Найдавніші людські істоти

Вважається, що головним критерієм формування людини є виготовлення перших знарядь праці. Сталося це близько 2,5 млн років тому у Східній Африці й знаменувало собою початок нової ери в історії землі — антропогену, а також початок історії людства та початок палеоліту за археологічною періодизацією.

Людина вміла (Homo habilis) — найдавніші людські істоти, що вперше по­чали виготовляти знаряддя з каменю близько 2,5 млн років тому і вимерли 1 млн років тому. Ці найдавніші представники роду Homo дуже нагадували австралопітекових, однак розмірами тіла та об’ємом мозку дещо перевищува­ли останніх. Зріст Homo habilis сягав 150 см, вага — 50 кг, а мозок — 800 см³. їхні примітивні кам’яні знаряддя дістали назву галькових, оскільки являли со­бою звичайну кварцитову або крем’яну річкову гальку, один кінець якої дещо загострений кількома грубими, але цілеспрямованими відколами (рис. 2). Ці грубі, рубальні знаряддя давали змогу першим людським істотам добувати по­живний мозок із кісток з’їдених хижаками травоїдних. Перші людські істоти за своїм раціоном значною мірою були стерв’ятниками і не гребували рештка­ми трапези хижаків. Суттєвим доповненням до харчового раціону було збиран­ня їстівних рослин, плодів, коренів, а також спорадичне полювання, в тому числі, мабуть, на австралопітеків. Виявлені рештки укриттів Homo habilis, що нагадували примітивні житла.

Рис. 2. Спосіб виготовлення галькових знарядь

Уперше кістки Homo habilis були знайдені в 1960 р. Люїсом Лікі в Олду- вейській ущелині. Вони залягали в шарі (де містилися також кістки викопних тварин та галькові знаряддя), який датувався часом 1,7—2 млн років тому. Син Люїса Річард Лікі 1972 р. знайшов на березі озера Рудольф у Кенії значну кількість кісток Homo habilis, у тому числі рештки черепа, який, попри біль­шу об’ємність порівняно з черепом з Олдувею, мав вік більш як 2 млн років тому.

На думку деяких дослідників, показником належності до людських істот (гомінід) є не тільки перші виготовлені знаряддя праці, а й деякі біологічні особливості — так звана “гомінідна тріада”. До таких ознак належить об’єм мозку (більш як 800 см³), рука з протиставленням великого пальця іншим та прямоходіння. Однак якщо визначати первісну форму людських істот за цими ознаками, то згаданим критеріям більше відповідає не Homo habilis, а значно розвинутіша форма гомінід — пітекантроп.

Пітекантроп (мавполюдина) відомий також під назвами архантроп та Homo erectus (людина прямоходяча).. Вперше був відкритий Е. Дюбуа у 1891 р. на острові Ява в Індонезії. Це була кремезна істота на зріст до 170 см, вагою сучасної людини і середнім об’ємом мозку 800—1100 см³. Череп пітекантропа характеризувався архаїчними рисами: неабиякою товщиною, похилим лобом, розвиненими надбрівними дугами, що утворювали характерний козирок (рис. 3). Скошене підборіддя свідчило про початкову стадію розвитку мови, про існування якої у зародковій формі свідчить устрій черепів. Архантропи втратили значну частину волосяного покриву тіла. Натомість у них з’явилися

Рис. 3. Пітекантроп з о. Ява (реконструкція за черепом М. М. Герасимова) та ручні рубила пітекантропів

потові залози для регуляції температури тіла, що давали можливість їм мешка­ти на спекотних рівнинах Африки, не перегріваючись під променями тропіч­ного сонця.

Пітекантропи були вмілими мисливцями на великих травоїдних. Вони по­лювали на копитних (оленів, антилоп, коней) і навіть товстошкірих (слонів, носорогів, гіпопотамів). Основною мисливською зброєю був дерев’яний спис із загостреним і обпаленим для міцності кінцем та ручні рубила — масивні, об­биті з двох сторін крем’яні знаряддя мигдалеподібної форми (рис.

Рештки пітекантропів відомі не тільки на батьківщині людства у Східній Африці (Кенія, Танзанія, Ефіопія), айв Алжирі (атлантроп), на півдні Євро­пи, в Китаї (синантроп), Індонезії. Пітекантропи з’явилися в Африці 1,7 млн років тому, звідки 1,2 млн років тому розселилися на Близький Схід аж до Кавказу, а далі, просуваючись на схід, потрапили до Центральної Азії, Індоста­ну, Індокитаю, на південь Китаю. До Західної Європи пітекантропи потрапи­ли з Північної Африки через Гібралтар близько 1 млн років тому. їхні кістки та сліди життєдіяльності відомі в Іспанії (Атапуерка), у гротах Валоне та Лаза­ре на півдні Франції. Приблизно в цей же час пітекантропи з Близького Схо­ду через Балкани просуваються у Центральну та на південь Східної Європи. Сюди вони могли потрапити лише через територію України. Не випадково найдавніші стоянки у Східній Європі досліджені саме в Україні. Нижній шар стоянки Королеве в Закарпатті датується близько 1 млн років тому й, очевид­но, являє собою стоянку архантропів.

Освоєння архантропами помірної зони Північної півкулі стало можливим лише завдяки вогню, який, судячи з шарів попелу на стоянках, був добре відо­мим пітекантропам. Вогнище не тільки гріло, воно захищало від хижаків, на ньому готували їжу, гострили списи. Завдяки вогню людям удалося не тільки заселити безмежні території південної Євразії, а й витримати наступ льодо­виків, що розпочався з півночі. На деяких стоянках пітекантропів знайдено рештки примітивних жител. Пітекантропи зникли 150 тис. років тому, посту­пившись у Європі новому різновидові наших пращурів — неандертальцю.

Неандерталець (Homo neanderthalensis), або палеантроп, — різновид гомінід, що мешкав у Європі та на Близькому Сході 150—28 тис. років тому. Дістав наз­ву від долини Неандерталь у Німеччині, де вперше були виявлені кістки цьо­го виду людських істот. Численні рештки неандертальців пізніше були знай­дені в печерних стоянках Європи (Ля Мустьє, Ля Кіна, Ля Шапель-о-Сен, Ля Феррасі, Сен-Сезар, Спи, Монте-Чирчио, Ле Фате 3, Крапіна, Кіїк-Коба, Зас- кельне V, VI та ін.).

Череп неандертальця великий і дуже масивний порівняно з черепом сучас­ної людини. Об’єм мозку (1500—1700 см³) дорівнював (а іноді й перевищував) об’єм черепної порожнини сучасної людини. Профіль лоба похилий, черепна кришка низька і довга, розвинені “козирком” надбрівні дуги, виступаюча на­зад потилиця, велике обличчя, скошене підборіддя, великий ніс, щелепи по­мітно видавалися вперед (виразний прогнатизм) (рис. 4).

Ураховуючи географію масових знахідок решток неандертальців у Європі, меншою мірою на Близькому Сході та в Середній Азії, а також інші дані, більшість сучасних дослідників схиляються до думки, що їхньою батьківщи­ною була саме Європа. Класичний неандерталець є наслідком еволюції пізніх пітекантропів Західної Європи під впливом несприятливих природно-кліма­тичних умов прильодовиків’я. Масивний кістяк, кремезна статура, розвинена мускулатура, устрій носової порожнини, що давав змогу вдихати холодне повітря, фахівці вважають наслідком пристосування до холодного прильодови- кового клімату. Ймовірно, що широкі ступні ніг сприяли кращому пересуван­ню по глибокому снігові, а короткі кінцівки перешкоджали втраті тепла.

Класичні неандертальці в Європі мешкали приблизно 130 тис. (Крапіна) — 30—28 тис. років тому (Ля Кіна, Сен-Сезар у Франції, Відія і Велика Печина в Хорватії, неандертальці печер Криму). На Близькому Сході неандертальці з’явилися пізніше, аніж у Європі, — близько 60 тис.

Рис. 4. Неандертальська жінка з печери Ля Кіна (Франція) та крем’яні вироби мустьєрської доби:

1 — гостроконечник; 2 — скребло; нуклеуси: 3 — дископодібний; 4 — підпризматичний

Палеантропи суттєво вдосконалили свою мисливську зброю за рахунок прогресу в обробці кременю. Якщо рубила пітекантропів виготовлялися шля­хом двобічного оббивання цілих крем’яних гальок, то неандертальці виготов­ляли знаряддя зі спеціально зроблених заготовок — відщепів кременю. їх відбивали зі спеціальних ядрищ кременю або нуклеусів. Ядрища палеантропів найчастіше мали дископодібну форму, а зняті з них відщепи, як правило, ма­ли трикутні обриси (рис. 4, 3). Тому трикутними були також основні знаряд­дя неандертальців — гостроконечники та скребла, що виготовлялися шляхом ре­тушування країв крем’яних відщепів (рис. 4, 1, 2).

Низький, похилий лоб неандертальців свідчить про недорозвиненість лоб­них доль мозку, що відповідають за складне асоціативне мислення, а також містять центри гальмівних процесів. Іншими словами, неандертальці, порівня­но з сучасними людьми, були нездатні до складного, абстрактного мислення, а нерозвиненість гальмівних центрів робила їх збудливими й агресивними. Це в поєднанні з неабиякою силою неандертальців та досить ефективною зброєю зумовлювало часті кровопролитні сутички в первісних колективах, які стано­вили серйозну загрозу для існування самої популяції палеантропів. Саме ця обставина, на думку багатьох дослідників, стала визначальною у самознищенні класичних неандертальців, на зміну яким у Європі прийшла людина сучасно­го типу — Homo sapiens.