Тшинецько-комарівська KIC
“Зрубним” племенам на Півночі України протистояло численне населення тшинецько-комарівської спільноти. Воно заселило терени Полісся та Північного Лісостепу. Це культурне явище західного походження, оскільки центром пам’яток тшинецької культури були терени Центральної та Південної Польщі, звідки її репрезентанти просувалися на Схід, долаючи опір населення культур шнурової кераміки та бабинської культури.
Участь місцевих компонентів зумовила утворення нових типів пам’яток та культур, зокрема — комарівської, сосницької та пам’яток малополовецького типу. L К. Свешников ще в 1965 р. висловив припущення, що населення тшинецько-комарівської КІС було масивом споріднених племен, які репрезентують найдавніших праслов’ян. Цю думку розвинули С. С. Березанська та Б. О. Рибаков.Тшинецька культура представлена побутовими та культовими пам’ятками на теренах Польщі й України від Одера до Дніпра. Датується XVHl-XIIl ст. до н. е. Виникла внаслідок розвитку й консолідації центральної групи культур шнурової кераміки на теренах Польщі й поширилася далі на Схід. Тшинецьку культуру виділив Й. Костжевський і назвав за цвинтарем Тшинець у Польщі. Пам’ятки Тшинця в Україні досліджувала С. С. Березанська, яка спочатку вжила щодо них термін “східнотшинецька культура” (пізніше дослідниця відмовилася від цієї назви). У тшинецькій культурі виділено локальні групи (любенська, опатівська, любельська, мазовецько-підляська, рівненська, прип’ятська та київська). Об’єднавчою ознакою культури виступає тюльпаноподібний посуд та “рогаті” прясла — специфічна категорія речей тшинецької культури. Поселення (Клещове, Злота, Пінезівка, Завадівка, Здвижівка) розташовані в заплавах річок, на дюнних підвищеннях. Вони невеликі за розмірами, з вуличним плануванням. Житла наземні, іноді трохи заглиблені, одно- та двокамерні, з відкритими вогнищами або банеподібними печами (рис.
28). Тшинецька людність ховала своїх померлих під могилами чи на грунтових цвинтарях. Поховальний обряд передбачав скорчені інгумації, кремації в урнах, неповне спалення кістяків (Любна, Войцехівка, Малополовецьке). Скарби знайдено лише в Польщі (Дратов, Ставищице). Серед виявлених речей — бронзові прикраси — браслети, кільця, шпильки. Населення займалося скотарством і землеробством. Перше розвивалося активніше в поліських районах, друге — в лісостепових. Серед знарядь праці переважають крем’яні серпи, кам’яні зернотерки й сокири. Зброя (наконечники стріл, списів, кинджали) також виготовлялася в основному з кременю. Бронзові вироби (переважно прикраси) трапляються рідко.Комарівська культура охоплювала середню й верхню течію Дністра та верхів’я Пруту. Досить умовний кордон між нею і тшинецькою культурою проходив уздовж вододілу Дністра і Прип’яті. Сформувалася на місцевій базі
Рис. 28. Матеріальний комплекс тшинецької культури:
1—9 — Здвижівка; 10—12, 16—20— Войцехівка; 13—15, 21, 28, ЗО — Малополовецьке; 22—24 — р. Горинь поблизу м. Острог; 25 — Святе; 26 — Черлонка (Польша); 27 — Таценки;
29 — Горошків; 31 — Вишеньки; 32 — Рівненська обл.; 33 — р. Гуйва (1—12, 16—20, 22—27, 29, 31—33 — за С. С. Березанською; 13—15, 21, 28, ЗО — за С. Д. Лисенком).
1 — план і розріз житла; 2—9, 22—33 — кераміка; 10—21 — бронза
культур шнурової кераміки, за участі носіїв тшинецької культури. Епонімний могильник неподалік с. Комарів поблизу Галича почали досліджувати з 70-х років XIX ст., однак культуру виділив Т. Сулимірський у 1936 р. після великих розкопок селища та могил у Комарові. У повоєнний період її грунтовно досліджував І. К. Свешников. Селища розташовані на високих берегах річок та озер. У Комарові відкрили 20 наземних однокамерних жител прямокутної форми з обгорілими стінами, кам’яною основою та глиняними долівками. У кутку містилася піч, а попід стінами стояли керамічні піфоси, наполовину прикопані в землю.
Найбагатшим могильником є Комарівський, де розкопано 65 насипів. Переважав ритуал інгумації в неглибоких ямах, але відомі й кремації, здійснені на місці поховання. Останні досліджені на могильнику Буківна (13 могил). Під однією з них, довкола кремаційного багаття, розміщувалося десять урн із прахом небіжчиків. Яскравий матеріал виявлено в могилах поблизу с. Івання Рівненської області (кремація у склепі з системою чотирьох стовпів). Для білопотоцької групи пам’яток комарівської культури характерними були грунтові скорчені поховання у кам’яних скринях. Серед речового супроводу переважав посуд, а також знаряддя праці та прикраси. Кераміка — ліпна з підлещеною поверхнею, домішками перепаленого й потовченого кременю й граніту в тісті. Показовими для культури були кухонні горщики тюльпаноподібної форми, декоровані горизонтальними продряпаними лініями або ж валиком по шийці. Столовий посуд вирізнявся багатством форм: кухлі, дворучні чаші, миски, слоїки, кубки, ложки. Горизонтальні лінії у декорі тут доповнювалися каннелюрами, фестонами, гірляндами трикутників, зверненими вершинами донизу. Традиційним для регіону було виготовлення необхідних знарядь із каменю (втульчасті сокири, зернотерки) та кременю (пласкі клинцеві сокири, серпи, скребачки, трикутні наконечники стріл тощо). З металевих виробів вирізняються бронзові кинджали та численні розмаїті прикраси: браслети зі спіральними завитками, намиста зі спіральних прони- зок, дзвоноподібні підвіски лійчастого типу, скроневі кільця у 1,5 оберта, шпильки зі спіральною, ромбічною чи грибоподібною голівкою тощо. У Городищі (Львівська область) під час розкопок знайдені залізна шпилька та дрібні золоті прикраси. Господарство комарівських племен було землеробсько-скотарським. Засівали пшеницю двох сортів та ячмінь. Тваринництво базувалося на розведенні великої рогатої худоби, коней та свиней. Металеві вироби постачалися із Карпато-Балканського регіону в готовому вигляді. Населення комарівської культури було витіснене на північ, до ареалу спорідненої тшинецької культури, носіями культури Hoya, які просувалися з півдня. Вони зайняли комарівський ареал не пізніше XIlI ст. до н. е.Сосницька культура локалізується у Наддеснянщині та в Дніпро-Деснян- ському межиріччі. Її пам’ятки фіксують східний виступ тшинецько-комарів- ської КІС. Сосницький тип пам’яток виділила С. С. Березанська в 1957 р. І. І. Артеменко та Я. Домбровський вважали доцільним виділення сосницької культури в системі згаданої спільноти. Епонімною пам’яткою стало поселення Сосниця Чернігівської області, а найбільш дослідженою — поселення Пустин- ка в заплаві лівого берега Дніпра, розкопане С. С. Березанською. На Пустинці (площа — 12 га) виявлено рештки 19 житлових споруд, розташованих у два ряди вздовж берега озера, 15 господарчих споруд на палях та два культові об’єкти (рис. 29). Загалом виявлено більш як 100 поселень. Лише в Мезинському мікрорайоні на Середній Десні їх зафіксовано (В. Є. Куриленком) 39, а в Корейському — 18. Поховання (кремації на стороні) здійснювали на грунтових цвинтарях (Пустинка, Хотянівка, Плитовище та ін.). Прах небіжчиків зсипали до неглибоких ямок, куди ставили також посуд. Кераміка, ліплена ручним способом, мала тюльпаноподібну форму (горщики, кубки, слоїки, миски, друш-
Puc. 29. Матеріальний комплекс сосницької культури:
1—4, 6—13, 19—20— Пустинка; 5 — Хоромки; 14 — Седнів; 15, 16 — Зазим’я; 77— Мезинський острів; 18 — Волинцеве; 21, 23, 24, 28, 29— Попова;'22, 27 — Березова; 25 — Ходосовичі (Білорусь); 26— Кудлаївка. (1—4, 6—13, 18—20— за С. С. Березанською', 5, 14, 17, 21—24, 26—29— за В. Є. Куриленком,
В. В. Отрощенком; 15, 16 — за В. 1. Клочком; 25 — за І. І. Артеменком).
1 — план поселення Пустинка на Дніпрі; 2 — план житла; 3—13, 17—29 — кераміка; 14 — бронза;
15, 16 — бронзові вироби, реконструйовані за негативами ливарної форми ляки). У тісті є домішки піску, шамоту, жорстви, посліду домашніх тварин. Потовщені вінця оформляли у вигляді комірця, пишно декоруючи зовнішню поверхню прокресленим та гребінчастим візерунком, насічками, перлинами, валиком на плічках.
Від валика звисали гірлянди трикутників, оздоблені бахромою. Окрему групу знахідок становлять керамічні прясла. Металевих виробів виявлено небагато (шпильки зі згорнутою у спіраль голівкою, шила, бляхи). Найцікавішою є знахідка ливарної форми (поселення Зазим’я Чернігівської області) для відливки кельта, втульчастого тесла та двох долот, що свідчить про наявність місцевої металообробки. Своєрідність сосницьких пам’яток на тлі інших старожитностей цієї спільноти дає підстави припускати їх належність до прабалтського етносу.Пам’ятки малополовецького типу виділені Д. П. Куштаном та С. Д. Лисенком у 90-ті роки XX ст. Епонімною пам’яткою є грунтовий цвинтар Малопо- ловецьке-3 поблизу Фастова. Поселення, зосереджені на півночі лісостепу між Черкасами і Києвом, відомі за матеріалами розвідок. Ознакою цієї групи є тюльпаноподібний посуд, прикрашений горизонтальними під вінцями та вертикальними по тулубу пружками — деградований варіант багатоваликової орнаментації бабинської культури. Скорчені на лівому чи правому боці поховання мали переважно східну орієнтацію. З цією групою пов’язують також знахідки невеликих бронзових серпів (Биківський скарб). Малополовецький тип склався унаслідок взаємодії місцевого населення бабинської культури з прийшлими носіями тшинецької. Датуються пам’ятки малополовецького типу XVI-XV ст. до н. е. Віднесені до системи тшинецько-комарівської КІС.