Ашанті та їхня віра
Ашанті (самоназва — «ті, що об’єдналися для війни») — народ групи акан* у центральних районах Гани. Живуть між річками Вольта і Тано. Чисельність — 4 мли чол. (1992 р.). Належать до негрської раси великої негроїдної раси.
Етнічна спільність ашаїт сформувалася в середині XVIII — на початку XIX ст. внаслідок консолідації аканських груп на території Конфедерації,\шаіт (бл. 1700 — 1896 рр.|, що виникла як військовий союз кіліжох племек-вождівств. Очолювали конфедерацію верховник вождь, його співправителька (королева-мати| та рада старійшин, що складалася з військових та інших вождів [40, 79-80]. Вождів ашанті з традиційними символами в,чади показано на рис. 44 (див. кольорову вклейку).Економіка Конфедерації Ашанті базувалася на работоргівлі та посередницькій торгівлі золотом і горіхами кола. Спираючись на сильну військову організацію, правителі Конфедерації Ашанті завоювали право на монопольну торгівлю з європейцями і на початок XIX ст. контролювали майже всю територію сучасної Гани. Основними компонентами структури союзу були общини, ве-
лихі родиш*, матрилінійні роди, патрилатеральні угруповання і підрозділи військової організації. Виник поділ на знать, вільних общинників і рабів. Основні традиційні заняття — ручне циклічно-перелогове землеробство (ямс, таро, батат, просо, кукурудза, сорго, рис. ананаси, цитрусові, банани, бобові, овочі, дерево кола та ін.), скотарство, золотодобування. Мисливство, риболовство і збиральництво мають другорядне значення. З ремесел розвинені ковальське, художня обробка золота, срібла, бронзи (чеканка, ковка, лиття), гончарське, ткацьке, різьблення по дереву. Традиційні будинки чотирикутні у плані, з дерев’яних жердин, обмазаних глиною, із земляною підлогою, з двосхилим дахом, покритим пальмовим листям, травою, залізом.
їжа в основному рослинна, а також м'ясна та рибна. Традиційний одяг — пов'язки на стегнах, у знаті — плащі. Живуть великородин- нимн общинами; шлюбне поселення білокальне, практикується полігінія. Рахунок спорідненості матрилінійний з елементами патрнлінійності. Система спорідненості перехідна від ірокезького типу до арабського [40,.Архаїчні релігійно-міфологічні уявлення сусідять в ашанті з пізнішими, ускладненими; на їх основі виникла своєрідна «державна» міфологічна символіка. у розробці якої велику роль відігравали жерці. Головний серед богів і духів ашанті — бог Неба Ньяме («сяючий»). Кожна іпостась Ньяме мас свій символ. Одним з них є павук, подібно до павука. Ньяме створив (сплів) свій світ і живе в центрі цього світу, тому Ньяме — Великий павук. Павук також фігурує як культурний герой у деяких релігійно-міфологічних сюжетах [33.1. 142].
Ньяме — деміург, завдяки якому виникли дощ і Сонце, з’явилися люди. У деяких варіантах міфу Ньяме богиня. Існував культ Ньяме — храми, жерці. Присвячені йому олтарі («дерево Ньяме») були майже в кожному дворі і являли собою стовбур дерева з трьома обрізаними гілками, що правили за підставку для посудини, яку наповнювали дощовою водою: часто поруч розташовували також «сокиру Ньяме» (неолітичне знаряддя). Дружина Ньяме — богиня Землі Асасе Афуа — відала всім, що росте на Землі, й усім, що в ній міститься; її священне число — вісім, символ — восьмипроменева планета Венера, день — п'ятниця.
Як зазначають дослідники, замість єдиної первісної богині Землі Асасе Афуа з часом з'явилися два персонажі — Асасе Афуа й Асасе Йа (обидві богині — дочки Ньяме, але Асасе Афуа ще і його дружина). Асасе Йа втілює безпліддя землі. її називають «Давня мати-Земля», & також «Земля, що створила нижній світ»; відповідно вона є матір'ю померлих [33,1, /43[.
У Ньяме було багато синів, яких він послав на Землю. Це боги річок Тано і Біа, бог озера Босамтве, бог моря Опо та ін. В ашанті існують два основні культи — нторо (духи предків) і абусуа.
Перший, що сягає архаїчних, можливо, тотемних уявлень, успадковувався по чоловічій лінії; абусуа — ку.чьт родових предків, що передавався по жіночій лінії. На основі культу предків, що відігравав у ашанті значну роль, згодом розвинувся культ царів, левкою мірою «прив'язаний» до ієрархічної організації держави [33. І, 143].Релігії баитумовних негрів, так само, як і негрських народів Західної Африки, становлять вже майже завершену патріархальну систему з образом чоловічого Небесного Бога на чолі Ознаки домінування чоловічого начала простежуються також у матеріальній культурі (наприклад, переважання будівель квадратної форми), у веденні господарства (поява суто «чоловічих» землеробських культур). у розвилку ремесел (насамперед металургії). Проте певні елементи колишнього матріархального устрою простежуються й тут, що, наприклад, відбивається в існуванні таємних чоловічих товариств практично в усіх етносів негрської субраси, в поодиноких образах суто жіночих божеств (скажімо, «небесної принцеси» в зулусів), у «нечіткості» статі головного небесного божества в ашанті, у звичаї передавати лише по жіночій лінії деякі культи та ін. Водночас пантеон розглянутих негрських народів становить чітку ієрархічну систему божеств різних рангів, що походять, як правило, від верховного небесного бога вираженої чоловічої природи.
Верховний Бог через якийсь час після створення світу віддає управління ним своїм спадкоємцям (чоловічим і жіночим богам другого покоління), які очолюють відповідні пантеони (божеств Землі, моря, грози тощо) «другого ешелону». Ці боги, у свою чергу, передають отриману ними колись владу своїм спадкоємцям (як правило, дітям), що також «спеціалізуються» на виконанні чітко окреслених сакральних функцій. Отже, розглянуті релігійно-міфологічні системи негрських народів фіксують зазвичай три покоління богів (на відміну від дихотомії «Загальний Батько — Велика Мати» австралоїдних і найбільш архаїчних негроїдних етносів):
Єдиний образ Верховного Небесного Бога, як бачимо, з часом трансформується у породжені ним божества, «відповідальні» вже не за всю світобудову, а лише за деякі її області.
Самий же Верховний Бог у деяких релігійно-міфологічних системах (наприклад, у біні) залишає за собою нагляд за «нижнім світом». Такі паралелі простежуються у релігійних уявленнях європеоїдних і деяких Інших народів, які ми розглянемо далі (як правило, в цих системах зміна «статусу» Верховного Бога відбувається внаслідок «повстання» молодших богів).Становить інтерес також образ богині Землі в релігії ашанті: так з первісно единого він поділяється з часом на два. Один з них репрезентований Давньою Матір'ю-Землею (мабуть, більш архаїчною, бо втілюс безпліддя), а другий — дружиною Небесного Бога, що відповідає за родючість. Можливо, тут зафіксовано процес трансформації образу Великої Матері-Землі (що існувала в епоху збиральництва і мисливства) в образ Матері насіння, яка забезпечувала родючість грунту з появою ручного землеробства. Подібні метаморфози первісно єдиного жіночого божества ми побачимо більш наочно при подальшому розгляді інших релігійно-міфологічних систем.