<<
>>

Атлантида

Опис загиблого великого острова в Атлантичному океані під назвою Атланти­да подав, як відомо, великий давньогрецький філософ Платон у діалогах «Ти­мей» та «Критій». Платой (428 або 427 — 348 або 347 до н.

е.). за його власним твердженням, спирався на розповідь про Атлантиду свого предка за мате­ринською лінією Солона*. Мандруючи Єгиптом, цей грецький мудрець почув від жерців храму' богині Нейт (відповідає грецькій Афіні| в Caici історію Атлан-

• Сопсн (мж 640 і 636 — близько 559 р. до и. е.) — афйський архонт (594 р до к с), нкий тдйсиив важливі соцапьм реформи Згідно і антенними легендам», Солом належав до копа «семи грецьких мудреців··· тиди, що Існувала в X тис. до н. е. в Атлантичному океані за Гіб­ралтарською протокою, тобто між двома материками — Аме­рикою І Європою (Варте уваг», що єгипетським жерцем за дві тисячі років до відкриттів X. Ко­лумба було відомо розташування Америки.І Справді, коли з'єдна­ти Африку, Євразію 1 Північну Америку — континенти, що ко­лись ·· розпалися», — виходить певний » незаповнення простір», що може свідчити про неіснуючу нині ділянку суходолу, яка за розмірами своїми «підходить» під затонулий платонівський острів (рис. 19). На думку Т.Дроздової та Е. Юркіноі, внаслідок «поринан­ня» і зіткнення двох велетенських материкових плит (Африканської та Євразійської) міг зануритися у

₽Мс 19. Гіпотетичні контури І площа затонуло! Атлантиди (авторська реконструкція)

воду величезний архіпелаг, який простягався від Азорських островів до Гібралта­ру і на яком)' могла бути розташована Атлантида [34].

У 1665 р. вийшла книжка А. Кірхнера «Підземний світ», на карті в якій Атлантида розташовувалася між Європою і Північною Америкою. Сучасних учених дивус. що на карті А. Кірхнера обриси Атлантиди відповідають глибинам океану, хоч тоді вони ще не були відомі.

У XIX сг. І. Донеллі пише працю «Ат­лантида, допотопний світ», яку згодом назвали «біблією» атлантологів. І. Донеллі. спираючись на досягнення океано- та етнографії, розташовує свою Атлантиду на тому самому місці, що й А. Кірхнер, але зменшує її розміри. На цьому ж місці схильні бачити затонулий острів й інші дослідники (рис. 20). Д\я І. Донеллі Атлантида була країною давньої цивілізації з культом Сонця, звідки він поши­рився на Єгипет, Мексику, Перу |34].

Що ж становила собою Атлантида, про яку в VI ст. до н. е. розповіли жерці давньоєгипетського міста Саіса грецькому мудрецеві Солону, оповідь якого через 200 років передав світові його нащадок Платон? Ця країна розта­шовувалася на гладенькій рівнині довгастої форми 1 мала довжину 579 км. а ширину 386 км. Навколо рівнини по периметру було викопано рів завглибшки 32 м і завширшки 193 м. довжина його дорівнювала 1930 км. Поперечні кана­ли були віддалені один від одного на 100 стадій (19,3 км). Територію рівнини було поділено на правильні квадратні ділянки 10 х 10 стадій; згідно з Платоном, налічувалося 60 тис. каналів (тобто вони займали площу понад 220 тис. кв. км. або більш як третин)' території України).

Країна, таким чином, мала вигляд прямокуппіка. а її столиця — коли Дав­ніша частина столиці розміщувалася на пологому скелястому пагорбі, решта її — на рівнині і була оточена зовнішньою оборонною стіною, усередині якої навколо акрополя (центру столиці) чергувалися штучні водяні і земляні кільця. Акрополь мав діаметр 925 м, перший водяний канал-кільце навколо акрополя

сл

О

Рис. 20. Схема розміщення Атлантиди різними дослідниками [34] а — за Дк_ Черчвзрдом. б — за А. Кірхнором; о — за І. Доналлі

був завширшки 193 м. два наступні кільця (водяне і земляне) — по 386 м і. на­решті, найбільші водяне і земляне кільця — по 579 м. Оборонна стіна йшла ко­лом на відстані 9650 м від останніюго водяного кільця (34|.

Правив островом союз царів, союз десяти братів — синів бога морів По­сейдона.

Головним був цар Атлант, на його честь було названо країну і океан: решта братів були архонтами, кожний з яких володів власного країною. Отже, держава Атлантида складалася з 10 царств, загальна площа яких, здогадно, мог­ла становити майже 1.5 млн кв. км, а чисельність населення — близько 65 млн чоловік.

Як повідомляє Платон, атланти могли виставити сухопутну армію чисель­ністю близько 1 млн воїнів, а для обслуговування їхнього флоту, що налічував 1200 бойових кораблів, потрібно було понад 200 тис чоловік. Ця військова міць була величезною загрозою для народів Америки, Європи та Африки. Під час останньої битви атлантів з протоеллінами внаслідок страхітливого катаклізму протягом доби їхні армії «поглинула земля, що розверзлася», а Атлантида «щез­ла, занурившись у безодню» |34; 7!J. На думку Платона, це була кара Зевса — бога богів — за розбещеність атлантів.

Катастрофічне занурення в океан Атлантиди датується, за Платоном. 9570 р. до н. е., тобто це сталося понад 11,5 тис. років тому (за іншими даними, ця катастрофа трапилася між 11638 і 11542 р. тому). Сучасні археологічні зна­хідки. за даними Т. Дроздової, опосередковано підтверджують можливість існу­вання високорозвимених цивілізацій та їх загибелі в зазначений історичішй пе­ріод. Так. на дні озера Рок. розташованого за 40 км від міста Медисон (США), знайдено архітектурний ансамбль, що занурився під воду близько 10- 12 тис. років тому Поблизу Бімлені коло Багамського архіпелагу під водою знайдено різні споруди, мощені дороги, фортечні стіни і порт, побудовані з привезених невідомо звідки блоків масою від 2 до 5 т, «віком» від 10 до 12 тис. років. У Япо­нії знайдено кераміку, датовану Х-Х1І тис. до н. е. (34).

Називають різні причини катастрофи, що погубила Атлантиду, але най­частіше йдеться про фактори космічного походження, що призвели до вулка­нічної активності і морських трансгресій. До речі, причини потопу і вивержень вулканів простежуються в багатьох міфологічних і релігійно-етичних систе­мах різних народів світу.

Потопи при цьому часто пов'язуються з настанням глобального похолодання.

Причиною, що викликає похолодання та інші земні катаклізми, може бути, на думку сучасних вчених, зміна полюсів Землі або кута нахилу осі її обертання до орбіти В Антарктиді знайдено поклади кам'яного вугілля, залишки дереви­ни. відбитки листя дерев, так само, як і зо Північним полярним колом. Це дає підстави зробити висновок, що раніше полюси Землі були розташовані далеко від цих районів (дехто з учених, наприклад, вважає, що Північний полюс міс­тився у південній частині Тихого океаігу). Справді, нахил земної осі змінював­ся кожні 40 тис. років, а сама земна вісь коливається з ритмом зміщення 21 тис. років. Через кожні 92 тис. років Земля змінює рух навколо Сонця, то наближаючись до нього, то віддаляючись |34|. Можливі й інші причини, на­приклад. загибель гіпотетичної планети Сонячної системи Фаетона, що начебто розпалася на рої малих планет (астероїдів). Визнавці цієї гіпотези вважають, що Фаетон масою не поступався Марсу і обертався навколо Сонця на відстані 2.8 млн км (між Марсом і Юпітером) майже круговою орбітою. Цю гіпотетичну подію зафіксовано в давньогрецькій міфології, де Фаетон — син Геліоса, бога Сонця, — керуючи колісницею батька, не зумів стримати воінедишних коней, які. наблизившись до Землі, ледь не спалили її. Щоб запобігти катастрофі, Зевс вразив Фаетона ударом блискавки, і той, палаючи, впав у воду. Існує думка, що Платон ще в IV ст. до н. е. припускав, що в міфі про Фаетона відображено справжні події.

Існує також гіпотеза «захоплення» Місяця Землею, згідно з якою Місяць колись самостійно як планета обертався навколо Сонця але після зміни своєї орбіти (можливо, через катастрофу з Фаетоном) він перетворився на супутник Землі, що викликало величезні припливи води, які змінили конфігурацію мате­риків і затопили різні ділянки суходолу 134]. Декотрі автори вважають, що « за­хоплення» Місяця Землею сталося близько II тис. років тому Цю гіпотезу під­тверджує давній календар, вибитий на знаменитих »Воротах Сонця», знайде­ний серед руїн міста Тіауанако.

розташованого в Андах поблизу озера Тткака (рве. 21 на кольоровій вклейці) Було висловлено здогадку, що цей давній кален­дар індіанців Америки належить до тих часів, коли Земля оберталася навколо своєї осі, здійснюючи лише 290 обертів за рік У добі було ЗО годин, у міся­ці — 24 дні. з в році — 12 місяців. Вчені підрахували, що диск давнього Міся­ця був у 14 разів більший за сучасний І що відстань Місяця від Землі дорів­нювала 5.9 земного радіуса, через це сонячні затемнення траплялися майже щоденно (з місяця у місяць кожні 24 дні Місяць «закривав» Землю 19 разів). Згідно з міфами різних народів світу, були часи, коли Місяця не було, а потім Земля його «захопила». З цими уявленнями пов'язаним міф про передселенідів — людей, що стихійно виникли з Землі як плоди її безпосередньої діяльності: пер­ша така людина. Алалкоменей, з’явилася на Землі, коли ще не було Місяця [341.

Отже, близько 11,5 тис. років тому, згідно з міфами, сталася світова ката­строфа. внаслідок якої загинула значна частина людства. Цю часову віху, на думку окремих дослідників відбито в усній традиції та календарях багатьох народів. З неї починали свою історію давні єгиптяни, ассірійці, деякі доколум- бові народи Америки, протоіндійці доарійськоі епохи [33, 25]. При цьому міфо­логія давніх народів прямо свідчить про існування кількох історичних періодів у минулому людства, кожний з яких закінчувався всесвітньою катастрофою. Більшість джерел називають чотири такі епохи (наша п'ята), і в кожній з них панувала певна людська раса

Важливу роль у цьому міфічному чергуванні епох відігравав Місяць. Так, за окремими уявленнями, Земля мала вже кілька Місяців Передостанній начеб­то перестав існувати близько 60 тис. років тому, після чого почалося велике зледеніння, а четверта раса, що панувала раніше на Землі (раса атлантів), роз­почала останню фазу своєї історії Від батьківщини атлаїггів, колись великого материка, залишився лише один великий острів Атлантида А близько 12 тис. років тому після тривалого безмісяччя Земля знов «отримала» Місяць, який в де­котрих міфах вважають за штучне утворення (43, 20-27]. Нагадаємо, що на пи­тання. як сформувався Місяць, відповіді сучасна наука поки що не дає.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Атлантида: