Аїд-Плутон: бог підземного світу
Плутон у грецькій міфології — одне з імен бога — володаря царства мертвих— Аїда [90, ІІ, 317]. Аїд (букв. «безвидний», «жахливий») уявлявся давніми греками і як володар царства мертвих, і як саме це царство.
Він був сином Кроноса (Сатурна), братом Зевса (Юпітера) і Посейдона (Нептуна). Аїд царює разом зі своєю дружиною Персефоною. Аїд — «багатий», тому іменується Плутоном, позаяк він власник незліченних підземних скарбів. У грецькій міфології олімпійського періоду, як свідчить А. Тахо-Годі, Аїд — другорядне божество і виступає як іпостась Зевса-Юпітера (відомо, що Зевс іменувався Хтонієм — «підземним» і «тим, що спускається вниз») [90, І, 51].Богу Аїду давні греки не приносили жертви, у нього не було потомства і навіть свою дружину Персефону він добув не цілком законним шляхом (просто вкрав її, щоправда, за згодою її батька Зевса). Аїда ніде не вшановували, крім Еліди, де раз на рік відкривався храм цього бога, до якого дозволялося входити тільки священнослужителям. Отже, в олімпійський період Аїд є малозначним божеством (хоча й таким, що навіює жах). Аїдом називається також простір усередині землі, де живе володар померлих. Тартар при цьому виступає частиною Аїда. Суд над мертвими вершить Мінос — син Зевса і Європи, який царював на Криті [90, І, 52].
Дружиною Міноса була Пасифая (дочка бога Геліоса), яка породила від бика, посланого на Крит Посейдоном (або самого Посейдона у вигляді бика), чудовисько — людино-бика на ім’я Астерій («зоряний»). Цей бик містився у підземному лабіринті, куди йому приносили в жертву (щорічно або раз на кілька років) сім юнаків і дівчат, яких афіняни посилали Міносу як подать і у спокуту за вбивство в Аттиці сина Міноса марафонським биком. Афінський царевич Тесей (антична традиція датує його діяльність приблизно ХІІІ ст. до н. е.) убив чудовисько і за допомогою нитки закоханої в нього дочки Міноса Аріадни вибрався з лабіринту (інша дочка Міноса Федра згодом стала його дружиною).
Як вважає О. Лосєв, у цьому міфі знайшли відображення давні космічні уявлення про Мінотавра (він зоряний або сонячний бик, онук Геліоса), його зв’язок з морем (він син Посейдона) і з підземним світом (Мінотавр у лабіринті — це одна з іпостасей Зевса) [90, ІІ, 153].Мінос, володіючи могутнім флотом, запанував на морі, очолив величезну морську державу, і згодом його почали сприймати, за свідченням А. Тахо-Годі, як напівісторичну особу, чия діяльність (що побічно підтверджують і археологічні розкопки на Криті) датується приблизно ХУІІ-Х ст. до н. е. Після смерті Мінос (разом з двома своїми братами) почав судити померлих в Аїді [90, ІІ, 152]. Стосовно Тесея — сина афінського царя Егея, то його народження незвичайне: з боку батька, наприклад, він мав предків, народжених від сімені Гефеста Землею (Ерих- тоній). Предки Тесея — це міксантропічні чудовиська, мудрі напівзмії-напівлюди. Проте сам Тесей — представник вже суто героїчного періоду, він водночас син людини і бога (до того ж, за визначенням А. Тахо-Годі, одного з найбільш диких і хтонічних — Посейдона). По лінії матері Тесей — нащадок самого Зевса. Відомо, що Тесей присвятив себе богу Аполлону, з яким й уклав союз, він боровся з амазонками і брав участь у битві з кентаврами. Проте, допомагаючи своєму другові Пірифою добути в дружини богиню царства мертвих Персефону, він переступив межу дозволеного богами для героїв, і тим самим став ослушником і зухвальцем, бунтівним героєм [90, ІІ, 503-504].