Автохтони Кавказу
Група кавказьких (або іберійсько-кавказьких) мов поєднує майже сорок автохтонних (корінних) мов Кавказу. Ці мови поширені на Північному Кавказі, в Закавказзі, Туреччині, а також представлені невеликими групами їхніх носіїв у Сирії, Ірані й у деяких інших країнах Близького Сходу.
Загальна кількість мовців — близько 7 млн осіб. Кавказькі мови, як уже зазначалося, розпадаються на три групи: абхазо-адигські, картвельські та нахсько-дагестанські. Абхазо-адигські та нахсько-дагестанські мови зазвичай іменуються північно-кавказькими (або горськими іберійсько-кавказькими), на відміну від картвельських, або південнокав- казьких, локалізованих у Закавказзі [80, 208]. З усіх кавказьких мов лише грузинська є давньописемною, до ранніх пам’яток якої належать написи з Іудейської пустелі в Палестині, у грузинському монастирі (433 р.) і на Болніському Сіоні (493-494 рр.). Є різні гіпотези про генетичний зв’язок грузинського письма з фінікійським, арамейським, грецьким тощо. Деякі вчені пов’язують грузинське письмо з різновидом східно-арамейського письма (елліністичного періоду), від якого походить ряд писемностей народів Сходу, і з подальшою трансформацією арамейської основи під впливом грецького письма внаслідок християнізації Грузії [44, 121].Очевидно, існувала писемність і на удинській мові (одна з лезгинських мов), що вважається нащадком агванської мови — мови населення історичної держави Кавказька Албанія. Агванське (або кавказько-албанське) письмо є найдавнішою писемністю Дагестану й Північного Азербайджану, що використовувала в VIX ст. місцева християнська церква Агванії, або Кавказької Албанії. Агванське письмо вважають сильно модифікованою грецькою варіацією одного з несемітич- них відгалужень арамейської графічної основи. Історична традиція свідчить про існування в минулому багатьох пам’яток агванської літератури, знищених у середньовіччя [80, 16].
Починаючи переважно з пізнього середньовіччя, мали місце приклади застосування писемності на арабській графічній основі для ряду інших кавказьких мов, наприклад аварської, лакської, даргинської. Після приєднання кавказьких народів до Росії розвивається писемність, що ґрунтується на російській графічній основі. Проблематичними, як уже зазначалося, залишаються поки що гіпотези про зовнішні генетичні зв’язки кавказьких мов: абхазо-адигсько- хатської; нахсько-дагестансько-хуритсько-урартської; басксько-кавказької та північно-кавказько-єнісейсько-сино-тибето-на-дене [80, 207-208]. Проте багато досліджень та наявні мовні паралелі все-таки свідчать про їхню можливу єдність.