоме також в міфології давніх греків, східних слов’ян, у друїдів, африканського народу фульбе, у давньоіндійській міфології (наприклад, Балі). В ассиро-вавилонському пантеоні відома богиня Беліт (Бел- тіс) — дружина Бела або Ассура (Ашшура). Супротивниками Баала-Балу був, як відомо, володар підземного царства Мот-Муту і володар моря Ям-Ямму. За версією А. Голана, всі три боги — це частини ранньоземлеробського Чорного бога, що розпалися і які борються одна з одною. За цим припущенням, трансформація першооснови відбувалася так: Ь.г. > т.г. > т.І. (Молох). Молох ототожнювався античними авторами з Кроносом і Сатурном [47, 213-215]. Під образом Молоха, як вважають сучасні релігієзнавці, переховувався в добіблійні часи і Єгова.
Коренеосновою імені Чорного бога є також г.б./г.і. Наприклад, в міфології вайнахів відомий бог у вигляді козла Ерд, ім’я якого набуло значення «бог». Однією з назв сузір’я Великої Ведмедиці, яке, як і Полярна зірка, пов’язувалося іноді в давнину з Чорним богом, було Адад.
Таке саме ім’я мав месопотамський бог-громовержець і коваль, що втілювався в образі бика. Ім’я Адад може бути зіставлене з іменами володаря пекла Гадес, Аїд, Аїта, як і з одним з імен єврейського бога — Ель-Шадай. З цими іменами пов’язано, мабуть, і ім’я грецького Аттіса, коханого Кібели. Сюжет Аттіса—Кібели схожий із сюжетами про Ісіду— Осіріса і про Анат— Баала. Емблемою Аттіса був півмісяць, і йому в жертву приносили козлів, що зближує його образ з образом Діоніса. Одним з імен Чорного бога було також і.і., к.г., к.т. (від першого коренеслова веде свою назву давньоєгипетський Тот, а від інших — хуритський «батько богів» Кумарбі). Таке ж значення, очевидно, має і слово Кентавр. Ім’я давньоримського Квірина співвідноситься з давньогру- зинським фалічним богом Квіриа, а обидва вони — з грецьким Кроносом, який, імовірно, походить від догрецького Чорного бога. До цієї категорії слів (з основою к.г.) приєднуються слова, що також мають в основі к.г. і £.г. При цьому звук г коренеслова к.г. міг переходити не тільки в І, а й у у с, т. До цього переліку, мабуть, належить і ім’я демонічного персонажа Кощій. Подальший занепад неолітичної релігії призвів до того, що Чорний бог змалів, перетворився на лісовика, водяного, домовика, на біса — на чорну, волохату, з рогами і хвостом надприродну істоту Західні слов’яни дотепер називають біса Чорним богом. Загалом багато імен і термінів, що співвідносяться з образом Чорного бога, мають з кореневою основою т.г., р.г., і.г., р.І., к.г., рк.І., иг., иІ., які, очевидно, походять від першооснови Ь.г. Так само Лг., еволюціонуючи, дало фонетичні варіанти з.г., с.г., к.г., £.г., к.г. [47, 215-221].