Держава і церква Середньовіччя: візія сучасників.
Необхідності відтворення бачення сучасниками релігійних процесів, які мали місце в епоху середньовіччя, присвятили свою увагу чимало вітчизняних та зарубіжних медієвістів. Вже російська дослідниця О.
Вар’яш одне з досліджень спеціально присвячує Португальській реконкісті в сприйнятті сучасників1. Відповідна реконструкція, оперта на широкі джерельні свідчення сучасників, дає можливість створити цілісну картину ідеологічних уявлень тогочасного суспільства, з’ясувати роль церкви у ментальному просторі середньовічної Європи. На думку ранньовізантійського історика Зосими, вторгнення варварів у володіння Римської імперії у IV — на початку V ст. є карою божеств за відмову від язичництва. Руйнування держави починається з імператора Констянтина, передусім його реформаторських дій та запровадження християнства2. Автор відомої історичної хроніки, яка описує події 431—461 рр., Гідацій Лемикійський у 431 р. у Іспанії був рукоположений у єпископи3.Взаємини держави і церкви привернули увагу низки середньовічних хроністів. Феофан Сповідник у своїй „Хронографії”, як важливому джерелі з історії взаємин держави і церкви у Візантійській імперії, пише про боротьбу за пошанування ікон4.
Низки проблем ролі церкви у становленні ранньосередньовічної франкської державності торкнувся єпископ Григорій Турський. Цінність праці єпископа зумовлена його роллю як учасника та очевидця, так і залученням тогочасних джерел з критичним аналізом та зіставленням5. Франкське історіописання доби Меровінгів характеризується риторичним підходом до навколишньої дійсності. Автори історичних та агіографічних творів відображали сучасні їм історичні процеси не як послідовність подій, процесів та
1 Варьяш О. И. Пиренейские тетради: право, общество, власть и человек в средние века [Сост. и отв. ред. И. И. Варьяш, Г. А. Попова] / О.
И. Варьяш. — М.: Наука, 2006. - С. 278-292.2 Козлов Л. С. Некоторые аспекты „проблемы варваров” в „Новой истории” Зосима / А. С. Козлов // АДСВ. - 1977. - Вып. 14. - С. 54.
3 Суровенков Д. И. К уточнению биографии испанского хрониста Гидация / Д. И. Суровенков // АІ. - № 1. - 2005. - Саратов: Научная книга, 2005. -
С.136-139.
4 Источниковедение истории южных и западных славян (феодальный период) [Отв. ред. Л. П. Лаптева]. - М.: Изд-во МГУ, 1999. - С. 15.
5 Добиаш-Рождественская О. А. Культура Западноевропейского Средневековья. Научное наследие / О. А. Добиаш-Рождественская [Отв. ред. В. И. Рутенберг]. - М.: Наука, 1987. - С. 180-181. явищ. Вони творчо розвинули традиції пізньоантичного історіописання і канони відповідного жанру, використовуючи в поясненні логіки розвитку подій вже сформовані схеми. Тому наявні наративи того часу слід розглядати крізь призму ставлення їхніх авторів до того чи іншого правителя (короля, герцога), їхньої родини, правлячої династії, представника церковної ієрархії (єпископів, абатів). Звернімо увагу на агіографічні твори, такі як житія єпископів VII ст. Едуена Руанського та Елігія Нойопського, які відображають ставлення представників духовенства до процесів у Франкській державі1. Ейнгард (бл. 770—840 рр.), описуючи життя Карла Великого, відзначає його побожність, яка, однак, була притаманною і всьому тогочасному франкському суспільству[128] [129]. Готфрід з Вітербо, який був секретарем двох імператорів — Фрідріха І та Генріха VI, присвятив другому твір „Зерцало королів”, у якому доводив походження німецьких імператорів від троянців та римлян. Він описує події до 1186 р. і особливо цінною є інформація щодо раннього періоду розвитку ісламу, яка не зустрічається у інших середньовічних авторів, що дає підстави припускати його знайомство із сирійськими християнськими джерелами того часу, які до нашої доби не збереглися[130]. Підкреслюючи значення сирійської рукописної спадщини, слід відзначити її роль у висвітленні процесів розвитку взаємин релігії та держави.
Саме Осроена стала першою у світі державою, де християнство наприкінці II ст. було проголошено державною релігією. Знаходячись на східній околиці Візантійської імперії та маючи сусідом Сасанідський Іран, Сирія зазнала потужного впливу на свою духовну сферу з боку зороастризму, маніхейства та фаталізму. Велику цікавість викликають твори несторіан Іоханнана бар Пен кайє, який розповідає про арабські завоювання та поширення ісламу, та Ілії бар Шинайї, який у своїй хронології уперше використав синхроністичні таблиці1.При аналізі оцінки стану державно-конфесійних взаємин на Середньовічному Кавказі насамперед треба згадати працю з історії Вірменії католикоса Іоанна (Іованнеса) Драсханакертці (897—925 рр.), вихідця з Великої Вірменії, написану на основі широкого кола тогочасних вірменських та грецьких джерел, документів католикосату, власних щоденникових записів. Перебуваючи на вершині духовної влади він мав достатньо складні стосунки з царем Азотом ІІ та Ішханом Гагіком Арцруні. Рятуючись від остікана Юсуфа та знайшовши тимчасовий притулок в іверійського царя Атрнерсеха, Іованнес пише про своє вигнання. Пізніше він знаходився при особі царя у Двіні та Гехарді[131] [132]. Візантія підштовхувала вірменську церкву до активних дій з метою використати її у своїй боротьбі за посилення впливу на Кавказі. Патріарх Константинопольський Микола Містик (901—907, 912—925 рр.) у своєму листі закликає Іованнеса, єпископів, священиків та всіх віруючих до військових дій проти арабів-мусульман та їхніх союзників у регіоні, обіцяючи військову допомогу Візантійської імперії. У цьому листі ворог ідентифікується як прислужник сатани[133]. Важлива інформація міститься у монашеській „Хроніці” Феофана, хоча окремі дослідники закидають йому іконофільську тенденцію[134]. Свій виклад він починає з похвали блаженнішого Георгія, синкелла патріарха Тарасія (784—806 рр.), який, висвітлюючи діяльність римських та візантійських імператорів, приділив істотну увагу діяльності архієреїв вселенських престолів. Перші записи про арабські завоювання з’явилися у третій чверті VII ст.[137]. Велику увагу арабські дослідники приділяли розвитку безпосередньо системи управління державою. Вже у Х ст. Кудама ібн Джафар написав своєрідну настанову для чиновницького апарату, описуючи особливості бюрократичної діяльності халіфату. Джахшиярі описав історію розвитку халіфської бюрократії, вихваляючи її досягнення[138]. Анонімний арабський автор у творі „Ахбар аз-заман” („Мухтасар ал- аджаіб”), характеризуючи релігійне життя південних і західних слов’ян, писав: „Що стосується ас-Сакаліба, то вони являють собою кілька народів, і серед них є християни і ті, хто сповідують релігію вогнепоклонників і поклоняються сонцю і у них є море, яке тече зі сторони півночі на південь, і у них також море, яке тече зі сходу на захід до того часу, поки не досягає іншого моря, що виходить з місцевості ал-Булгар [імовірно Волзька Булгарія — примітка авторів], і є багаточисленні ріки, і всі вони знаходяться у стороні півночі, і немає у них солених морів, тому що їхня країна далека від сонця і їхні води прісні, а те, що близьке до сонця, — солене, і те, що сусідить з ними з півночі, — незаселене через холоди і безліч землетрусів і велика частина їхніх племен — вогнепоклонники, які спалюють своїх небіжчиків на вогні і поклоняються йому. У них є багаточисленні міста і селища, в них є церкви, всередині яких — висячі дзвони, і вони б’ють у них подібно билу. І серед них є народи, які живуть між ас-Сакалібами та ал-Іфрандж [Франкська держава]. Вони сповідують релігію сабіїв і вони поклоняються зіркам, і вони володіють великим розумом і витонченістю у кожній галузі мистецтва, і вони воюють з ас-Сакалібами, ал-Бурджан [Дунайська Болгарія] і ат-Турк [тюркські племена], і у них є сім свят, названих за назвами зірок, і найголовніше з них — це свято сонця”1. Характеризуючи релігію давніх тюрків (ат-Турк), в арабському джерелі зазначається, що у них немає єдиної релігії, окремі з них сповідують вогнепоклоніння та юдейство, а цар (хакан) бере участь у ритуалі гадання на вогнищі: „Для царя у них наступає окремий день, коли розводять величезне вогнище. Він йде до нього і стоїть біля нього, і розмовляє...”2 Важливим джерелом з історії релігійних процесів у Північній Африці (Маґрибу) у Середньовіччі є праця Хасана ібн Мухаммеда ал-Ваззана, відомого у християнському світі як Лев Африканський. У ній міститься чимало цінних повідомлень про релігійні громади регіону, їхніх правителів, сусідні народи3. Чимало інформації про хід ісламізації завойованих арабами країн містить праця ‘Абд ар-Рахмана ібн ‘Абд ал-Хакама, в якій відзначається масовий перехід до ісламу коптів4. Пам’яткою середньовічної ісламської тюркської державності є своєрідна настанова правителю держави Караханідів, назву якої відомий 1 Крюков В. Г. Сообщения анонимного автора „Ахбар аз-заман” („Мухтасар ал-аджаиб”) о народах Европы / В. Г. Крюков // Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования: 1981 [Отв. ред. Т В. Пашуто]. — М.: Наука, 1983. - С. 200-201. 2 Там само. — С. 206-207. 3 Лев Африканский Африка — третья часть Света: Описание Африки и достопримечательностей, которые в ней есть [Пер. с ит., коммент. и статья В. В. Матвеева] / Лев Африканский. — Л.: Наука, Ленинград. отд., 1983. — 512 с. 4‘Абд ар-Рахман ибн ‘Абд ал-Хакам. Завоевание Египта, ал-Магриба и ал- Андалуса [Пер. с араб., предисл. и прим. С. Б. Певзнера] / ‘Абд ар-Рахман ибн ‘Абд ал-Хакам. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1985. — С. 22—23. сходознавець В. Бартольд узагалі перекладав як „Знання, що утворює царів”, А. Валітова — „Наука про управління”[139]. Висновки. Наявна джерельна база є достатньо репрезентативною і дає можливість простежити загальний хід розвитку системи взаємин держави та релігії, а також її специфічні риси в окремих регіонах. Свідчення сучасників є важливим джерелом для розуміння глибокої соціоментальної природи управлінсько-регулятивної ролі релігії у суспільно-політичних процесах Середньовічного світу. Вони окреслюють знакове місце релігійних уявлень та релігійних інститутів у структурі управлінської діяльності стародавніх держав. Це зумовлено самим характером світогляду тогочасних мешканців ойкумени, місцем цих уявлень у повсякденному житті пересічного мешканця. Список рекомендованої літератури 1. ‘Абд ар-Рахман ибн 'Абд ал-Хакам. Завоевание Египта, ал-Магриба и ал-Андалуса [Пер. с араб., предисл. и прим. С. Б. Певзнера] / ‘Абд ар-Рахман ибн ‘Абд ал- Хакам. — М.: 1л. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1985. - 440 с. 2. Артхашастра или наука политики [Пер. с санскрита; изд. подгот. В. И. Кальянов; Ред. кол.: В. В. Струве (отв. ред.) и др.]. - М., Л.: Изд-во АН СССР, 1959. - 793 с. 3. Краткая история Вьета (Вьет Шы Лыок) [Пер. с вэньяня, вступ. статья и комментарии А. Б. Полякова] // ППВ: LIX. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1980. - 288 с. 4. Строгецкий В. М. Мировоззрение Геродота и его политические позиции / В. М. Строгецкий // МНЕМОН. - Вып. 8. - СПб., 2009 - С. 345-356. 5. Тацит Публий Корнелий. Анналы. История [Пер. с лат. А. С. Бобовича]: Сб. / Публий Корнелий Тацит. - М.: НФ „Пушкинская библиотека“, АСТ, 2005. - 828 с. 6. Транквилл Гай Светоний. Жизнь двенадцати цезарей [Изд. подгот. М. Л. Гаспаров и Е. М. Штаерман] / Гай Светоний Транквилл. - М.: Наука, 1964. - 376 с. 7. Флавий Иосиф. Полное собрание сочинений в одном томе [Пер. с греч. Г. Генкеля, Я. Чертка, Я. Израэльсона] / Иосиф Флавий. - М.: Альфа-Книга, 2008. - 1279 с. 8. Павсаний. Описание Эллады [Пер. и ввод. ст. С. П. Кондратьева] / Павсаний. - Т II. - М., Л.: Искусство, 1940. - 592 с. Питання для самоконтролю 1. Визначте особливості впливу релійних уявлень на процес управлінської діяльності. 2. Визначте специфіку організації релігійного культу у баченні сучасників. 3. Схарактеризуйте стан джерельної бази взаємин держави і церкви. 4. Окресліть особливості уведення нових джерел у науковий обіг. 5. Що таке сиджіллат? Теми контрольних (курсових) робіт 1. Опубліковані джерела з релігійної політики у стародавніх і середньовічних держав: формування основних комплексів. 2. Джерелознавчий аналіз неопублікованих джерел з релігійної політики стародавніх і середньовічних держав. 3. Документи офіційного діловодства як джерело релігійної політики стародавніх і середньовічних держав. 4. Офіційне історіописання як віддзеркалення взаємин церкви і середньовічної держави.