Цивілізація тотонаків.

Тотонацька цивілізація належить до числа найменш досліджених куль­тур Доколумбової Америки — і в цьому один із парадоксів сучасної амеріндології. Попри те, що всі класичні цивілізації Давньої Мезоамерики можна, певного мірою, вважати спад­коємцями таємничих ольмеків, усі вони географічно майже не перетиналися з теренами своїх "цивілізаційних пра­батьків" — за винятком тотонаків, ареал життя яких також охоплював узбережжя Мексиканської затоки, хоча основні центри цієї цивілізації були розташовані трохи далі на північ від більшості поселень археологічних ольмеків.

Та попри все це знаємо ми про тотонаків, хоч як це дивно, зовсім небагато, тим більше, якщо згадати, шо як етнос вони збереглися до наших днів (нині близько 200 тис. тотонаків мешкають у гірських, важ- кодоступних районах мексиканських штатів Пуебло та Веракрус). Щоправда, науковці ше й досі сперечаються стосовно походження їхньої мови, котру більшість філологів (хоча й не без певних застере­жень) відносять до мовної сім'ї майя-соке.

Походження тотонацької цивілізації датують також по- різному. Проте більшість дослідників відносять її зароджен­ня приблизно до 600 р. (хоча є і значно пізніші датування). Про передісторію тотонаків нам відомо зовсім мало: одні вважають їх автохтонами Мексиканського узбережжя, інші — прибульцями, які в минулому мешкали у горах Центральної Мексики, а потім були витіснені у низинну сельву океаніч­ного узбережжя удатливішими сусідами. Та, осівши врешті- решт на узбережжі Мексиканської затоки, тотонаки непога­но тут прижилися і багато чим збагатили Мезоамерикан- ську культуру.

Зокрема, вони проявили себе дуже працелюбними, умілими рільниками, окультуривши самі та перейнявши у сусідів низку рослин-доместикатів.

Як справжні гурмани, ці люди якісно урізноманітнили свою кух­ню, деякі атрибути якої набули з часом загальномезоамериканського поширення (це, зокрема, емпаналас — страва з дичини, приготованої у маїсовому борошні, тонкі маїсові коржі та маїсові накатамалес (спе­цифічно приготовані зерна кукурудзи з прянощами, згорнуті трубоч­кою у листя), шоколадні напої та міцна брага пулькетошо).

У плані технологічних здобутків тотонакам теж було чим здивувати сусідів: майстри цього народу значно вдосконали­ли технологію обробки бавовнику й каучуку, виготовляли якісну кераміку (і не лише для побутових цілей, та про це нижче), навчилися разом із тольтеками (а може й раніше) обробляти деякі метали, виготовляти з кори дерев якісний, хоча й грубуватий папір, славилися мистецтвом плетіння та пір'яткацтва. Навіть свій одяг вони виготовляли не лише з бавовнику, а й зі сплетених сорочок-циновок. І все це поп- Ри те, що основна маса населення вела сільський спосіб життя. Лише деякі тотонацькі поселення перетворилися на

справжні міста (Семпоала, Тахін, Халапа), проте й вони ви­конували скоріше релігійно-політичну, аніж торговельно- ремісничу функцію, оскільки ремесла у тотонаків являли со­бою щось на кшталт народних сільських промислів (хоча і з певними школами та традиціями), а не оформлену галузь загальнодержавного господарського комплексу.

Культурні здобутки тотонаків також змушують з повагою ставитися до цього загадкового народу, хоча в означеній га­лузі суспільної активності самостійної творчості тотонаки виявили небагато, задовольнившись, насамперед, запози­ченням передових здобутків у сусідів. Вплив попередників- ольмеків, а також розвинутих сусідів (теотіуаканців, толь­теків і майя) проявився і в календарній системі (майже цілковито "списаній" з тольтецького оригіналу), і в системі лічби (ольмецько-майяського типу), й навіть у письмі, в якому відчуваються впливи майже всіх тотонацьких сусідів.

Лешифрувати її досі не вдалося. Більше того, філологи-криптог- рафи не змогли до кінця навіть визначити тип цієї писемності. Одні називають її ієрогліфічною, мотивуючи це спільними рисами тото­нацьких знаків зі знаковими особливостями майяської та ольмецької систем письма. Інші вбачають у тотонацькій писемності чистої води піктографію, доводячи не її схожістю з теотіуаканськими зразками. Так чи інакше, а відомі дослідникам чотири тотонацькі кодекси (кодекси Деес, Місантла, Чіконкіато і Тенеян) досі залишаються для нас німими.

Справжній шок у дослідників викликають релігійно- культові традиції цього народу. Головним богом тотонаки вважали бога дощу, якому (як і решті своїх богів — богині неба, богу сонця на ім'я Чічім ("Той, хто убиває"), богу кукурудзи Тласолтеотлю, богині землі Синтеотль, зіркам) служили численні орди одягнених в усе чорне та обвішаних прикрасами із мушель жерців, яких обирали із числа найпо­важніших людей збори всіх мешканців даного селища. Та навіть не їхній похмурий одяг відлякував найбільше. Справж­ній жах мав охоплювати присутніх, коли тотонаки починали влаштовувати свої моторошні культові процесії,, обов'язко­вою складовою яких були масштабні людські жертвоприне­сення, котрі навіть на тлі далеко не гуманістичних мезоаме- риканських стандартів вирізнялися особливою кровожер­ністю. Ці пишні ритуали так шокували, що навіть після загибелі тотонацької цивілізації пам'ять про них ще довго зберігалася серед інших народів. Окрім звичних для Доко-

лумбової Америки жертвопринесень полонених, непорочних дівчат і красивих юнаків, тотонаки на вершинах своїх ма­сивних пірамід приносили в жертву власних дітей, кров яких змішували з каучуком, соком плодів та насінням галюцино- генних рослин, після чого жерці "причащали" цим пасто­подібним "запашним" зіллям усіх дорослих учасників мото­рошного обряду, починаючи з батьків забитої дитини. При цьому жерці обов'язково поливали свої голови кров'ю при­несених у жертву людей, тому, за описами іноземців, іще однією зовнішньою ознакою кожного тотонацького культо­вого служителя було довге "нечесане волосся, котре, як і обличчя, намазувалося кров'ю" , тоді як усі інші тотонаки голили свої голови.

Архітектурним віддзеркаленням кривавої тотонацької релігії ста­ли вже згадані піраміди (дві у Семиоалі та одна, семиповерхова, у Тахіні), а також страхітливий семпоальський "Храм черепів", назва­ний так археологами за те, шо його стіни прикрашені п'ятьма рядами рельєфів і барельєфів, котрі зображують самі лише людські черепи.

Розважалися тотонаки і популярною у Локолумбовій Мезоаме- риці грою з м'ячем, щоправда, ці ігри не супроводжувалися масови­ми кривавими ритуалами.

Особливий подив викликають естетичні уподобання то­тонаків у сфері керамічної скульптури. Ці вироби називають ляльками, іграшками чи скульптурками, бо вони дійсно невеликі за розміром. Та дивує інше. Усі люди (найчастіше це діти), що їх зображують тотонацькі "іграшки", майже завжди сміються (!) або, як мінімум, — посміхаються. Таких веселощів у культурі похмурих доколумбових цивілізацій ми не знайдемо ніде, і цей контраст моторошних кривавих ри­туалів та "Храму черепів" із зображеннями дитячих посмішок ніхто ще не зумів пояснити. Кого зображують ці усміхнені діти: забитих на жертовному камені, а тому щас­ливих у потойбічному світі дітей — чи, може, дітей, яким поталанило не потрапити під жахливу м'ясорубку, — хто знає? Невже і діти тотонаків були щасливими? Усе це ство­рює широке поле для гіпотез, але науковці в цьому питанні поки що не дійшли згоди.

Залишається відкритим питання про форму політичної ор­ганізації тотонацького соціуму. Дехто з науковців припускає можливість існування єдиної тотонацької держави, столи­цею котрої називають Тахін, або ж найбільшу за розмірами

Семпоалу (до ЗО тис. мешканців), проте переконливих аргу­ментів на користь такого бачення політичного устрою тото- нацької спільноти мало. Більшість фахівців схильна вважати Тотонакію сукупністю автономних вождівств, зв'язок між якими (а отже й відчуття загальнототонацької єдності) забезпечувала культурна, мовна та, насамперед, культово- релігійна спільність (як у стародавніх греків часів класики).

Ще менше відомо про обставини зникнення тотонацької цивілізації. Конкістадори застали тотонаків як данників астеків, котрим тотонаки сплачували данину (бавовник- сирець, пір'я екзотичних птахів, самоцвіти, циновки, щити, цінні шкури, бірюзова мозаїка, тканини, кольорові покрива­ла, одяг, перець чіле, маїс, сіль та інші товари). Утім, як засвідчували самі тотонаки іспанцям (про це писали, зокре­ма, Торкемада, Педро Мартір, Берналь Діас), свою держав­ність вони втратили задовго до приходу до Мезоамерики ас­теків. За дуже приблизними побічними даними, зникнення окремої тотонацької цивілізації датують приблизно 900 р., хоча точної хронології її загибелі ми не знаємо. Так само ма­ло відомо і про причини занепаду тотонацької цивілізації, хоча визнано, що загинула вона насильницьким шляхом. А далі починаються гіпотези, що межують з голою фантазією.

Деякі науковці звертають увагу на воєнно-територіальну експансію теотіуаканців, що засвідчується наявністю їхніх оборонних споруд на тотонацьких землях. Пояснюють це тим, що після краху в VII ст. самого Теотіуакана, частина його мешканців змушена була залишити країну. Такі тео- тіуаканці-вигнанці могли в IX ст. потрапити на узбережжя Мексиканської затоки й знищити тотонацьку цивілізацію. Однак тут виникають проблеми з хронологією: щось надто довго (два з лишком століття!) тинялися ці невловимі тео- тіуаканці по Мезоамериці, щоб зберегти достатній для такої масштабної війни воєнний потенціал.

Вагоміші аргументи висувають ті науковці, які вважають винуватцями загибелі тотонацької цивілізації тольтеків- вигнанців — шанувальників бога Кецалькоатля. Вони поки­нули Толлан наприкінці IX ст., а отже частина емігрантів, цілком імовірно, могла рушити не на південь, за дискреди­тованим Кецалькоатлем, а на схід. Саме вони могли знищи-

ти тотонацьку цивілізацію, оскільки, роз єднана в політич­ному й економічному відношенні, вона не могла протисто­яти розлюченим поразкою у власній країні тольтекам-"гума- ністам".

Не виключена можливість руйнівних міжтотонацьких воєн і пов'язаних з ними внутрішніх соціальних катаклізмів. Так чи інакше, незаперечним у науковому плані є лише той факт, що тотонацъка цивілізація зникла, тотонаки як на­родність вижили, проте власної цивілізованої державності вони в подальшому вже ніколи не збудували, ставши вічною периферією полікультурного світу Давньої Мезоамерики.

Щоправда, у XII ст., судячи з матеріалів археології, тотонаки зно­ву наблизилися за параметрами свого культурно-інтелектуального та господарського, а отже й політичного життя до цивілізаційного рівня, на їхніх землях виникли або відродилися близько тридцяти міст і вели­ких містечок (Тахін, Семпоала, Чіауістлан та ін.), проте спустошлива навала чічімеків, датована приблизно 1200 роком, остаточно припи­нила цей процес.

84