Зброя лісового та лісостепового населення Правобережної України

Культура ямково-гребінцевої кераміки займала лісову зону [Археологія УССР, 1985]. Її носії — племена з мисливсько-рибальським господарством — зна­ли тільки мисливську зброю мезолітичного типу, що представлена наконечника­ми стріл, гарпунів та дротиків.

Озброєння нео-енеолітичної епохи найбільш повно представлене в матеріа­лах Трипільської культури, яка була однією з найбільш пізніх неолітичних куль­тур Європи і займала території сучасних Румунії (культура Кукутені), Молдови та Правобережної України. До пізнього неоліту (енеоліту) відносяться періоди А, В та СІ цієї культури [Археологія УССР, 1985, 189-222].

Вістря стріл. Переважають кременеві трикутні, з вирівняним низом. Виготов­лені на трикутних пластинах та відщепах і оброблені з обох боків різноманітною загострюючою, іноді струйчастою, а по краях дрібнопильчастою ретушшю. Знай­дені на поселеннях Незвисько, Володимирівка, Яблоана 15 [Сорокин 1991, рис. 16: 2, 3, 5, 6, 8] та Солончени II у Молдові [Мовша 1960] (рис. 1: 1, 2). На посе­ленні Яблоана 15 знайдені також трикутні вістря з прогнутим низом (рис. 1: 3, 4). Трикутні вістря є найбільш поширеною категорією знахідок серед зброї на пам'ятках Трипільської культури.

На поселенні Березовська ГЕС у Молдові знайдене вістря у вигляді рівнобіч­ного трикутника [Коробкова, 1987, рис. 45, 10] (рис. 1: 5), такі ж стріли знайдені на поселенні періоду СІ Коломийщина I [Мовша, 1958, рис. 3: 1-3] (рис. 1: 6-8). Пізні­ше цей тип наконечників зустрічається в усатівських пам'ятках пізнього Трипілля.

На поселенні Жора де Сус у Молдові (Середнє Трипілля) знайдене листоподіб­не вістря з коротким черешком степового типу, виготовлене на середній вигнутій пластині, загостреній з обох кінців, з випуклими боковими краями та загостреній дрібною затуплюючою та загострюючою ретушшю [Сорокин, 1991, рис. 2: 12].

Вістря дротиків. Кременеві, виготовлені на великих та середніх трикутних відщепах, з обох боків оброблені загострюючою ретушшю.

Пласкі сокири. На ранніх етапах розвитку Трипільської культури пласкі сокири виготовлялися переважно з м'я­ких сланців. Це досить великі та масив­ні вироби довжиною 10-15 см, товщи­ною 3-6 см. Переважають трапеціє­подібні форми, хоч зустрічаються і пря­мокутні [Збенович, 1989, 61]. Найбільш повно різновиди ранньотрипільських пласких кам'яних сокир представлені на поселеннях Бернашівка та Окопи в Подністров'ї (рис. 1: 10-12, 14). Особли­ву увагу привертають поодинокі аси­метричні вироби з закругленим лезом, використання яких в якості робочих та бойових сокир найбільш вірогідно. Прикладом такого знаряддя може бути сланцева пласка сокира з колекції “ПЛАТАР” (фото 1). Різновиди пласких сланцевих сокир з вузьким лезом мож­на трактувати як клювці (рис. 1: 13, 17). Найдавніша мідна пласка сокира (так зване “тесло-долото”) знайдена в Кар-

бунському скарбі (рис. 3: 9). Більш пізні Фото 1. Кам'яна сокира культури Лійчастого посуду (колекція пласкі сокири типу “Кукутені” знайдені ГШАТАР).

на поселеннях Городниця, Щербанівка, Верем'є (рис. 3: 7), а пласкі сокири типу “Трипілля” (так звані “тесла-долота типу Сакальхат” [Vulpe, 1973]) знайдені на поселеннях Трипілля, Щербанівка, Верем'є (рис. 3: 8). Мідний плаский клювець знайдений на Олександрівському поселенні (рис. 3: 12).

Сокири-молоти. Серед них вирізняються клювці-молоти та сокири-молоти з заокругленим обухом. Клювці-молоти — це знаряддя видовжених пропорцій з довгастим вузьким бойком. Виготовлені з м'яких порід каменю, мають просверд­лений отвір (Карбунський скарб — мармур, Окопи, Бернашівка — сланець) (рис. 2: 1, 2). Сокири-молоти знайдені в Карбунському скарбі та на поселенні Лука- Врублевецька (рис. 2: 3, 4). У Карбунському скарбі була знайдена сокира-молот, зроблена з міді, котра повністю повторювала форму кам'яних знарядь (чи кам'яні знаряддя копіювали форми металевих?).

В.Г. Збенович відносить до зброї також деякі вироби з кістки та рогу [Збено- вич, 1975; 1989]. Наприклад, на поселенні Бернашівка були знайдені рогові со­кири-молоти (рис. 2: 5, 7), клювці (рис. 2: 6) та молоти (рис. 2: 8, 9). Ранньотри- пільські рогові молоти можна вважати прототипами кам'яних молотів типу “Софі- ївка” пізнього Трипілля.

Металеві сокири-молоти. Найдавніша, на сьогодні, мідна сокира-молот знай­дена в ранньотрипільському Карбунському скарбі (рис. 3: 2) — вона майже пов­ністю успадковує форми ранньотрипільських кам'яних сокир-молотів. Мідна ви­довжена сокира-молот балканського типу “Хандлова” за Ф. Шубертом [Schubert, 1965] знайдена поблизу с. Лехів Рівненської області (Луцький краєзнавчий му­зей: А-11496) (рис. 3: 3). Віднесена мною до Трипільської культури умовно. При­наймні, ця знахідка свідчить про те, що найдавніші балканські мідні сокири- молоти епізодично потрапляли і досить далеко на північ.

Більш розвинений тип металевих сокир-молотів представлений у колекції ПЛАТАР” (фото 2) (знахідка на території Вінницької області) — це сокира-молот типу “Відра” за А. Вульте [Vulpe, 1970], вони ж сокири-молоти типу ТМ-6 за Є.М. Чернихом [Черных, 1978, 98]. Довжина 19 см, діаметр втулки 2,9 см. Такі зна­ряддя характерні для культур Гумельниця (Болгарія), Тісаполгар (Угорщина і Сло­ваччина) і Кукутені-Трипілля (Румунія і Україна). Датуються 5000-2800 рр. до Р.Х.

На поселенні етапу В II-С I біля с.

Фото 2. Мідна сокира-молот Трипільської культури (колекція ПЛАТАР).

Кинджали. На поселеннях Городниця (етап В II) та Доброводи (етап СІ) знай­дені мідні ланцетоподібні ножі — кинджали типу “Пуштайстванхаза” за М. Куною [Kuna, 1981] (тип “Бодрогкерештур” за І. Вайсовим [Vajsov, 1993]) (рис. 3: 11, 13). Такі ножі характерні для культури Бодрогкерештур в Угорщині та культурної групи “Лажняни” в Словаччині. Це найдавніші мідні ножі-кинджали в Європі, що повністю наслідують за формою та способом кріплення руків'я кременеві про­тотипи. На поселенні Більче-Золоте (не пізніше етапу СІ) знайдений мідний кинд­жал [Kostrzewski, 1925] типу “Кукутені” (за І. Матушеком [Matuschik, 1998]) (рис. 2: 3, 10), що є прототипом кинджалів типу “Усатово”.

Тож, на наявними матеріалами, система зброї раннього та середнього Три­пілля реконструюється таким чином: лук, дротики, сокири-молоти та клювці, кинджали. Важливо відмітити, що вже починаючи з раннього етапу трипільці поряд з кам'яними та кістяними починають використовувати металеві знаряддя, в тому числі і якісно новий, невідомий раніше вид зброї — металеві кинджали.

Фортифікація. Трипільська культура є найдавнішою культурою у Східній Європі, на пам'ятках якої зафіксовані фортифікаційні споруди [Збенович, 1975].

I. Природно укріплені місця. Поселення Бернашівка (раннє Трипілля), Са- батинівка I, Солончени II, Бабин-Яма, Фрумушика (середнє Трипілля); Коло- мийщина II, Бринзени IV, Варварівка VIII, Петрени (пізнє Трипілля). Усі ці по­селення розташовувались на високих мисах або терасах з крутими уривчастими схилами.

II. Поселення з розташуванням жител по колу. Такі поселення є як в ран­ньому Трипіллі — Кукутені (Бернашівка), так і на більш пізніх етапах. Багато- рядове колоподібне планування використовувалось також у великих центрах середнього (Веселий Кут) та пізнього (Майданецьке, Доброводи, Тальянки) Трипілля. Планування поселень по колу чи овалу було характерним для Трипільської культури [Пассек, 1949; Маркевич, 1982; Черныш, 1982]. На думку С.М. Бібікова, таке розташування жител було обумовлене цілями оборони [Бібі- ков, 1965]. Цей фортифікаційний прийом реконструює В.О. Круц на великих поселеннях пізнього Трипілля (так званих протомістах) — це розташування зо­внішніх жител по колу тісними рядами за принципом будинки-стіни [Круц, 1990, 44] — наприклад, поселення Майданецьке на Черкащині (рис. 4: 3). В.О. Круц так реконструює оборонну систему протоміста Тальянки: “Будинки, що стояли паралельно один одному, торцевими стінами назовні, та були з'єднані глиняними стінами, що створювало великі перепони на шляху ворогів. Для по­силення безпеки в Тальянках на відстані 70—100 м (можливо, це дальність польоту стріли) від першої була створена друга аналогічна лінія оборони. Поді­бна ж картина спостерігається і в Майданецькому, де відмічається чотири таких лінії. Та лінія, яка оперізує центр поселення, відстоїть від попередньої на від­стані 70-100 м” [Круц, 1990, 44].

Колоподібні укріплені поселення відомі у Центральній Європі та Анатолії принаймні з IV тис. до Р.Х. В цьому відношенні досить показовими є поселення лендельської культури [Bujna, Romsauer, 1986, 27, abb. 1, 2; Nemejkova-Pavukova,

1986, 177-183, abb.

1987, 4-13]. Чотирикутні житла Демірчіхуйюка (дерев'яні конструкції, обмазані глиною та обкладені необпаленою цеглою, побудовані на кам'яних фундаментах) торцевими стінами були повернуті до краю поселення і стояли впритул до обо­ронної стіни. В цілому вони утворювали коло, яке було розділене на чотири бло­ки. Проходи між блоками закінчувалися чотирма воротами, що були орієнтовані по сторонах світу. Пізніше таке планування було запозичене племенами доби ранньої бронзи на Балканах та в Анатолії [Мерперт, 1995]. Проте, відмічаючи подібність трипільських поселень з розташуванням будинків по колу та будіве­льних і фортифікаційних прийомів найдавніших укріплених поселень Південної Європи та Малої Азії, треба зазначити, що трипільські поселення-гіганти за свої­ми розмірами та кількістю жител не мають аналогів в тогочасному світі. Феномен трипільських “протоміст” ще недостатньо вивчений і поки що залишається однією з загадкових проблем археології України.

III. Використання штучних оборонних ровів, іноді розташованих у 2—3 ряди. Вони зустрічаються також протягом всього розвитку культури Трипілля- Кукутені, чи то на ранньому етапі (Траян-Делул Вієй з ровом довжиною 300 м і глибиною 1,4-1,9 м), чи то на середньому (Поливанів Яр III з ровом довжиною 75 м, Кукутені-Чєтецуя I з ровом довжиною 100 м), чи то на пізньому (Дарабани II, Кукутені-Чєтецуя IV).

IV. Укріплення поселень оборонними ровами та валами. Теж є на різночасо­вих пам'ятках культури Трипілля-Кукутені і на всій території її розповсюдження. Подеколи старі рови під час розростання поселень засипалися, а нові — спору­джувалися на нових краях поселень. Таке спостерігається у Прикарпатті на по­вністю розкопаному поселенні Тирпешти III. Зафіксовані випадки використання більш старих ровів новими поселенцями (Тирпешти IV, Поливанів Яр III). Як різновид цього типу фортифікації виступає спорудження подвійних та потрійних рядів ровів та валів. Це зафіксовано на поселеннях Хебешешті I, Старі Куконеш- ти, Трушешти I та ін. Особливістю пам'яток пізнього Трипілля Пруто-Дністровсь- кого міжріччя є використання облицювання ровів та валів камінням (Кукутені- Чєтецуя II та III, Жванець-Щовб).

Наприкінці середнього та на пізньому етапі Трипілля спостерігається поси­лення фортифікаційних споруд. Це відобразилось у збільшенні розмірів ровів та валів і кількості їх на поселеннях, а також у використанні каміння для облицю­вання їх зовнішніх сторін. Так, на пам'ятках середнього Трипілля-Кукутені — Чєтецуя I, Хебешешті I, Старі Куконешті, Траян-Делул, Финтинілор III та ін. і на пізньотрипільських — Костешти II, IV, Дарабани II та ін. довжина ровів сягає до 100-200 м, ширина у верхній частині від 3,5 до 8 м, глибина від 2,25 до 4 метрів. Серед найбільш укріплених поселень виділяються Костешти IV з трьома рядами ровів та валів довжиною більше 100 м, шириною у верхній частині більше 5 м і глибиною до 2,4 м. Вали збереглися на висоту 1,6 м, ширина їх до 6 м. На думку В.І. Маркевича, вали були додатково укріплені частоколом. Схожа картина спо­стерігається на поселеннях Жванець-Щовб, Гардінешти II, Маяки. Потужність таких укріплень перетворювала їх у поселення-фортеці, де, на думку В.А. Дерга- чова, могли знайти порятунок мешканці сусідніх неукріплених селищ.

V. П'ятий тип фортифікації зустрічається на пам'ятках пізнього Трипіл­ля — використання в якості укріплення окремої ділянки, тоді як вся інша тери­торія поселення залишалася неукріпленою. Прикладом може бути поселення Казаровичі III, де ділянка, що була огороджена колоподібним валом, займала верхню частину високого мису, а нижче були розташовані не захищені укріп­леннями житла. Під час зовнішньої загрози зона з оборонними спорудами могла прийняти під свій захист усіх мешканців селища. Укріплення з двох-трьох рядів ровів та валів з'явилися тільки на середньому етапі, а найбільшого розповсю­дження набули на пізньому. Поселення з такими захисними спорудами нага­дують фортеці, і їх виникнення пов'язане, вірогідно, з посиленням зовнішньої загрози. В цей же час помітно збільшення кількості знахідок бойової зброї — рогових та кам'яних сокир-молотів, клювців, великих кам'яних, кістяних та ме­талевих кинджалів.

Карта 1. Культури доби неоліту-енеоліту (5000-2800 ВС).