Висоцька культура
У верхів’ях Дністра (басейн лівих його допливів), Західного Бугу, Стару й Горині, на перехресті різних культурних потоків — лужицького, гава-голіград- ського, чорноліського і милоградського — на рубежі бронзи і заліза сформувалося оригінальне явище — висоцька культура ХІ/Х—VII ст.
до н. е. Прикметною рисою цієї культури є великі грунтові могильники. Перший із них — поблизу с. Чехи (нині с. Лугове Львівської області) — був розкопаний І. IIIa- раневичем наприкінці XlX ст. Він і нині лишається найбільшим (370 могил). Назва культури походить від могильника поблизу с. Висоцьке на Львівщині (256 могил), дослідження якого розпочав І. Шараневич, а продовжили Т. Cy- лімірський, який підготував першу узагальнювальну працю, присвячену ви- соцькій культурі, і В. Канівець. Низку могильників (Золочівський, Жулиць- кий, Луковецький) та поселень досліджено Л. І. Крушельницькою. Із нещодавно розкопаних варто згадати Петриківський могильник в околицях Тернополя (148 поховань), монографічно представлений М. Бандрівським на тлі аналізу поховального обряду висоцької культури.Більшість поховань здійснено у випростаному стані головою на південь, хоча трапляються й скорчені. Виявлено чимало могил із навмисно порушеними похованнями — з частково чи повністю переміщеними або видаленими кістяками з наступним їх захоронениям. Почасти ці дії були спричинені влаштуванням нового поховання в тій самій могилі, і тоді останки попереднього небіжчика (або лише його череп) клали поруч. Проте в більшості випадків такий зв’язок не простежується, що свідчить про існування якихось ритуалів з відкриванням могил та маніпуляціями кістками небіжчиків. Водночас зафіксовано також обряд трупоспалення (повна або часткова кремація). Прах зсипали в урну (за яку правили горщик, миска чи корчага) або ямку.
Інвентар поховань доволі скромний і складається головним чином із кількох мініатюрних посудинок.
Трапляються також залишки продуктів харчування (кістки тварин), бронзові прикраси, в оформленні яких панує спіраль (каблучки, сережки, шпильки, браслети, гривни, залізні ножики, точильні бруски, кременеві наконечники для стріл тощо) (рис. 5).Поселення, поблизу яких інколи виявлено й могильники (Гончарівка, Ріпнів, Ясенів), це невеликі селища. Господарчо-побутові комплекси включають оселі (напівземлянки з відкритими вогнищами) і господарчі ями. На останньому етапі існування культури з’являються також наземні житла каркасно-стовпової конструкції з печами.
У висоцькій культурі особливо помітними є відмінності між побутовим і ритуальним посудом. Перший із них представлено горщиками (тюльпано- і банкоподібні, біконічні), оздобленими рядочком перлин чи отворів-проколів під вінцями або валиком із защипами на шийці, а також зазвичай неорнамен- тованими мисками, кубками та черпачками, ложками. Зрідка такий посуд трапляється і на могильниках. Загалом же небіжчикові ставили кілька мініатюрних посудинок — горщечки, мисочки, кухлики, черпачки, здвоєні чи строєні, інколи фігурні (стопа, птах) посудинки. Вони виготовлені недбаліше, зате строкато орнаментовані прокресленим візерунком (горизонтальні й вертикальні лінії, зигзаг, фестони, хрестики, ялинка, заштриховані трикутники та ін.). Саме ритуальний посуд надає особливого колориту цій культурі.
Рис. 5. Висоцька культура:
1 — с. Висоцьке; 2, 3 — с. Лугове; 4—11 — с. Ясенів; 12—19— с. Золочів (за Л. І. Крушельницькою)
У колі синхронних культур висоцька постає менш розвиненою, зокрема й через біднішу технологічну оснащеність. Попри знайомство з металургією бронзи і заліза місцева людність ще активно користувалася крем’яними та кам’яними знаряддями. Звичайним явищем є численні крем’яні відщепи, пластини, скребла, різці. Знайдено на поселеннях також серпи, наконечники стріл і списів, кам’яні сокири й молотки.
Зникнення культури, а точніше її трансформацію, пов’язують із появою у регіоні прибульців зі сходу й асиміляцією ними носіїв висоцької культури.
Попри специфіку досліджуваних культур, їх об’єднує належність до осілого світу, що зумовило й певну схожість між ними. Економіка цих культур базувалася на гармонійному поєднанні хліборобства та скотарства, функціонування яких вимагало певного технічного й ритуального оснащення. Це разом з осілим побутом розширювало коло потреб і породжувало надзвичайне розмаїття предметного світу не лише за рахунок асортименту виробів, а й формотворення.