Загальна характеристика доби
За доби середньої бронзи відбулися значні зрушення у сфері металургії та металообробки. Металеві речі широко входять у побут, виробництво, військову справу. Саме тоді бронзовий вік поширився на всі терени нашої держави.
Циркумпонтійська металургійна провінція переживала фазу розквіту. В межах України виділено два потужні осередки металообробки: карпатський — на крайньому Заході; катакомбний — на решті земель. У регіоні Карпат відливали олов’янисті бронзи, а в Центрі, на Сході та Півдні — миш’яковисті. В етнокультурному плані панували два ареали — катакомбний у Центрі, на Сході й Півдні і шнуровий — на Півночі та Заході. В першому мешкали праіндо- іранські племена, а в другому — ще не розчленовані прагермано-балто-сло- в’яни. Зазначимо, що не лише “шнуровики”, а й катакомбне населення декорувало свій посуд відбитками тасьми та шнура. Тож мода на шнуровий декор набула всеукраїнського розвою. Шнур імітували в металі, а нерідко й на кам’яних сокирах. З іншого боку, остаточно виходять з ужитку гостродонні форми посуду. “Ямна” лінія розвитку завершується в ранньокатакомбний час.За доби середньої бронзи дедалі чіткіше увиразнюється чинник Київщини в давній історії України. Власне ще від часів енеоліту цей регіон стає своєрідною лабораторією міжкультурних, а отже, й міжетнічних контактів. Спочатку трипільці активно взаємодіяли з племенами дніпро-донецької спільноти. Надалі “ямники” перетнулися тут із носіями культури кулястих амфор. Що ж до “катакомбників”, то вони не просто контактували з “шнуровиками”, а й залишили по собі спільне синкретичне утворення — пам’ятки типу Ісков- щини на відтинку Дніпра від Києва до Канева. Змінювалися епохи й культури, але контакти довкола Київських пагорбів тривали. Кожна наступна потужна спільнота ніби вважала за необхідне засвідчити свою присутність саме тут. Річ у тім, що Київщина лежить на перетині водяних (з Півночі на Південь) та суходільних (зі Сходу на Захід) шляхів, що вже активно функціонували за доби енеоліту та бронзи.
Активізація цього явища припадає на другу половину III тис. до н. е. Потім відбувається рішуча зміна орієнтирів, а за нею і культурної карти України. Процеси трансформації охопили ключові регіони Старого Світу. Вони були пов’язані з винаходом легкої бойової колісниці з колесами на шпицях, запряженої кіньми. Цей винахід змінив ритм і темп світового розвитку, надав йому прискорення. Цивілізаційний процес вийшов за межі родючих річкових долин у зоні сухих субтропіків і рушив на Північ. Основним чинником цього цивілі- заційного поступу стали індоєвропейські племена — хетти, греки, індоарії. Цю буремну добу, яку раніше датували XVIII-XVIl ст. до н. е., а тепер подавню- ють до межі HI-II тис. до н. е., на північ від Чорного моря, пов’язують із культурами бойових колісниць (синташтинською, пам’ятками потапівського типу, доно-волзькою абашевською). В Україні її репрезентує бабинська культура (культура багатоваликової кераміки). На зміну шнурової орнаментації посуду приходить валикова, а символом нових часів стає кістяна портупейна пряжка. Бабинська культура завершує середню й відкриває добу пізньої бронзи.