Міграційні процеси пізнього палеоліту в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: освоєння людиною теренів Американського континенту.
Проблема появи найдавнішої людини на території Америки ще не розв'язана остаточно. Утім, відсутність в археологічних шарах будь- яких решток людиноподібних мавп дає підстави стверджувати, що Америка не належала до земель, на яких відбувався процес антропогенезу, а отже людина прийшла сюди з Азії.
Ситуацію ускладнила генетика, яка довела на основі аналізу генофонду народів Сибіру й американських індіанців ймовірність як мінімум двох, а скоріше навіть трьох, хвиль переселення людей до Америки. Зокрема, генофонд абсолютної більшості індіанців містить гени, спільні з генами монголоїдів та евро-
пеоїдів, і не містить генів, характерних для північних монголоїдів (чукчі, ескімоси) та атапасків (самоназва на-лене — "люди") — групи індіанських народів, шо заселяли відносно вузьку смугу від Аляски та субарктичної ріки Маккензі до Північної Каліфорнії, включаючи внутрішню Аляску і Кордильєри. З цього можна зробити ше один висновок: прашури індіанців прийшли в Америку тоді, коли монголоїди ше остаточно не оформилися в окрему расу і не поділилися (своєю чергою) на північних і південних.
Із конгломерату наявних фактів, до яких періодично додаються дедалі новіші археологічні матеріали, сучасна наука робить такі висновки:
1. Перші насельники Америки прибули туди кілька десятків тисяч років тому з Північно-Східної Азії через терени сучасної Берінгової протоки.
Вперше цю концепцію виклав ше у XVII ст. голландець де Лаєт, який висунув гіпотезу про існування в далекому минулому суходільного мосту між Америкою і Азією, через який до Нового Світу потрапили "скіфи" . У XVIII ст. ідею азійського походження аборигенів Америки підтримав відомий російський дослідник Камчатки С.П. Кра- шенінніков, а в подальшому їхню здогадку переконливо підтвердили дані антропології, археології, етнографії та багатьох інших наук.
На сьогоднішній день заселення Американського континенту з Північної Азії — єдина гіпотеза, яка знаходить реальне фактичне підтвердження, і вона складає основу наших поглядів на проблему походження американської людини.2. Прихід першої хвилі переселенців до Америки пов'язують з періодом послабленого заледеніння під час двох останніх льодовикових агресій, найімовірніше — напередодні або на початку останнього посилення плейстоценового зледеніння, коли рівень Світового океану майже на 70 м був нижчим від сучасного.
Враховуючи, шо фінальне (Вісконсінське) зледеніння північноамериканського плейстоцену, як стверджують деякі геологи, відбулося 70 тис. років тому (прихильники Альтонської стадії), а на думку інших (прихильників Фармдейлської стадії), — ЗО тис. років тому, точне датування моменту, коли перший безіменний мисливець чи збирач добрався до Аляски, залишається проблематичним. Проте дати приблизну описову характеристику даному феномену ми вже можемо.
Перед Вісконсінським зледенінням Чукотка і Камчатка сполучалися із Західною Аляскою сухопутним "мостом" завширшки близько тисячі кілометрів й утворювали разом з останньою єдину зоогеографічну область, яку науковці умовно називають Берінгією. Майже чверть тогочасної Євразії і
три чверті тогочасної Північної Америки були вкриті кригою, тому рівень Світового океану був значно нижчим, аніж сьогоднішній. На місці сучасних Східносибірського, Чукотського і частково Берінгового й Охотського морів, а також моря Лаптєвих тоді була суша. Водночас інтенсивні геотермальні процеси, залишки яких і досі можна спостерігати на Камчатці, що кипить вулканами, не давали цим землям потрапити під льодовий панцир, а тому земля там нагадувала сучасну тундру, приземкуваті рослини якої поїдалися стадами великих плейстоценових травоїдних (мамонти і мастодонти, шерстисті носороги, вівцебики, викопні бізони, північні олені та викопні азійські коні), на яких полювали ведмеді, шаблезубі тигри та вовки. А посеред них мешкали нечисленні групи мисливців і збирачів, які полювали на цих тварин-гігантів, доповнюючи за рахунок збиральництва калорійний м'ясний раціон необхідними вітамінними добав-
2
ками .
В антропологічному відношенні "берінгійців" відносять до змішаного расового типу, який склався внаслідок синтезу європеоїдних та монголоїдних компонентів. Жили вони практично ізольовано від решти мешканців Євразії та Америки, а коли масштаби льодовика напередодні Віскон- сіну стали завдяки відносному потеплінню між двома останніми льодовиковими агресіями мінімальними (геологи датують ці процеси 38 — 34 тис. до н.е.), у Північних Кордильєрах через долину ріки Юкон вода пробила в льодовому панцирі невелику ущелину, якою частина мешканців Берінгії цілком імовірно могла пройти південніше і вирватися на ще не закриті кригою простори Америки. Це й була перша хвиля переселенців, від якої пішла більшість індіанців, тобто людей зі світло-коричневою (з бронзовим відтінком) шкірою, великими (часто з горбинкою) носами, чорним прямим та жорстким волоссям, слабо розвиненим епікантусом.Дешо інше датування цих процесів пропонують представники порівняльного мовознавства та генетики, які спираються на результати своїх досліджень. Вони стверджують, шо предки індіанців потрапили до Америки не раніше як ЗО тис. років тому, проте переконливішим поки шо вважається геологічне датування.
Проблема полягала також у тому, шо означену концепцію заселення Америки тривалий час не могла нічим підтвердити археологія, однак з кінця 1960-х років у районі Аляски (область Північний Юкон) розпочалися розкопки стоянки Олд-Кроу, де знайшли рештки так званої "юконської людини", шо мешкала там 27 — 30 тис. років тому. Піз-
ніше було розкопано ше одну стоянку первісної людини в долині р. Поркьюпайн, датування якої вкладається в параметри 22 — 34 тис. років тому. Таким чином, теорія заселення Америки з півночі вважається нині загальноприйнятою.
Отож, 30—40 тис. років тому почалося заселення грандіозного континенту площею в 42 млн км .
Між іншим... Серед чистокровних індіанців немає таких, у кого в крові був би наявним фактор В, а це означає, шо кров у них тільки І або II групи (а в Південній Америці і фактор А трапляється настільки рідко, шо майже всі індіанці на південь від Панами мають І групу крові).
Це могло статися лише в одному випадку — якшо перших пе-з
реселенців було дуже мало і серед них не було (чи було настільки мало, шо невдовзі вони асимілювалися) носіїв III та IV груп крові, а коли через Панамський перешийок хвиля першопереселенців докотилася до Південної Америки, історія ше раз повторилася, тільки цього разу ше й з носіями II групи крові. Водночас серед європейців кількість людей, шо мають ІП або IV групи крові, сягає ЗО %, а у Східній Азії їх узагалі майже половина.
Прибульці не мали імунітету проти багатьох хвороб, поширених у Євразії та Африці, шо підтверджує приполярне походження індіанців, оскільки саме холодний північний клімат, який відокремлював Берінгію від решти Євразії, міг стати нездоланною перешкодою для проникнення в Америку різноманітних бацил та вірусів.
Наступні два десятка тисячоліть (а, можливо, й більше) пройшли під знаком посиленого наступу Вісконсінської криги, яка перекрила всі шляхи сполучення Берінгії з Євразією і Америкою й повністю відрізала носіїв так званої Дюктайської культури від решти заселеної частини світу. Означена верхньопалеолітична культура простежується на обширних теренах Східного Сибіру, а десь 11 — 12 тис. років тому вона перекинулася й на Аляску, започаткувавши індіанський народ атапасків (самоназва на-дене —"люди").
Атапаски прийшли на Аляску наприкінці останнього заледеніння, і на це були досить поважні причини. У процесі відступу криги клімат у субарктичному циркумполярному регіоні почав суттєво теплішати й вологнути внаслідок притоку великих мас талої води з льодовика, шо відступав. Берінгію швидко поглинали води океану, рівень якого постійно зростав, а на землях, шо залишалися на поверхні, через підвищення температури й вологості тундру заміняли болота й північні ліси, до яких ніяк не могли пристосуватися великі плейстоценові тварини. Як наслідок, тварини тікали або вимирали, а палеоіндіанці першої хвилі масово мігрували на південь, майже звільнивши північ Америки. Що ж до дюктайців, то вони тікали з Берінгії, шо зникала під водою, хто куди і змушені були пристосовуватися до полювання на
дрібних тварин.
Нашадки дюктайиів, які осіли в Сибіру, були предками знаменитих чукчів, а ті з них, шо віддали перевагу Алясці й розселилися у 9—10 тис. до н.е. аж до самої Каліфорнії на Тихоокеанському узбережжі Америки, дали життя атапаскам.Була, мабуть, і третя хвиля переселення людини в Америку, але сталася вона вже у голоценову епоху і датується V— IV тис. до н.е. Берінгії тоді вже не було, однак Берінгова протока ще не стала нездоланною перешкодою, тож предки сучасних ескімосів та алеутів, котрі з невідомих причин залишили свою батьківщину на берегах Амуру, в ранньому голоцені також прибули до Аляски, а потім заселили майже всю північ Американського континенту.
Основою їхнього господарського типу був звіробійний промисел на великих океанічних тварин Приполяр'я (тюлені, моржі, кити тошо), полювання на оленів-карибу та хутрових тварин суші, а також приполярне збирання північних ягід і безхребетних. У цьому вони не конкурували з палеоіндіанцями, а тому останні віддали алеутам та ескімосам північ свого континенту майже без опору.
Як бачимо, первісне заселення Америки було доволі складним процесом. Лише нащадки першої хвилі переселенців продовжили після приходу з Берінгії свою переможну ходу на південь аж до самого кінця грандіозного материка. Ці люди не знали домашніх тварин і культивованих злаків, не знали плуга й металів, кераміки і колеса, але за наступні після приходу до Нового Світу 12—15 тис. років (не менш як 600 поколінь) вони пройшли всю Америку і зробили її своєю батьківщиною. Упродовж наступних тисячоліть вони у процесі свого розвитку сформували 1200 мов і діалектів, класифікованих лінгвістами у 160 мовних родин. За гіпотезами більшості сучасних дослідників, процес залюднення Америки в основному завершився лише у VIII тисячолітті до н.е.