Ханаанські храми і культи

У багатьох народів, серед них і в ханаанеїв, до появи храмів існував культ свя­щенних дерев або гаїв. Археологи виявили святилища-храми в містах Шехемі, Мигдолі, Хазорі та інших, ширина стін яких становила 4-5 м.

Невеликі храми складалися з однієї кімнати для поклоніння. Навпроти входу була ніша, у якій, імовірно, зберігалася статуя божества. Поруч були інші примі­щення: кімната для жерців або сховища для релігійного начиння. Деякі храми мали ще й вежі, які, очевидно, використовувалися для спеціальних обрядів, та­ких як поклоніння Сонцю або зіркам. Символи богів служили об’єктами вшано­вування: їх покривали розкішними тканинами і релігійні процесії виносили їх з храму на огляд віруючим. Стародавня назва таких храмів була бетх-ел, що означає «житло бога», тобто припускалося, що в них жили боги. Статуї богів і богинь зде­більшого вирізали з каменю чи дерева, але іноді їх відливали з металу, покривали золотом і прикрашали коштовностями [128, 65-66].

Поряд із жерцями в головних храмах було багато служителів культу, які здій­снювали богослужіння в менш важливих місцях поклоніння, що розташовувалися на вершинах пагорбів. Ці служителі чаклували, пророкували майбутнє. Мистецтвом провіщення ханаанеяни опанували за допомогою вавилонських настанов і засто­совували їх за будь-яких зручних обставин. Відповідно до давньоєврейських і дав­ньогрецьких свідчень поклоніння богам передбачало ритуальну проституцію й інші крайнощі, наприклад, принесення в жертву дітей. Загалом ханаанські боги і боги­ні постають як норовливі і дуже примхливі істоти.

У ханаанських містах, найдавніші з яких існували з IV тис. до н. е., богам приносили як безкровні, так і криваві жертви: до перших належали продукти хар­чування (мед, хліб, олія, вино, вода), а до других — молодняк худоби, птахи, дикі тварини. Про людські жертвопринесення в місцевих джерелах відомостей немає, але в пізнішій античній літературі, як зазначалося, є припущення про їхнє існу­вання (що подеколи підтверджують і археологічні знахідки). Водночас це може бути і вигадкою давніх євреїв, які постійно і непримиренно ворогували з ханаан- цями.

Неодмінним елементом культу у стародавніх землеробських країнах був «священний шлюб», що сприяв родючості. Міф про любов Анату і Балу ліг в осно­ву цієї церемонії, яка здійснювалася в храмах Ханаану (нагадує шумерський цикл про Інанну і Думузі). «Представницями» богині були її жриці, що віддавалися чу­жоземцям. Частиною цього обряду були і храмові танці. У міфологічних текстах згадується, як Анату танцює перед Балу, який перевтілений у бика, потім кохаєть­ся з ним, а через певний час народжує теля [52, 105; 178, VI, ч. І, 105].

антагоніста Енліля-Енкі (або його потомство в образі, наприклад, Думузі-Діо- ніса). Тому, на наш погляд, під ім’ям Сета-Балу міг розумітися в різні історич­ні періоди і Енліль, і Енкі. Інакше кажучи, в образі Балу відбулося, очевидно, злиття раніше протилежних образів, як, наприклад, у давньогрецькій міфології на її більш пізніх етапах розвитку відбулося об’єднання аполлонійського і діоні- сійського начал. Важливими персонажами ханаанейської релігії є також супро­тивники Балу — бог підземного світу Муту (божество, тотожне греко-римському Аїду-Плутону і, очевидно, єгипетському Осирису-Діонісу) і деспотичне боже­ство моря Ямму (відповідне шумеро-аккадському Енкі-Еа і протошумерському «Ніндарі з Безодні»). Ці три персонажі палестино-ханаанських вірувань — Балу, Муту і Ямму — нагадують таку саму давньогрецьку тріаду богів (Зевс, Аїд, Посей­дон), змушених поділити Всесвіт (чи тільки Землю) на відповідні сфери-володін- ня (наземний, водний і підземний світи).

Такі самі паралелі існують і для жіночих божеств, де ханаанським Анат і Астарті (що злилася пізніше в єдиний образ богині Атаргітіс) відповідали шу­мерська Інанна, вавилонська Іштар і грецька Афродіта (а також почасти — Ар- теміда й Афіна). Грецькому Гефесту (Вулкану) уособлюється господар підземної кузні, наділений деміургічними функціями бог Кусар-і-Хусас (Хусор), який, за вер­сією фінікійця Моху, що жив наприкінці ІІ тис. до н. е., з’явився першим з богів від першоелементів творення (ефіру і повітря), що, можливо, відповідало «най­ближчій» планеті Сонячної системи (за іншою версією, таким богом був володар підземного світу Муту (Плутон) — найвіддаленіша планета. Проте цим першим божествам ханаанської теогонії, як і в інших давніх релігійно-міфологічних си­стемах, передував величезний змій (Латану) — уособлення Хаосу (або тотожного йому Світового океану).