Архаїчні культи аборигенів

Міфологічні та релігійні уявлення аборигенів Австралії, що заселили цей ма­терик ще в мезоліті та пізньому неоліті {можливо, й раніше) і зберегли архаїч­ну культуру, тісно переплетені з ритуальним життям племен і відбивають різно­манітні тотемні культи й обряди, а також календарний культ Великої Матері (на півночі країни) й універсально поширені обряди Ініціації [33, І.

На думку сучасних дослідників, єдиної міфології австралійців не існує, а є лише низка типологічно подібних архаїчних племінних релігійно-міфологіч­них систем. Уявлення про Космос як ціле розвинені слабо; у міфах фігурує зде­більшого мезокосм у вигляді кормової території локальної групи та П найближ­чих сусідів. Тому найпоширеніші австралійські міфи мають характер місцевих топонімічних переказів, що пояснюють походження всіх щонайменшою мірою помітних місць (пагорбів, озер, водяних джерел, ям. великих дерев тощо), які виконують функцію «пам'ятного знаку» діяльності міфічного героя. Маршрути подорожей міфічних героїв прокладені переважно з півночі на південь і півден­ний схід, що, як вважають сучасні дослідники, приблизно відповідає напряму заселення материка.

Дію в австралійських міфах показано в особливій стародавній міфологіч­ній епосі (інколи позначається таким самим словом, що й «сновидіння»), яка протистоїть поточному емпіричному часу. Того часу міфічні герої здійснили свій життєвий цикл, викликали до життя людей, тварин і рослини, визначили рельєф місцевості, встановили звичаї. Священні речі, на які вони врешті-решт перетворилися. — природні (скелі, дерева) або штучні (чуринги) — зберігають їхню магічну силу і можуть бути засобами розмноження тотемних тварин або джерелом душ новонароджених дітей.

У цснтральноавстралійських племен (наяриклад. Племена У аралда і лоритья) міфічні герої — це, як правило, тотемні предки, істоти подвійної — антропо­

морфної та зооморфної природи, прародителі н сотворителі певної породи тварин або виду рослин і водночас людської групи, яка вважає цих тварин (рослин тощо) своїм тотемом. Майже всі тотемні міфи зазначених племен буду­ються за однією схемою тотемні предки поодинці або групою повертаються на свою батьківщину на північ (рідше — на захід). Докладно описуються процеси пошуку їжі, трапези, стоянки, зустрічі в дорозі. Досягнувши мети, стомлені ге­рої ховаються в нори, печери, під землю, перетворюючись на скелі, дерева, чу- ринги. Іноді дійовими особами міфу є вожді, що ведуть за собою групу юнаків, які пройшли обряд ініціації

Відомий у міфології аранда образ «Хазяїна Неба» (Алтьїра)’ пасивний і не відіграє істотної ролі в міфологічних сюжетах. Нечисленні оповіді про небесні світила входять до кола тотемних міфів (Місяць уявляли чоловіком, а Сонце — дівчиною). Згідно з цими оповідями, Земля була первісно покрита морем, а на схилах скель, що виступали з води, крім «вічних» міфічних героїв вже були так звані склест люди — купки безпорадних істот зі склеєними пальцями та зуба­ми, закритими очима і вухами. Інші подібні людські »личинки» жили у воді й були схожі на сире м'ясо. Вже після висихання Землі міфічний герой — тотем­ний предок — прийшов з півночі й відокремив людські зародки ОДИН ВІД ОДНО­ГО, прорізав їм ножем очі. вуха, рот і цим самим ножем зробив їм обрізання (тут частково відбито ідею, що тільки обряд ініціації »завершує* людину), на­вчив (х добувати вогонь тертям, готувати їжу, дав їм списа, бумеранга, споря­див кожного чурингою (як хоронителькою його душі), поділив людей на фратрії («земля» і «вода») та шлюбні класи. Таю дії дають підстави вважати цей хяфіч- ний персонаж типовим культурним героєм-демїургом |33, 1. 29—30].

У міфах північних і південно-східних племен Австраліі поряд з тотемними образами наводяться й більш

узагальнені образи «надтотемних» міфічних героїв.

На півночі відомі Стара-Мзти —.матріархальна прародителька, яка символізує родючу землю і пов'язаний з нею образ змія-веселки; на південному сході — патріархальний Загальний Батько, що живе на Небі і відіграє роль культурно го героя і патрона обрядів ініціації. В образі змія-веселки. широко відомому на більшій частині території Австралії, об'єднуються уявлення про Духа Води, змія- чудовисько (зачаток уявлення про Дракона), магічний кристал (у ньому відби­вається спектр веселки), що його використовують чаклуни.

В одному з міфів розповідається, як з тотемів, що їх сховали міфічні пра- родіггельки, з’являються 10 дітей, спочатку безстатевих (андрогіни). З часом ті. що були сховані у траві, стають чоловіками, а при­ховані в піску — жінка­ми. Саме жінки, за цим міфом, є первісними хра- нительками племінних ритуальних секретів, про­те чоловіки відбирають у них тотеми і сакральні таїнства (33. І, 30-5/]. Обряд ініціації дівчинки в аранда ілюструє рис. 39 (40. 37].

Рис. 39. Обряд ініціації дівчинки в аранда

Поблизу Австралійського материка розташований острів Тасманія*. З незапа-

м'ятних часів на острові жили тасманійці — корінне населення, яке скла­далося з бродячих мисливських племен. На початок колонізації острова євро­пейцями (1788 р.) на ньому налічувалося 5-8 тисяч місцевих жителів, які у на­ступному столітті були повністю знищені англійськими колонізаторами. Остан­ня тасманійка, як згадувалося, померла в 1876 р. Корінне населення говорило тасманійськими мовами, від яких залишилися лише окремі недосконалі записи (переважно реєстри слів). Припускається, що існували південна і північна тас­манійські мови. Спостерігається типологічна подібність цих мов з австралійсь­кими мовами, проте генетичного зв'язку між цими сім'ями не встановлено. Не­достатньо переконливою, на думку мовознавців, видається спроба Дж.

Про побут і культуру тасманійців відомо дуже мало, але, мабуть, за спо­собом життя, господарським та суспільним устроєм вони неістотно відрізнялися від австралійців і жили такими ж невеликими мисливськими общинами [56, 65]. Про релігію тасманійці» відомостей так само мало, проте й за ними можна встановити деякі особливості їхніх релігійних вірувань. У тасманійців існувала, наприклад, загальна заборона їсти будь-яку лускату рибу; з морських тварин вони споживали лише молюсків, що свідчить, мабуть, про тотемне табуювання.

Поховальні звичаї тасманійців були складними і різноманітними: закопу­вання в землю, повітряне поховання, трупоспалення і навіть повторне похован­ня, коли залишені після кремації кістки ховали і зводили над ними особливе шатро з жердин і кори. Існували знахарство і лікувальна магія, якими здебіль­шого займалися жінки.

Переважна більшість дослідників, що спостерігали за тасманійцями, твер­дять. що тасманійці вірили у злих духів, серед яких особливе місце посідав якийсь нічний дух Намма (з інших даних — Раего-Раппер). Тасманійці звинува­чували його в усіх своїх бідах і вважали. що він пов'язаний з громом і блискав­кою. Те, що тасманійці боялися нічної темряви та нічних злих духів, яких су- проводжували грім і блискавка, можливо, свідчить про пережитий їхніми предками природний катаклізм, із цим, імовірно, пов'язана й заборона спожи­вати певних морських тварин, бо в них тасманійці могли вбачати своїх загиб­лих внаслідок давнього катаклізм)’ земляків.

Окремі дослідники зазначають, що тасманійці крім нічного духа вірували ще й у денного, світлого. Засновник теорії прамонотеїзму В. Шмідт вважав цього світлого духа верховним небесним богом, а його ім'я Тіггана-Маррабу- на перекладав як епітет «Крайній-Єдиний-Видатний». На думку С. Токарева, певні міфологічні уявлення у тасманійців були пов'язані зі звичаєм ініціацій, про що свідчать рубці на тілі, наявність у них якихось обертальних дощечок, на які жінкам заборонялося дивитися, та ін.

Духовні вірування є основою буденного життя і соціальних відносин авст- ралійців-аборигенів. Міфи, мабуть, передавалися з одного регіону Австралії в інший, і всі групи дотримувалися спільного погляду на побудову світу, хоч їхні вірування й обряди могли істотно різнитися (48. /43). Дії прародителів в епоху ясновидінь» стали еталоном поведінки для людей; моральні правила корінних австралійців так само відповідали цим традиціям. Аборигени не мали жерців, і кожний міг брати участь у церемоніях, але перевагу віддавали старикам, вправним у переповіданні міфів і виконанні пісень. Вони відали спеціальними дошками або каменями, на яких було зображено основні епізоди міфів. Ці ритуальні речі ховали в печерах і виймали під час свят, щоб пригадати за­буте й навчити молодих. Таке саме призначення мали символічні малюнки фарбою на стінах печер Місця церемоній, дошки, камені та окремі пісенні цикли вважалися священними, і бачити або слухати їх могли лише чоловіки. Водночас у багатьох групах відбувались таємні жіночі церемонії, на які не до­пускали чоловіків.

Події часів «сновидінь» розігруються в церемоніях, які зазвичай назива­ються «корроборі». Вони складаються з танців під акомпанемент співання пев­ного пісенного циклу. Важливою складовою підготовки до видовища с розма­льовування тіла. Для аборигенів існуюча реальність завжди має духовний харакіер: воші вірять, що в них живуть ті самі духи, що й у тотемних тваринах, рослинах, неживій природі, а також у легендах І ритуальних церемоніях. Після смерті дух звільняється від тіла і повертається до духовного Існування. Таким надприродним способом, на думку аборигенів, вони були пов'язані з навколиш­нім світом, з усіма членами свого роду й з іншими групами людей, а також з минулими і майбутніми поколіннями (48. 149-151].

Окремі дослідники австралійської релігії вважають, що одні її елемен­ти є основними, первісними, а інші були привнесені, нашаровані пізніше.

• віра в персоніфіковану небесну істоту;

• віра в духів, помічників небесної істоти (найчастіше (і син), яких вва­жали наставниками в священній обрядовості;

• священні об'єкти, залишені небесною істотою, що уособлюють її і ма­ють її силу;

• використання літургійної драми для оновлення і символізування крез- тивних актів небесної істоти;

• ініціації, у тому числі тілесні випробування (зазвичай вищипування во­лосся);

• сліди колишнього поширення жертвопринесень і молитов;

• існування обрядового лідера (служителя ку.льту) або знахаря.

До «.можливих випадкових нашарувань» зазвичай належить поява вторин­них істот — духів предків, культурних героїв — 1 міфів про дива; запроваджен­ня езотеричної практики, за винятком жінок; поява сильнішого символізму, особливо пов’язаного зі змісю та іншими тваринами; поширення обрізання (вва­жається. що це меланезійський вплив) при збереженні старих випробувань (ви­щипування волосся, вибивання зубів тощо); численні церемонії розмноження. білатеральність, різьблений хрест, замовляння; повторне поховання, варіації в уявленнях про життя після смерті тощо. Крім того, стає зрозуміло, що мегалі­тичні культури досягай Австралії давко і були повністю інтегровані до релігій­ного життя безлічі племен від Кімберлі до півострова Кейп-Йорк (66. 301—303].

Тасманійці, на думку окремих дослідників, е одним з найдавніших шарів населення Океанії. Досягнувши материка Австралії дуже давно (раніше, ніж австралійці), предки тасманійців перебралися на острів Тасманія, де укріпили­ся. немов в усамітненому сховищі, на тисячоліття (ті. що залишилися в Авст­ралії, були, мабуть, знищені або асимільовані австралійцями). Почасти це при­пущення підтверджують знахідки у південно-східному «куті» Австралії та на острові Ява викопних форм кінця льодовикової епохи, що свідчить про давність появи океанійськоі раси в Австралії: очевидно. їх жителі були предками тас­манійців. оскільки до південно-східного краю материка австралійці дісталися пізніше, ніж до інших прибережних районів. Про антропологічний тип тасма­нійців нині можна судити лише за описами, зображеннями, бюстами у вигляді муляжів, за черепами та іншими останками, які. однак, свідчать про те. що тас­манійці істотно відрізнялися від австралійців, хоча, безумовно, належали до од­нієї з ними австралоїдної раси (41. 83 - 84].