БУДДА: ПРОБУДЖЕНИЙ
Будда (санскр. палі «просвітлений», букв. «пробуджений») — означає в буддизмі людину, яка досягла найвищої межі духовного розвитку, а також антропоморфний символ, що втілює в собі ідеал межі цього розвитку [139, I, 189].
Будда має багато паралельних термінологічних найменувань, як, наприклад, татхагата(«той, що так прийшов»), сугата («той, що прийшов у добрі»), джина («звитяжний»). Спочатку словом «будда» позначали, мабуть, лише Шакьямуні, але вже на самому ранньому етапі розвитку буддизму виникала ідея про інших будд: в ранніх текстах «Тіпітаки» згадується 6 Будд, які з’явилися до Шакьямуні, а в «Буддхаван- сі» їх число, як і у джайнів, зростає до 24. Першим серед них вважався Діпанкара і саме при ньому, за переказом, Шакьямуні ухвалив рішення стати Буддою [139, I, 189]. Зображення Будди відтворено на рис. 101.
Рис. 101. Будда сидить і стоїть [139, I, 189]
За уявленнями хінаяни Будда завжди повинен починати свою духовну кар’єру як бодхісатва. В житті, в якому йому призначено стати Буддою, він має махапурушалакшану (тобто ознаки великої людини), а після досягнення нірвани (тобто стану будди) він може залишитися жити в людській подобі до кінця кальпи. Функція Будди — проповідь дхарми — учення, за допомогою якого можна досягти нірвани [139, I, 189].
У традиції махаяни число будд зростає до безкінечності. Кожний з «незліченного числа світів» має своє «незліченне число будд минулого, сьогодення і майбутнього». Кожен Будда має свою буддакшетру (тобто поле свого впливу), яка знаходиться у визначеному місці в просторі і в часі. Найвідоміші серед них:
• абхіраті (санскр. «насолода») — рай, що знаходиться на Сході, полі будди Акшобхьї (санскр. «незворушний»), який синього кольору, а його права рука торкається землі. Його праджнею (тобто жіночою відповідністю) є Логана, і з неї еманує бодхісатва Ваджрапані (букв.
«рука, яка тримає ваджру», тобто палицю). Ваджрапані, який зображається зазвичай стоячим, загрозливого вигляду, з ваджрою в піднятій правиці, символізує силу, і його функцією є знищення помилок і тупості. До родини Акшобхьї належать і багато інших буддійських божеств, зокрема Манджушрі («колишній принц»), Ямантака («ворог Ями»), Хаягрцва («той, що має шию коня», відомий ще в індуїзмі) та ін. Земним втіленням Акшобхьї вважають будду минулого — Канакамуні. В цілому буддійський рай абхіраті є своєрідною утопією, для якої характерне повне урівнювання всього: в ньому немає ні гір, ні долин, ні каменів, всі дерева мають однакову висоту, а всі люди однаково щасливі, вільні від пороків і не страждають хворобами [139, I, 23, 57, 208];• сукхаваті (санскр. «щаслива країна») — поле будди Амітабхи (санскр. «невимірне світло»), ще один буддійський рай, який можна досягти при правильному спогляданні. В традиції ваджраяни Амітабхи міститься на Заході, він червоного кольору, сидить на павичевому троні в позі споглядання, тримаючи чашу подаяння в руках. Його жіночою відповідністю (праджнею) вважається Пандаравасіні, з якої еманує бодхісатва Авалокі- тешвара — один з головних бодхісатв махаяни і ваджраяни, уособлення співчуття. Земною відповідністю Амітабхи вважають Шакьямуні. Рай сукхаваті знаходиться на надзвичайно далекій відстані від нашого світу, і сансара в ньому виявляється тільки в двох аспектах — в образі людей і богів, а нарака, прети, асури і тварини в ньому відсутні. Земля і вода в сукхаваті благодатні, і всі споруди там виконані із золота, срібла, коралів і коштовних каменів. Всі мешканці сукхаваті — бодхісатви вищого рівня, які там же досягають нірвани. Сам Амітабха — творець і управитель сук- хаваті — до того як стати буддою, був бодхісатвою на ім’я Дхармакара [139, I, 23, 69, II, 475].
За уявленнями махаяни, будди можуть жити вічно і руйнування світу наприкінці кальп їх не обходить. Функцією будд є проповідь дхарми в їх же буддак- шетрах, але, крім того, вони можуть надавати допомогу страждаючим в інших світах — буддакшетрах.
З огляду на викладене виникла ідея про тотожність всіх будд, яка знайшла віддзеркалення в концепції про «три тіла Будди» — трікая. Згідно з концепцією трікая принцип просвітлення (тобто досягнення стану будди) має три рівні: абсолютний (дхармакая), ідеальний (самбхогакая) і конкретний (нір- манакая). З часом ці первинно абстрактні «три тіла» персоніфікувалися, і на їх основі виникли образи Аді-будди, дхьяні-будді бодхісатв [139, II, 525]. Аді-будда (санскр. «первинний будда»), як персоніфікація суті всіх будд і бодхісатв, є джерелом еманації для будд і бодхісатв, яка здійснюється в особливій послідовності (насам- еоном має йти 60 темних еонів, після чого настане світлий еон Махаяшас, і протягом нього з'явиться 10 тисяч будд. Потім пройде 10 тисяч темних еонів, і за ними настане світлий еон, який називається Старліка, з 80 тисячами будд. Потім настане 300 темних еонів, і після того як вони пройдуть, настане світлий еон, який називається Гунавьюха, протягом якого має з'явитися 84 тисячі будд. Так записано в «Бхадра-кальпіка-сутрі» [183, 93].Таблиця 23
перед еманує будда ідеального рівня — самбхога- кая, оскільки Аді-будда є уособленням абсолютного рівня — дхармакая [139, I, 45].
У традиції ваджраяни число будд теж вважається нескінченним, але в практиці споглядання число будд обмежується п’ятьма дхьяні-будда- ми (букв. «буддами споглядання») і відповідними їм п’ятьма земними буддами. Переказ про виникнення п’яти дхьяні-будд такий: одного разу, коли Бхагават (ім’я-епітет Будди і бодхісатв, що позначав в індуїзмі Вішну-Кришну і його послідовників) занурився у споглядання, він перетворив себе на Акшобхью (управителя раю абхіраті) і залишив його сидіти на своєму місці. Після цього він по черзі перетворював себе на Вайрогану (санскр. «сяючий» — будда, світло якого проникає в усі куточки в нескінченному просторі, подібно до Сонця), в Ратнасабхаву (санскр. «той, з якого виникають коштовності» — символ щедрості), в Амітабху (творець раю сукхаваті) і в Амогхасіддхі (санскр.
«безпомилково удачливий» — символ безстрашності) і залишив їх сидіти в чотирьох напрямах світу, створивши таким чином мандалу. Наприкінці I тис. н. е. до цих п’яти дхьяні-будд додалися Аді-будда і Ваджрасатва (санскр. «діамантова істота»), якого вважають першою еманацією Аді-будди і уособленням всіх дхьяні-будд разом узятих (його білий колір означає злиття кольорів всіх дхьяні-будд [139, I, 189].У традиції ваджраяни дхьяні-будди, на думку релігієзнавця Л. Мялля, не є реально існуюючи- ми і перебувають в певних точках часу і простору, вони, радше, — антропоморфні символи, які під час споглядання виникають з порожнечі (шуньята) і виконують різні функції у процесі переоформлення психіки того, хто споглядає. За релігійно-міфологічними уявленнями, кожен дхьяні-буд- да має свій особливий напрям в мандалі, свій колір, сидіння, жіночу відповідність, бодхісатву, першоелемент, функцію, а також і свою «сім’ю», тобто комплекс пов’язаних з ним антропоморфних символів (табл. 23) [139, I, 190].