Євразійська цивілізація і Росія

Якщо європейська цивілізація почала формуватися 1500 років тому в ранньому середньовіччі і базувалася на ринковому євро­пейському виробництві, то євразійська з'явилася на Сході Європи значно пізніше.

Деспотичний державний устрій закорінився у Східній Європі лише в XIV-XV ст. з формуванням Московської централізованої держави. Однак, окремі елементи абсолютного самодержавства Андрій Боголюбський запровадив на Верхній Волзі ще в сере­дині XII ст. Пізніше вони стали благодатним ґрунтом для закорінення тут золотоординського варіанту азійської деспотії, який принесли татари із завойованого Китаю.

У XIII ст. Русь стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари уособлювали собою Азію, то лівонський орден Прибал­тики Європу. Вибір на користь Азії першим зробив легендарний герой російської історії Олександр Невський. Усі свої сили він спрямовує не проти татар, що саме розгромили Київську державу, а проти експансії Європи на руські землі. Фактично своїми перемогами над шведськими та німецькими лицарями 1240 та 1242 pp. він захищав право Північно-Східної Русі на азійський шлях розвитку (Криворотов, с. 28-30).

У XIII ст. у середньовічній Європі бурхливо розвивалося ремесло і торгівля, збагачуючи бюргерство, що протистояло абсо­лютній владі королів. Подібні процеси мали місце і на Русі, де розвиток ринкових відносин зумовив збагачення купецтва та міщан, які противились встановленню абсолютної влади князя. Місто могло навіть вигнати князя і закликати на його місце іншого. В умовах конфлікту з міщанами, які не хотіли поділитися грішми і владою з князем, Олександр Невський спирається на татар.

Головний удар татарської навали прийняли на себе міста Русі. Крім того, що були зруйновані ремесла і торгівля, міста стали головним джерелом данини для хана. Активну участь у її зборі слідом за Олександром Невським беруть князі, що починають виконувати роль намісників хана у поневоленій Русі. Відплив грошей загальмував розвиток ринкових відносин, призвів до відновлення натурального товарообміну. Припинилося накопи­чення капіталів і перетворення міщан на середньовічне бюргер­ство, в середовищі якого пізніше зародилися буржуазні відносини. Тобто, татари загальмували розвиток міст на Русі. У Західній Європі він продовжився в напрямку становлення ринкової економіки і правового суспільства (Криворотов, 1990, с. 28).

Так на Русі була реалізована типова для усієї величезної монгольської імперії державна модель. На підкорених територіях монголи не створювали з нуля власну адміністрацію, а спира­лися на місцеву управлінську структуру. Головною функцією місцевої влади був збір данини, а завойовники лише здійснювали жорсткий військовий контроль поневолених регіонів.

Зроблений Олександром Невським вибір азійського шляху розвитку закріпився за московського князя Івана Калити (1325-1340 pp.), який вславився кривавими погромами повсталої проти татар Твері і став за це головою золотоординської адміністрації на Верхній Волзі. І. Калита «поєднував риси татарського блю­долиза і головного монгольського раба», — писав К. Маркс. За вірну службу ханові (збирання податків та придушення антитатарських повстань) він отримав право на приєднання до Москви сусідніх князівств. Так за допомогою татарської кінноти поча­лося «збирання» Москвою руських земель, на яких остаточно закріпився золотоординський варіант деспотії східного типу (Покровський, 1926, с.116-119).

Навіть після перемоги над татарами на Куликовому полі 1380 р. Московське князівство фактично лишалося улусом Золотої Орди. В моду увійшов татарський одяг, знать переходила у мусульманство, а татарська мова стала мало не державною за Василя ІІ. Державний устрій Московського князівства формувався значною мірою за золотоординськими стандартами. Це стосу­ється адміністрації, війська, митниці, пошти, транспортного зв'язку, фінансової та грошової систем тощо. Навіть терміни «таможня», «казначейство», «ямщик», «деньги», «базар» — тюркського походження. На ранніх московських монетах при­сутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орди. Це стосується як основних номіналів грошей (деньга, алтин та ін.), так і способів карбування монети. За золотоординською технологією в Москві карбували гроші з ХІV ст. до 1699 р., коли Петро І європеїзував грошову систему імперії.

Молоде Московське князівство потребувало сильної армії. В ті часи неперевершеною ударною силою була татарська кін­нота. Московські князі радо запрошували на службу татарську знать з дружинами, що осідали в столиці та інших містах дер­жави. Саме тому серед російського дворянства так багато татар­ських прізвищ: Салтикови, Шереметьєви, Юсупови, Булгакови, Басманови тощо. Ці періодичні ін'єкції татарської крові супро­воджувалися трансплантаціями цілих військових азійських струк­тур. Наприклад, опричина була запозичена і перенесена на мос­ковський ґрунт Іваном IV з татарської військової практики.

Образний опис становлення московської деспотії східного типу під впливом Золотої Орди подає російський філософ Г. Федотов у книзі «Росія та свобода». «В самій московській землі вводять татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не із зовні, а зсередини татарська стихія оволодіває душею Русі, просочу­ється у плоть і кров. У XV ст. тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, вливаючись у ряди служивих людей, майбутнього дворянства, заражаючи його схід­ними поняттями та степовим побутом.

Всі стани були прикріплені до держави службою та тяглом. Людина вільної професії була явищем немислимим у Москві... Кріпосна неволя стала повсюдною саме тоді, коли вона відмирала на Заході. Рабство диктувалося не примхами володарів, а новим національним завданням: створення імперії на злиденному еко­номічному підґрунті. Тільки крайньою напругою, залізною дис­ципліною, страшними жертвами могла існувати ця злиденна, варварська, безкінечно розростаюча держава».

Не останню роль у формуванні московської деспотії відіграла церква. Загальновідому віротерпимість татар російський історик М. Покровський пояснює активним співробітництвом москов­ського православ'я з татарами. Це було вигідно останнім, оскіль­ки церква «молилася за хана». Правове становище церкви починають визначати ханські ярлики. Навіть після звільнення з татарської неволі московські церковники XV ст. підкреслювали свій високий статус, посилаючись на 7 ханських ярликів. Мос­ковська деспотія була створена значною мірою з допомогою маріонеткової церкви (Покровський, с. 162-171).

Однак класична модель східної деспотії, що спирається на бю­рократично-військовий служивий стан, склалася в Росії не одразу. Значний внесок у її формування зробив Іван IV Грозний (1546-1584 рр.) (Криворотов, с. 53-66). Незважаючи на несприятливі умови XVI ст., у Росії почало розвиватися ринкове господарство. Багаті землевласники-бояри відпускали кріпаків на оброк. Селяни налагоджували товарне виробництво зерна, яке вивозили у Європу через Псков та Новгород. Ці міста йшли європейським шляхом розвитку, мали самоврядування і тісні торговельні зв'язки з ган­зейським союзом міст Західної Балтії (Покровський, с. 206-224).

Свобода базується на незалежному від верховної влади дже­релі прибутків. Іван IV розумів, що економічна незалежність виробника породжує політичну свободу, а відтак підриває абсо­лютну деспотичну владу великого князя.

Для цього за золотоординським зразком створено спецвійська, своєрідну таємну поліцію — опричину. Її головним завдан­ням було знищення товарного виробництва зерна на боярських землях, а також осередків товарного, європейського способу вироб­ництва у Новгороді та Пскові. Все це швидко і по-азійськи жорстоко було виконано опричниками. Тим більше, що за ука­зом великого князя майно жертви діставалося убивці (Селюнин, с. 216-224).

Отже, Іван IV віддав перевагу абсолютній владі перед ефек­тивною ринковою економікою. Результати не забарилися. Міста і села спустошилися. Вся країна лежала в руїнах. Росія втратила вихід до Балтії. Прямим наслідком переходу до примусової, крі­пацької праці була економічна, політична, військова та урядова криза початку XVII ст. У цей, так званий, «смутний час» у мос­ковському кремлі сиділи ставленики Польщі і Росія мало не втра­тила державність.

Незмірно зріс економічний та військовий потенціал Москов­ського царства після приєднання України. В середині XVII ст. Україна за чисельністю населення перевищувала Московську державу. Нові землі московської корони були надзвичайно багаті не лише природними та людськими ресурсами, але й мали роз­винену для свого часу ринкову економіку європейського типу, великий інтелектуальний потенціал. Освічені українці понесли набутки європейської цивілізації до темної, пригніченої деспотич­ними порядками Москви (Огієнко, с.59-110).

Неефективна примусова економіка прирекла Московську державу на стагнацію і культурний, економічний та політичний тиск з боку більш динамічної західної спільноти. Захист від «нечестивого латинства» шляхом самоізоляції лише поглибив кризу Московського царства в XVI-XVII ст. «Прорубування вікна в Європу» Петром І було вимушеним актом, фактичним визнан­ням переваг Заходу, першою стратегічною поразкою східноєвро­пейської цивілізації у протистоянні Заходу.

Російська історична наука однозначно позитивно оцінює ре­форматорську діяльність Петра І (1672-1725).

Однак усі ці заходи мали яскраво виражену мілітарну спря­мованість. Петра І цікавила не розбудова економіки, а зміцнення військового потенціалу для експансії у західному та південному напрямках. Реформи проводили за рахунок надцентралізації влади, позаекономічного примусу до праці, посилення кріпацтва, а не розвитку ринкової економіки, як це робили в Європі. У крі­посницькій державі вільних рук не було і самодержець вирі­шив проблему забезпечення нових заводів робочою силою, при­писавши до них цілі села кріпаків. Експлуатація на металургій­них заводах Уралу набула нелюдських форм, коли робітників приковували до тачок, живцем ховаючи під землею.

Тотальний наступ здійснювався і на внутрішній світ людини. Надцентралізація призвела до одержавлення і духовної влади. За Петра І церква остаточно стала елементом імперського дер­жавного організму на чолі з окремим міністерством — Синодом.

Фактично лідер деспотії східного типу з архаїчною і неефек­тивною системою господарювання намагався побудувати європей­ську економіку азійськими методами. До речі, аналогічну спробу примусової індустріалізації, схожими військово-феодальними методами і з не менш катастрофічними наслідками для насе­лення (особливо сільського) згодом повторив Сталін. Ідеалізація тиранів Івана Грозного, Петра І, Сталіна російським суспільством демонструє євразійський ідеал правителя.

Одразу після смерті імператора Петра І відбувся різкий спад виробництва, а господарство без економічних стимулів набуло застійного, інертного характеру. Успіхи, досягнуті в результаті насильства над підданими та економікою, виявилися нетривкими й ілюзорними (Селюнин, с. 182).

Російська імперія з її архаїчними азійськими суспільними відносинами та виробництвом не могла існувати поряд з розвине­ною Європою, не сприймаючи її прогресивних впливів. З кінця ХVІІІ до початку XX ст. в Росії відбувається складний і повіль­ний процес засвоєння західних новацій. Це стосується не тільки культури, але перш за все, сфери виробництва.

Починаючи з кінця XVIII ст. у Російській імперії дедалі ви­разніше виявляються елементи європейської економіки. Указом 1762 р. Катерина II легалізувала приватну власність поміщиків на земельні угіддя, які раніше держава надавала їм лише на час служби у війську або бюрократичному апараті імперії. Протя­гом XIX ст. відбувається поступове витіснення з Росії азійського способу виробництва капіталістичним, європейським.

Економіка імперії особливо інтенсивно переходить на євро­пейські рейки після скасування кріпацтва і створення ринку робочої сили. Уральські заводи, засновані на кріпацькій праці, занепадають, а на півдні України виникає нова промисловість, що базується на найманій праці, ринкових відносинах, передовій технології, західних інвестиціях. Вражають темпи залізничного будівництва. Наприкінці ХІХ ст. Росія будувала за один рік стіль­ки кілометрів залізниць, скільки СРСР будував за п'ятирічку.

Архаїчним реліктом деспотичної системи, сформованої в часи Золотої Орди та опричини Івана Грозного, була російська община. Вона розподіляла повинності й податки серед селянських господарств і стежила за їх виконанням. Не потрібні були дер­жавні чиновники, щоб примусити землероба працювати на пана та платити податки. Російська община на засадах кругової поруки забезпечувала ефективну експлуатацію селянства державою на принесених ще у XIII ст. зі сходу монголами принципах опори на владні структури та звичаї місцевого населення.

Після скасування кріпацтва 1861 р. община сприяла збереженню російського самодержавства в його азійських формах, заважаючи приватизації землі й поширенню буржуазних відносин на селі. Для переведення сільського господарства Росії на капіталістичні рейки треба було зруйнувати цей релікт деспотизму. «Доки селянин бідний, доки він не володіє особистою земельною власністю, доки він силоміць перебуває в лещатах общини, — він залишається рабом і жоден писаний закон не дасть йому блага громадянської свободи», — писав П. Столипін. Його реформа, що базувалася на приватизації землі та визволенні се­лянина з пут общини, швидко дала нечуваний економічний ефект. На 1917 р. 63% селянських земель вже були у приватній влас­ності землеробів, а Росія вийшла на друге місце в світі по екс­порту зерна (Селюнин, с.184, 185). При цьому 90% товарного зерна на той час вирощували в Україні.

Але на цьому історія сільської общини, як і історія деспо­тизму в Росії, не закінчилась. Жовтневий переворот 1917 р. зни­щив буржуазні економічні відносини на селі, скасував приватну власність на землю і фактично відродив архаїчну російську общину у вигляді колгоспів. Ленін наголошував, що община — це зародок колективного соціалістичного сільського господарства.

Образне визначення суті та історичного коріння радянської колгоспної системи дав Є. Маланюк (1995, с. 190-191): «В істо­рії Росії немає нічого нового, нічого, що хоча б у зародку, вже раніше не існувало... Ані "совхоз", ані "колхоз" не є наслідком марксизму чи комунізму чи вигадкою більшовиків. "Совхозом", цебто маєтком державного сільського господарства, були помі­щицькі маєтки Московської і Петербурзької імперії аж до 1861 р. "Колхозом" було кожне село ("деревня") на теренах етнографічної Московщини від початку історії тих теренів і аж до сьогодні. "Колхози" в постаті "воєнних поселений" культивував на теренах колоніальної України в добі ніби найочевиднішої "європеїзації" імперії підручний диктатор імператора Олександра І — славно­звісний Аракчеєв... Большевизм лише продовжує й поглиблює старі історичні методи з "індустріалізацією" Петра включно...»

На відміну від України, запозичені Росією європейські цін­ності, не мали місцевого підґрунтя і були отримані ззовні. Зро­зуміло, що цей процес запозичення чужого не міг не викли­кати потужної протидії прибічників місцевих традицій. Під європейським впливом в Росії постала верства західників, які ідейно протистоять євразійським традиціоналістам і в наш час. Так в російському суспільстві виник розкол між все зростаючим прошарком носіїв європейського гуманізму та архаїчною колек­тивістською свідомістю традиційного євразійського суспільства, яке було поживним ґрунтом як для деспотичного царського, так і для тоталітарного більшовицького імперіалізму.

Лютнева революція 1917 р. знаменувала перемогу капіта­лізму в Росії, тобто європейського способу виробництва над азій­ським. Наступ капіталістичної економіки призвів до розпаду несумісного з ним імперського устрою і спроб побудови колишніми поневоленими народами власних незалежних держав за євро­пейським національним принципом. Однак азійська традиція бере реванш вже за півроку. Жовтневий переворот фактично був потужною реакцією традиційної російської православної сві­домості на економічну, культурну, ідеологічну експансію Заходу. Після жовтневого перевороту були знищені основи економіки європейського типу: приватна власність на землю і засоби ви­робництва, ринкові відносини і навіть самі носії цього способу гос­подарювання — сільська та міська буржуазія. Росія вмить повер­нулася до звичних, органічно властивих їй традицій азійської деспотії та відповідній їй імперській формі надцентралізованого державного устрою, реалізованій в СРСР. «В комиссарах — дух самодержавья, взрывы революции — в царях..,» писав 1918 р. російський поет українського походження Максиміліан Волошин.

Більшовики знову одержавили землю і всі засоби виробництва. Відсторонивши виробників від засобів і продуктів виробництва радянське чиновництво стало повним господарем країни. Знову запанувала примусова праця з високим рівнем експлуатації вироб­ника державою через військово-бюрократичну систему. Селян прикріплюють до землі шляхом невидачі паспортів, а жителів міста — до фабрик і заводів через прописку. Високий рівень експлуатації сприяв утриманню численної армії та активній мі­літарній зовнішній політиці. Надцентралізація всіх сфер життя зумовила пріоритет інтересів держави над інтересами людини і незахищеність, безправність останньої.

Так, Російська імперія, змінивши соціальну форму, залиши­лася за своєю сутністю деспотією східного типу. М. Бердяев у ві­домій праці «Истоки и смысл русского коммунизма» дгйшов ви­сновку, що «європейська ідея власності цілковито чужа і незро­зуміла не лише російському мужикові, а й інтелігентові». Анало­гічні думки неодноразово висловлювали як російські, так і зару­біжні мислителі. Так, відомий англійський учений Річард Пайпс вважає, що російській державі з найдавніших часів не властива приватна власність. А за Марксом — це найсуттєвіша риса азій­ської деспотії. Так званий «особливий шлях Росії», що зараз завзято пропагують прихильники «єдиної та неділимої», — це архаїчний, історично збанкрутілий і безперспективний азійський шлях розвитку, який несумісний з економікою ринкового типу.

Не Європа накинула Росії більшовизм у формі марксизму. Навпаки, більшовизм — це органічний і закономірний результат розвитку російської національної ментальності, який поширився у світі з Москви та Пітербургу. Про це багато писали видатні російські філософи, історики, письменники М. Бердяев, Г. Фе­дотов, В. Розанов, Ф. Достоєвський, Ф. Тютчев, П. Чаадаев, О. Гер­цен, О. Блок та багато інших.

Той же М.Бердяев на початку XX ст. писав: «Більшовизм є трете явище російської великодержавності, російського імперіа­лізму, — першим явищем було московське царство, другим яви­щем петровська імперія... Більшовизм виявився... найвірніший деяким споконвічним російським традиціям... методам управління і володарювання насильством... Радянське комуністичне царство має велику схожість за своєю духовною конструкцією з москов­ським православним царством... Третій Інтернаціонал є не Інтер­націонал, а російська національна ідея... трансформація росій­ського месіанізму» (Бердяев, 1991).

Йому вторить Г. Федотов, який вважав, що формування ра­дянської людини почалося не з пострілу «Аврори» у 1917 p., а з моменту закорінення татарського варіанту східної деспотії у Московському царстві: «...Нова радянська людина не стільки виліплена в марксистській школі, скільки вилізла на світ бо­жий із Московського царства... ґрунт більшовизму в Росії під­готували: історичне, фізичне і духовне рабство, община і самодержство царів. Російський більшовизм є природним витвором російського народу. Витвором щиро російським, національним. А накидає Росія світові комунізм, керуючись лиш своїми держав­ними інтересами» (Федотов, 1936).

Останнє варто добре пам'ятати прибічникам комуністичної ідеї в Україні. Не випадково для українських комуністів відда­ність Росії важливіша за їх комуністичні принципи. Вони давно змирилися з приватною власністю, капіталістичним ринком, експлуатацією найманих робітників, але затято захищають імперські претензії Москви до її колишньої колонії України. Українські комуністи солідаризуються з московськими шовініс­тами в питаннях державного статусу російської мови, входження України в новий союз з Росією або в ЄЕП, вони ненавидять українських націоналістів-незалежників, які хочуть втекти від московських господарів до цивілізованої Європи.

Отже, рятуючи імперію від остаточної загибелі у 1917 p., більшовики повернулися до споконвіку властивого імперській Росії, але не ефективного в нових історичних умовах, азійського способу виробництва. Вони не змогли протиставити перевагам західної цивілізації нічого кращого як самоізоляція («залізна завіса»), тотальне насильство та запозичення західних новацій (марксизм, індустріальне виробництво, масове копіювання пере­дових західних технологій та взірців техніки і зброї). Зрозуміло, що все це лише відтермінувало на певний час неминучу заги­бель тоталітарної деспотичної наддержави.

З 70-х років XX ст. тоталітарна держава імперського типу з неефективною неринковою економікою не могла прокормити своїх громадян. Вона існувала за рахунок демпінгового продажу природних багатств (перш за все нафти і газу) в Європу. Па­діння цін на нафту змусило М. Горбачова розпочати «перебудову» та ввести елементи ринку до несумісної з ним системи. Як відомо, саме поширення ринкових відносин у ХІХ-ХХ ст. зумо­вило розпад великих європейських імперій на національні дер­жави. Це ж сталося і з Радянським Союзом, який розпався через несумісність архаїчного імперського устрою з сучасною ринко­вою економікою.