Еволюція релігії

Передісторія людства з ранніх її етапів супроводжувалася розвитком релігійно- міфологічних уявлень, які узагальнено можна відтворити так:

• 600-200 тис. років тому: архантропи-пітекантропи практикують риту­альний канібалізм, культ каменів і гір, культ предків, використовують магію й тотемізм.

• 200-35 тис. років тому: неандертальці-палеоантропи в перелічених части­нах світу змінюють архантропів-пітекантропів, так само практикуючи канібалізм. З’являється культ ведмедя, а також символи Місяця, води, землі, що в цілому характеризує хтонічні системи вірувань. Розвинений поховальний культ;

• 40-15 тис. років тому: кроманьйонці-неоантропи заселяють усі частини світу. Переважають матріархальні культи. Формується розподіл на мис­ливські та аграрні (збиральні) системи вірувань. Розвиваються обряди ініціації. Домінує культ «лівої руки» (жіноче начало) й підземні святили­ща. Відомі жертвопринесення і шаманізм. З’являється дуальна організа­ція племен;

• 15-12 тис. років тому: поширюються фалічні культи, що свідчить про підвищення ролі чоловічого партнера Богині-Матері («палеолітичної Венери»). Найкращі умови життя складаються у Середземномор’ї, на­селення якого антропологічно відрізняється від давніх європейців, які живуть північніше;

• 12-10 тис. років тому: кроманьйонське населення поступово замінюєть­ся середземноморським з півдня і бореальним з півночі. Відбувається перехід до патріархальних порядків, і виникає образ Вищої Істоти чоловічої при­роди. Виокремлюються комплекси «жерців» і «шаманів», які ведуть свій початок, імовірно, від аграрних і мисливських культів, а також дві систе­ми поклонінь: одна — чоловічому, друга — жіночому божеству. Виникає по­няття злого начала. Формуються найдавніші центри доместикації тварин і землеробства в Південній і Південно-Східній Азії, Мезоамериці, в Ме­сопотамії, на Близькому Сході і в Малій Азії.

• 10-8 тис. років тому: на першу роль поступово висувається чоловік-па- стух і чоловік-рільник, що формує, відповідно, переважно тваринницьку або землеробську системи вірувань. Очевидно, відбуваються перші зустрічі протоіберійців (Натуфійська культура) і протоіндоєвропейців (Свідерська культура). До того ж у натуфійців-середземноморців споруди були круг­лими, а у свідерців-протоєвропейців — квадратними, що вказує на доміну­вання у перших матріархальних, а в других — патріархальних вірувань. Це епоха першого відомого в історії «демографічного вибуху», внаслі­док якого іберійська (середземноморська) культура поширилась у багато ре­гіонів. Це й час появи перших мегалітичних комплексів, які пізніше стали відомі від Скандинавії до Північної Африки, а також в Індії, Північній Америці, на островах Тихого океану та в інших областях. Саме за цієї епохи розпочинаються систематичні війни (можливо, як результат зіт­кнення середземноморської і бореальної культур), а ради старійшин (з виконанням функцій жерців) поступаються своїм місцем радам вождів (з виконанням воїнських функцій). Відбувається загальний розподіл праці та з’являється соціальна диференціація;

• 8-6 тис. років тому: розвиток культу родючості і пов’язаних з ним фаліч­них культів. Формуються пантеони землеробських божеств і розбудову­ються храми. Війна стає важливим напрямом суспільного життя. Вини­кає культурний синкретизм, у результаті якого формуються уявлення про те, що Богиня-Мати може вступати у стосунки з чоловіками-партнерами протилежної природи — небесної і хтонічної. Цьому, можливо, сприяє й на­стання зодіакальної епохи Близнюків, які інколи уявлялися персоніфіка­ціями протилежних начал світоутворення. Проте в цю епоху партнером Богині-Матері виступає чоловіче божество головним чином у формі фа­лоса (тобто Змія), а сама Богиня все більше асоціюється з Місяцем, во­дою, землею, родючістю і уявляється змією. У цей період з’являється і культ бика, який також пов’язаний з культом змія та обрядами родючості загалом.

• 6-4 тис. років тому: час поширення індоєвропейських племен з вираже­ним солярним культом і чоловічим небесним началом. Час появи перших цивілізацій в Месопотамії, Єгипті, на Іранському нагір’ї (Елам), в Індії, Мезоамериці, Китаї. Епоха Світового дерева, що символізувало успіш­ну боротьбу Неба (Сонця) з підземним світом (Змієм), пов’язаним із Мі­сяцем. Коріння цих уявлень і перших цивілізацій сягають, вочевидь, Трипільської працивілізації, Аратти й Аріяни. Поступово уявлення про Сонце, як про єдиного «Царя Всесвіту» (виникли, імовірно, в середині VI тис. до н. е., тобто після Чорноморського потопу), змінюються уяв­леннями про перемогу бога-громовержця над солярним божеством (до середини II тис. до н. е.). Інакше кажучи, домінування солярного культу, що тривав 4 тис. років, змінилося лунарно-грозовим, який, якщо поклада­тися на ці підрахунки, зберігатиме свої позиції приблизно до 2500 року. До кінця II — початку I тис. до н. е. з’являються релігії зороастризму та іудаїзму, які, здогадно, багато запозичили одна від одної. Поширюється культ бика, який остаточно витісняє культ Богині-Матері. Відбуваєть­ся подальший розвиток індоєвропейського світу, що прийшов на зміну іберійсько-кавказькому. Останній, очевидно, дав поштовх цивілізаційно- му розвитку й семіто-хамітському світу, що перейняв від нього систему вірувань, у подальшому значно перероблену на користь персонажів водно-хтонічної сфери.

Таким чином, розвиток архаїчних релігійно-міфологічних систем пройшов дов­гий і звивистий шлях, у результаті чого виникли відомі нам синкретичні релігії, які часто становлять змішання різних культів, оскільки їх носіями були первинні антиподи.