Протягом мезоліту помітно стабілізується склад населення України.

Чіткішою стає культурно- історична карта, на якій збільшується кількість археологічних культур, генетично пов’язаних поступовим розвитком із попередніми та наступ­ними культурно-історичними спільностями в окремих екологічних нішах.

Часткова стабілізація господарства, соціаль­ного та культурно-історичного розвитку насе­лення України в мезоліті була зумовлена, на­самперед, продуктивністю мисливства - завдяки широкому розповсюдженню лука та стріл; роз­витком ускладненого збиральництва з широким застосуванням ефективних знарядь праці для об­робки його продуктів (зернотерок, товкачів, сту­пок і ін.), а також сприятливими кліматичними умовами на початку голоцену. Своєю чергою роз­виток продуктивних сил спричинив зростання чисельності і щільності населення, стабілізацію його етнічного складу, виникнення соціально- економічних структур, які регулювали не лише внутрішні стосунки у громаді, а й взаємини між громадянами різного рівня спорідненості.

Подальший поступовий розвиток суспільства потребував відповідного розвитку продуктивних сил, ретельнішого і цілеспрямованішого викори­стання життєдайних ресурсів обмежених терито­рій, удосконалення внутрішніх і зовнішніх соціальних і еконо­мічних стосунків у громадах. Водночас слід зауважити, що за ме­золіту вже досить чітко простежується нерівномірність господарсь­кого і соціального розвитку населення окремих регіонів України, яка була зумовлена передусім різним складом і енергетичним по­тенціалом життєдайних ресурсів окремих регіонів, особливостями їхніх природно-кліматичних умов, що потребувало різних форм виробничих і соціальних зусиль для життєзабезпечення їнього на­селення, а також призводило до різного роду локальних або навіть регіональних криз.

Перша така криза виникає, напевне, в степовій зоні, де напри­кінці мезоліту помітно скорочується продуктивність мисливства на великих стадних тварин, насамперед на бізона. Вдосконалення мисливської зброї, а згодом і зміна природного оточення, призвели до катастрофічного зменшення популяцій бізона, яке підірвало можливість його подальшого відтворення як об’єкта життєзабезпе­чення первісних громад. Значно погіршена була і репродуктивність популяцій інших тварин (коня, осла, сайгака тощо). Водночас окреслена вище демографічна, соціальна і природно-кліматична ситуація виключала можливість широких міграцій у пошуках но­вих “кормових” територій. За цих умов населенню степової зони залишалося лише вести пошук нових методів адаптації за рахунок збільшення продуктивності своєї кормової території. Вирішення складної кризової проблеми тоді можливе було лише на шляху трансформації засобів виробництва, пошуків нових джерел розши­рення життєдайних ресурсів удосконалення структури суспільства. Все це стало можливим лише з запровадженням відтворюючого господарства. Після публікацій відомого англійського археолога Г. Чайлда перехід від привласнюючих до відтворюючих форм еко­номіки розглядається як аграрна (неолітична) революція, що підго­тувала умови для виникнення цивілізацій. Таким чином, перехід від мезоліту до неоліту в південних районах України пов’язується з “неолітичною” революцією і припадає на другу половину VI ти­сячоліття до н. е. Водночас зі зміною форми економіки у побуті і виробництві запроваджуються нові знаряддя праці, з’являються керамічний посуд, прядіння, ткацтво, удосконалюється система управління господарством. Все це поступово спричинило зміну всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, йо­го ідеології та духовної культури.

Однак новітні дослідження археологів підтверджують поступо­вість змін. З’ясувалося, що новації в економіці, соціальному житті та побуті суворо не детерміновані у часі і можуть виникати у різній послідовності. Так, наприклад, перші прояви відтворюючого господарства в Україні не завжди супроводжувалися, як це буде до­ведено нижче, виникненням кераміки (“докерамічний” неоліт) або нових, зокрема шліфованих, знарядь праці (сокира, мотика тощо).

На відміну від степової зони, де відтворююча економіка скла­лась переважно на місцевій основі завдяки розвитку продуктивних сил та запозиченню деяких новацій у Закарпатті, в лісостеповій зоні Прикарпаття і Волині землеробсько-скотарська економіка сформувалася завдяки прийшлому населенню, яке поступово при­ходило на ці території з Південної і Центральної Європи з початку V тис. до н. е. Пізніше тривалий час цей регіон буде своєрідним осередком, з якого елементи відтворюючого господарства розпов­сюджувалися на інші території України, у розумінні деяких до­слідників, взагалі “неолітизації”.

Водночас на значній території України (у лісостеповій та лісо­вій зонах, в Криму) досліджено археологічні пам’ятки V—IV тис. до н. е., де в значній кількості знайдено керамічний посуд, шліфо­вані знаряддя праці (сокири, мотики, долота тощо), пристрої для прядіння та ткацтва і доведено, що мешканці цих поселень ще тривалий час не запроваджували ні землеробства, ні скотарства.

Така особливість історичного розвитку населення лісостепової смуги Центральної і Східної України була зумовлена насамперед якістю природних ресурсів регіону, котрі повністю забезпечували прогресивний розвиток суспільства на базі привласнюючої еконо­міки. Багата рибою повноводна річкова мережа лісостепу, теплий клімат і родючі ґрунти створювали сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу. Запас зоомаси тут у 5 разів пере­вищував зоомасу степів. Таке природно-кліматичне оточення спри­яло організації довготривалих поселень, осілості населення, коли багато років на одній і тій самій території, обмеженій соціальними нормами, одна й та сама громада вела багаторесурсне, досить про­дуктивне господарство привласнюючого типу (рибальство, мисли­вство, збиральництво), а також виготовляла глиняний посуд, висо­коефективні знаряддя праці тощо, численні рештки яких знайдено на багатьох поселеннях.

Однак постійні зміни клімату протягом атлантичного періоду, з яким пов’язується неолітична епоха, спричиняли суттєві зміни в навколишньому середовищі, в прямій залежності від якого були первісні громади. Дуже часто погіршення природних умов змушу­вало людей залишати обжиті місця й переселятися у сприятливіші для життєдіяльності регіони. Частіше за все вимушена була вдава­тися до міграцій значна частина мешканців степу - внаслідок на­ступаючої екологічної кризи. Переселяючись у лісостеп, степовики запроваджували свої форми господарства, оскільки за рівнем свого соціального і господарського розвитку вони були підготовлені сприйняти і землеробство, і скотарство. Елементи відтворюючої економіки розповсюджувалися також шляхом взаємозапозичень. Таким чином, до кінця IV тис. до н. е. більшість населення Ук­раїни в тій чи іншій формі ознайомилася з відтворюючими форма­ми господарства. Однак переважати в життєзабезпеченні більшості населення України вони стали значно пізніше.

Принципові зміни, які мали місце в економічній сфері первіс­них мисливців, рибалок та збирачів неолітичного часу, не могли не позначитися і на соціальних структурах їхнього суспільства та ιτττττwx елементах духовного і суспільного життя. З розвитком зем­леробства і скотарства формується поняття власності на землю, ху­добу та продукти виробництва. На особливу увагу громади заслуго­вував розподіл надлишків виробництва. Зростання чисельності громади та ускладнення процесу виробництва потребували вдоско­налення системи управління, яка поступово ставала все склад­нішою та більш ієрархізованою.

Загалом неолітична епоха розпочинає новий етап у розвитку людства, який на території України тривав приблизно півтора ти­сячоліття, однак у різних регіонах мав свої хронологічні рамки, про що йтиметься далі.