Адіваси - «першопоселенці»
Визначається, що першопоселенці Індійського субконтиненту — це адіваси, численні народності і племена (близько 400) найдавнішого населення Індостану, що збереглося донині і асимілюється навколишніми народами.
Це мунда, гонди, кхонд, асури та ін. Гонди, наприклад, населяють історичну область Індії — Гондва- ну («країну гондів»), від найменування якої отримав назву і один з праматериків Землі. Вони (чисельність понад 3 млн осіб) належать до ведоїдноїраси великої австралоїдної раси і говорять на мові гонді дравідійської сім’ї, заселяють рівнини, а також лісові і гірські райони, займаються землеробством, головною культурою якого є просо. Мешкають у хатинах невеликими селищами. Традиційними віруваннями гондів є культи Сонця, предків, богинь-матерів [146, 137].Асури (асура) належать також до ведоїдноїраси, але вже з монголоїдною домішкою, оскільки вони становлять одну з груп народів мунда — нащадків найдавнішого населення Індостану, що прийшли з Південно-Східної Азії на межі III-II тис. до н. е. (носії відомої нам енеолітичної культури «мідних скарбів і жовтої кераміки»). Нині чисельність народів мунда понад 9 млн осіб. Асурів збереглося близько 5 тисяч (живуть вони в Центральній і Північній Індії), говорять на мові асурі і зберігають традиційні вірування. Їхній етнонім — асури — походить від найменування міфологічних персонажів ведичних джерел, де асури часто виступають супротивниками богів-девів. Походження племен асурів пов’язане з протомунд- ською спільнотою і округом Біхар, де знайдені руїни давніх поселень і міст, які визнають такими, що належать міфологічним асурам. Донедавна основним заняттям багатьох асурів було ковальське ремесло. Села у них невеликі з каркасно-стовповими глинобитними будинками, покритими солом’яними або черепичними дахами. Чоловіки носять настегенні пов’язки, широкі штани, сорочки і тюрбани, жінки — сарі.
Зберігається поділ на патріархальні роди. Поклоняються асури тим самим божествам, що й інші народи мунда — духам води, лісу, покровителям роду. Розвинені культи предків, магія, шаманство. Частина асурів сприйняла вірування гондів [147, 73].Кхонди належать вже до іншої — південноіндійської (дравідської) раси, яка утворилася від змішування дравідів-європеоїдів і ведоїдів-австралоїдів (чисельність близько 800 тис. осіб). Поділяються кхонди на три групи: десія — жителі рівнин, дон- грія — живуть біля підніжжя гір і кутія — жителі гір. Десія інтенсивно асимілюються народом індосередземноморської раси орія. Основні заняття кхондів — землеробство, мисливство, рибальство і збирання. Існує, як і в усіх інших адівасів-«першо- поселенців», поділ на соціальні групи, що нагадують касти. Селища їх налічують декілька хатин з площею для жертвопринесень. Житла довгі, прямокутні. Чоловічий одяг — настегенні пов’язки з вишитими фартухами (спереду і ззаду), жіночий — вишита тканина, обгорнута навколо стегон. І чоловіки, і жінки носять численні прикраси. Основа їжі — рослинна. Зберігається поділ на патрилінійні роди. Очолює рід і селище вождь, який часто виконує жрецькі функції. У кхондів ще в першій половині XIX ст. засвідчений землеробський культ з людськими жертвопринесеннями, згодом замінений жертвопринесеннями буйволів [147, 244-245].
Окрім перехідної південноіндійської раси (австралоїдно-європеоїдної) в Індії, як спостережено, поширена і перехідна південноазійська раса (австралоїдно-монголоїдна), до якої належить група народів нага (від назви тотему — змії Нага). Наги проживають у Північно-Східній Індії (основне населення штату Нагаленд) чисельністю близько 1 млн осіб (включаючи населення Бірми). Говорять ці народи на мовах підгрупи нага сино-тибетськоїсім’ї, їхня друга самоназва «горці». Предки на- гів з’явилися в Індії в середині I тис. до н. е. внаслідок тибето-бірманської міграції. Основним їхнім заняттям є землеробство (рис, просо, кукурудза, боби) і скотарство (буйволи і свині).
Розвинені також мисливство, збирання і рибальство. До того ж мисливство часто має ритуальний характер. Села нагів розташовані зазвичай на горбах (від 10 до 100 і більше будинків) і мають сліди укріплень. Існують чоловічі будинки. Традиційний одяг — накидки і домоткані ковдри, чоловічі на- стегенні пов’язки, жіночі незшиті спідниці до колін. У різних груп нагів існують відмінності в колірному смугастому забарвленні. Основна їжа — рис (у свята — м’ясо собак). Зберігається система патрилінійних родів (полігінія, тобто багатоженство, зустрічається рідко). Зберігся багатий фольклор, зокрема танцювальний(особливо танці воїнів). Характерні землеробські культи, культ каменів та ін. На рис. 52 зображений воїн-нага у традиційному уборі [147, 39].
Примітно, що разом з індійсько-бірманською групою народів нага існує в Індонезії на Малайському архіпелазі (о. Флорес) і народ наге, що також належить до південноазійської перехідної раси (з домішкою меланезійського расового типу), проте говорить на одній з мов австронезійської сім’ї — мові наге. Можливо, що ці народи мають спільне австралоїдно-океаній- ське походження і пізнали ранні контакти з південними монголоїдами. До цієї найдавнішої антропологічної верстви населення Індостану зараховують також андаманців — корінне населення Андаманських островів, розташованих поблизу субконтиненту, які належать до меланезійської раси великої австралоїдної раси. Анда- манці вирізняються низькорослістю: чоловіки близько 148 см, жінки — близько 138 см. Вони відносяться до негритосів (азійських пігмеїв) — низькорослих негроїдних груп Південно-Східної Азії і мають багато спільного з африканськи-
Рис. 52. Нага. Воїн у традиційному уборі [147, 39] ми пігмеями — негрилями, які живуть в лісах Екваторіальної Африки і належать до великої негроїдної раси (можливо, що азійські й африканські пігмеї належать до найдавніших верств екваторіальної — австралоїдно-негроїдної — раси до її поділу). Андаманці Індії здебільшого ловлять морських черепах і полюють на диких свиней.
Поселення складаються з невеликих хатин, розташованих навколо майданчика для зборів і танців. Юнаки, що пройшли ініціацію, до одруження жили в чоловічих будинках. Будинки південних андаманців круглі, з конічним дахом, а північних — прямокутні, з двосхилим дахом. Традиційний одяг — настегенні пов’язки з рослинних волокон. Поширені магія і культи природних духів, головний з яких — дух мусонів Пулугу (Біліку) — пов’язується з уявленнями про створення світу і культурним героєм Томо [147, 61].
Примітно, що й у африканських пігмеїв-негрилів, що колись населяли, ймовірно, всю Центральну Африку, відомий культурний герой Торе, що нагадує андамансь- кого Томо. Торе, як і Томо, пов’язаний з образом небесної істоти — деміурга (його називають Мугаса або Некунзі), якого ототожнюють з Місяцем або грозою і вважають злим вбивцею людей. Обряд вікової ініціації, яку проходять всі африканські пігмеї і в якому беруть участь тільки чоловіки, містить основний акт — обрізання. Ті, що пройшли ініціацію, стають членами таємного чоловічого суспільства. Зближує азійських і африканських пігмеїв також жовтуватий відтінок шкіри, характерний для представників австралоїдної раси [206, 143-145].
Розглянемо тепер докладніше групу дравідських народів, приналежних до південних європеоїдів, які прийшли до Індостану з Середземномор’я в досить ранню епоху (можливо, близько УІІ-УІ тис. до н. е.).