Ситуація в Закарпатті
Окремі групи “шнуровиків” перейшли у другій половині ПІ тис. до н. е. через карпатські перевали на південь.
Одна з них стала відомою як культура східнословацьких курганів. Її виділив словацький археолог В.
Будінський-Кричка як “східнословацьку курганну групу” в середині XX ст. Носії цієї культури заселили передгір’я та гірські райони Закарпаття, межиріччя Ужа і Латориці, де співіснували з місцевим населенням культури Ніршег. Вони лишили по собі тільки поховальні споруди у вигляді могил. У Верхньому Потиссі таких могил, висота яких не перевищує 2 м, налічується близько 500, але розкопано лише 23 із них. Найпомітніші могильники: Мала Гора поблизу Мукачевого, Зняцеве, Медведівці, Бовтрадь та ін. Насипи обкладали кам’яними брилами. Небіжчиків ховали на давній денній поверхні в кам’яних скринях та грунтових ямах за обрядами кремації та інгумації. Останній ритуал передбачав скорчений стан небіжчиків на боці чи спині, орієнтованих широтно. Інвентар складався із фрагментованого посуду (миски, кубки з S-подібним профілем, кухлі та глеки) та дископодібних прясел. Кераміку декорували відбитками шнура, валиком та наколами. Серед інших речей з поховань найчастіше трапляються крем’яні пласкі сокири, тесла, свердлені кам’яні сокири тощо. Вважається, що носії культури східнословацьких курганів були мобільними скотарями. З часом їх поглинуло місцеве населення культури Ніршег.Ареал культури Ніршег містився загалом південніше теренів поширення східнословацьких курганів. Назва культури походить від горбистої місцевості Ніршег на Північному Сході Угорщини, де зосереджено найбільше пам’яток. Ніршег, а також культури Мако та Вучедол, утворювали КІС Зок, що охоплювала в основному терени сучасної Угорщини. На відміну від східнословацьких курганів, культура Ніршег репрезентована майже всуціль поселеннями, яких загалом уже виявлено більш як 200, але в Закарпатті їх значно менше: Мала Гора в Мукачевому, Кругла гора у Дрисиному, Сомоторська Гора, урочище Легелє поблизу с.
Велика Добронь та ін. Уже самі назви засвідчують, що топографія поселень, площею близько 1 та, була високою (гори, горби, дюни посеред боліт). Житла — напівземлянкові, площею 7,6 ? 5 м, а також намети. Угорські матеріали дають можливість зробити висновок, що поховальним ритуалом була кремація. Прах небіжчиків ховали в урнах на грунтових цвинтарях.Кераміка Ніршег вирізняється розмаїтістю форм, що загалом характерно для культур Карпатського басейну. Посуд виготовляли ліпним способом, додаючи в тісто пісок та жорству. Йому властиві гарний випал, гладка поверхня з м’якою гамою кольорів від темно-сірого до брунатного. Функціонально його можна поділити на кухонний, столовий та поховальний (урни). Кухонний посуд складався з плавно профільованих горщиків та дворучних амфор. Для столового характерні одноручні глеки кулястої чи біконічної форми, конічні миски з пласким денцем чи на піддоні, кухлі, чайники, тарелі. Амфороподібні урни, заввишки 20—70 см, мали два—чотири вушка на тулубі. Зазвичай їх накривали конічними покришками. Декор доволі лаконічний — прокреслені лінії, защипи, валики, начоси, пунктирні візерунки. Є чимало вотивних мініатюрних посудинок, що повторювали форми ужиткових, ложок, рурок, коліщаток до прямокутних кузовів іграшкових возів. Відомі також посудини у формі птаха та скрипкоподібні статуетки. Серед інших матеріалів — клинцеві пласкі сокири, ножі та серпи з кременю, зернотерки, кістяні проколки та голки. Основою господарства були орне землеробство та скотарство. Селища розташовувалися в родючих долинах річок. Вирощували пшеницю (одно- та двозернянку, карликову), ячмінь, горох, сочевицю. Врожай збирали крем’яними та кістяними серпами. Розвивалося тваринництво з притаманним йому традиційним спектром домашньої худоби (велика та дрібна рогата, свиня, собака, кінь). Високого рівня досягли керамічне виробництво та обробка кременю.
Культура Ніршег склалася на базі взаємодії місцевого населення культури Баден із прийшлими племенами культури Коцофені та групами “ямників”, що просочилися через Карпати.
Своєю чергою, на базі Ніршег сформувалася наприкінці доби середньої бронзи культура Отомань.Культура Отомань (назва походить від міста Отомань у Трансільванії) була помітним явищем доби середньої бронзи в Карпатському басейні. На початку II тис. до н. е. вона обіймала терени Закарпаття (Берегове, Дідове, Дякове), Східної Словаччини, Північно-Східної Угорщини та Північно-Західної Румунії. Пам’ятки представлені городищами, селищами, скарбами бронзових і золотих речей. Основою господарства були розвинене орне землеробство та скотарство, металургія бронзи. Місцева людність налагодила торговельні та культурні зв’язки з егейським світом. Для культури характерні високоякісний яскраво орнаментований столовий і ритуальний посуд та багато декоровані бронзові вироби складних, іноді навіть химерних, форм (рис. 23). Поховальний обряд — біритуальний: тілоспалення з уміщенням праху до урн; тілопокладен- ня у грунтових ямах на цвинтарях. Наявні багаті поховання. Соціальна диференціація помітна також на городищах, де з’являються акрополі. Основу ідеологічних уявлень становили солярні культи. На пізньому етапі розвитку Отомань еволюціонує в генетично споріднену культуру Фельшесевч-Станове.
Рис. 23. Керамічні вироби культури Отомань:
1, 3, 4, 6, 8, 12, 15 — Дякове, Сасове, Дідове, Берегове (Закарпаття); 2, 5, 7, 9—11, ІЗ, 14, 16—20— Отомань, Терян, Сакуені, Салакса, Tip (Трансільванія) (за Е. А. Балагурі)