Проблема походження Homo sapiens у світлі новітніх досліджень

Homo sapiens (людина розумна), або неоантроп, відрізнявся від попередніх форм людських істот тендітнішою статурою і меншою силою, зате значно біль­шим об’ємом мозку, що сягав 2000 см³.

Колективізм стимулював розвиток мовного апарату, що зумовило форму­вання виступаючого підборіддя. Завдяки розвитку лобного відділу мозку дегра­дував надбрівний виступ. Водночас зник такий архаїчний елемент обличчя наших пращурів, як прогнатизм — властиві мавпам виступаючі вперед верхня та нижня щелепи. Так сформувався вертикальний профіль обличчя сучасної людини (рис. 5).

Homo sapiens вважається власне людиною. Попередні форми гомінід (лю­дина вміла, пітекантроп, неандерталець) це ще не люди, а людські істоти, що, по суті, були перехідними формами від мавпи до власне людини — Homo sapi­ens. Її досконалий мозок зумовив піднесення суспільства та культури на новий, вищий рівень розвитку. Здатність людини розумної до абстрактного мислення створила передумови для виникнення мистецтва, релігії, міфотворчості. З’яв­ляються перші витвори образотворчого мистецтва, найдавніші календарі, за­роджується лічба.

Поява людини розумної спричинила небувалий прогрес матеріальної куль­тури. Якщо неандерталець користувався нечисленними універсальними зна­ряддями (різні гостроконечники, скребла), то Homo sapiens — великою кількістю спеціалізованих знарядь із кременю (рис. 5). Це — скребачки для об­робки шкіри, різці для обробки кістки та дерева, різноманітні наконечники мисливської зброї, ножі для м’яса і дерева, проколки для шиття одягу та взут­тя, сокири для рубання дерева та багато інших. Визначальною особливістю техніки обробки кременю стає масове використання для виготовлення зна­рядь — вузьких і довгих крем’яних пластин, знятих з призматичних нуклеусів.

З людиною розумною поширюються різноманітні знаряддя з кісток тварин: голки, шила, наконечники списів, гарпуни тощо. Археологами виявлено чима­ло витворів первісного мистецтва з кістки та бивня мамонта: статуетки жінок, тварин, гравійовані зображення дюдей, тварин, геометричні орнаменти. Кістки великих тварин, зокрема мамонтів, використовувалися для будівницт­ва жител.

Рис. 5. Кроманьйонець із печери Кро-Маньйон у Франції (реконструкція за черепом) та характерні вироби оріньяцької культури верхнього палеоліту:

І — пластина з ретушшю; 2, sapiens археологи фіксують поширенням так званої оріньяцької крем'яної індустрії (від печери Оріньяк у Піренеях) (рис. 5). Археологічні матеріали свідчать, що 35—28 тис. років тому остання розвивалася в Європі поряд з крем’яними технологіями, носіями яких були класичні неандертальці.

Ранні Homo sapiens відрізнялися від сучасних людей масивнішою статурою, розвиненою мускулатурою, значними розмірами черепа та зубів. У Європі во­ни дістали назву кроманьйонців (від печери Кро-Маньйон у Франції, де ще 1868 р. виявлено кілька їхніх поховань). З часом неоантроп став стрункішим, вищим на зріст, утратив певну частину волосся на тілі. Зменшилися розміри обличчя за рахунок збільшення мозкової частини черепа.

Антропологічний тип перших неоантропів не був однорідним і складався з кількох підтипів, у яких дослідники вбачають прообрази майбутніх рас. Унаслідок природно-кліматичних впливів на популяції ранніх неоантропів природний добір лишався потужним чинником антропогенезу. Людський ор­ганізм пристосовувався до кліматичних особливостей різних регіонів. За умов холодного прильодовикового клімату формувалися кремезні, широколиці кро­маньйонці Європи — пращури сучасних європеоїдів. У спекотній еквато­ріальній Африці почали формуватися адаптовані до вологих і спекотних тропі­ків темношкірі негроїди. Певні негроїдні риси простежуються у грімальдій- ському (від поховання в печері Грімальді в Італії) антропологічному типі півдня Європи, який відомий також у Східній Європі за похованням з Марки- ної гори на Дону.

Прогресивний розвиток людського суспільства призвів спочатку до обме­ження, а наприкінці палеоліту — до фактичного припинення дії природного добору, на зміну якому приходить соціальний. Наприклад, досконалий одяг і прогрес у домобудуванні ізолювали людське тіло від безпосереднього впливу природно-кліматичних чинників і наприкінці льодовикової доби процес расо- утворення різко загальмувався. Тим самим становлення людини сучасного типу (антропогенез) у цілому завершилося, хоча трансформація організму су­часної людини, пов’язана з процесами грацилізацїї, брахікефалізації, акселе­рації, триває.

Таким чином, генні дослідження останніх років зумовили остаточний пе­рехід більшості фахівців від прямолінійно-стадіальних уявлень до усвідомлен­ня багатоваріантності шляхів біологічної історії роду Ното. Зокрема, дослідники дійшли висновку, шо неандертальці не були нашими безпосеред­німи пращурами. Вони є тупиковим відгалуженням на дереві антропогенезу, оскільки не лишили нащадків. Однак ці революційні зміни в поглядах на ант­ропогенез відбулися зовсім недавно. Тому поки шо не варто вважати їх істи­ною в останній інстанції. Дослідження тривають, що неминуче призведе до подальшої кореляції основних положень концепції походження людини.

Підсумовуючи розгляд проблем походження людини, зазначимо провідну роль Африки в антропогенезі. Схоже, вже остаточно доведено, шо батьківщи­ною людства був схід Африканського континенту. Саме тут, унаслідок ариди- зації клімату і деградації лісів, лісові людиноподібні мавпи перейшли до на­земного способу життя та прямоходіння. У Східній Африці з’явилися перші людські істоти, котрі близько 2,5 млн років тому почали виготовляти най­давніші знаряддя праці з каменю. Звідси, за новітніми даними, походять най­давніші пітекантропи і перші Homo sapiens, шо пізніше переселилися на сусідні континенти — в Європу, Азію, Америку.

Представлену картину походження людини не варто вважати остаточною. Дослідження тривають, і з появою нових фактів та наукових методик сучасна схема антропогенезу може бути суттєво доповнена.