Привід для подальших дискусій

Зайве наголошувати, що тема походження українців є не ли­ше цікавою, але й соціально значимою для нашого суспільства. Тож чергове число «Likbez-абетки» пропонує читачам науково-попу­лярну розвідку, присвячену проблемі походження українців (україно- генезу).

Нинішня українська держава виникла не на порожньому місці, вона є продовженням тривалої історичної традиції. Проте визначення «глибини» її історичного коріння стикається з низ­кою проблем не лише наукового, але й політичного характеру.

Декілька поколінь наших співгромадян ще зі школи звикли до тези про «Київську Русь - колиску трьох братніх східносло­в’янських народів». Для них «поява» України на історичній арені відноситься до козацьких часів - зрозуміло, що в такому уявлен­ні Україна виникає лише для того, щоб одразу ж «возз’єднатися» з Росією на Переяславській раді 1654 року. Тому багато подій з подальшої української історії є для наших дезорієнтованих співгромадян невідомим або незрозумілими - повстання гетьма­на Мазепи, сепаратистські плани Капніста й Полетики, Кирило- Мефодіївське братство, Тарас Шевченко, «Громада», українські політичні партії, зрештою, збройна боротьба за незалежність Української Народної Республіки та Української Повстанської Армії в XX ст. тощо. Але, як не дивно, ще більше неясностей для пересічного пострадянського українця існує про ДОкозацькі часи, зокрема щодо визначення «національної приналежності» давньослов’янських племен та давньоруської державності.

Сьогодні є цілком очевидно, що твердження про «запізніле» порівняно з рештою європейських народів «народження» україн­ців коріниться в російському імперському тлумаченні історії східних слов’ян. Таке бачення охоче взялася закріпити в нашій свідомості радянська пропагандистська машина, яка наголошу­вала на статусі росіян як «старшого брата» щодо «молодших» ук­раїнців і білорусів.

На жаль, в Україні після здобуття незалежності в 1991 році розвінчання цих історичних міфів не було успішним. Покоління українців, яке вивчає в школі історію України, а не історію CPCP, відіграватиме помітну роль у житті нашої країни лише через де­сятиліття. Тож не дивно, що більшість громадян України сьогодні гостро відчуває відсутність очевидних пріоритетів національно­го розвитку та перебуває у світоглядному хаосі. Невизначеність у минулому вочевидь не сприяє впевненості у майбутньому.

На цьому тлі виникає чимало радикальних аматорських, гі- перпатріотичних тлумачень проблеми походження українців. На­гадаю, що 1-ше число «Likbez-Абетки» називалося «Сучасні міфи та фальшивки про походження українців» і було присвячене са­ме проблемі позанаукових версій україногенези. У пропонованій книзі - 2-му числі «Likbez-Абетки» - Леонід Залізняк розглядає основні версії україногенези та оцінює їх з позицій академічної науки. Автор подає стислу, але доволі докладну характеристику трипільсько-арійської (3-2 тис. до н.е.), ранньосередньовічної (VI-VIII ст.) та пізньосередньовічної версій (XIV-XV ст.).

Висновок очевидний: щирий патріотизм не потребує ви­гадок, адже українська минувшина й так достатньо багата і ці­кава, щоб дозволити нам уникати позанаукових фальсифіка­тів, заснованих на почутті власної меншовартості, а наукове сумління наших істориків має зобов’язати їх сформулювати й утвердити в сучасному суспільстві власне українське бачен­ня історії всупереч давно усталеному, а сьогодні оновленому й активно пропагованому імперському міфу.

Академічні суперечки з приводу часу виникнення українсь­кого народу та створення його першої державності зосереджу­ються на добі Середньовіччя (VI-XV ст.), бо за раннього нового часу (XVI-XVII ст.), тобто за козацької доби, існування українців як окремої спільноти ні в кого не викликає заперечень.

Проблема осмислення й усвідомлення україногенези усклад- нюєтся тим, що наша сучасна самоназва «українці» історично значно пізніша за також нашу, але іншу цілком легітимну само­назву «русини» або «русь». Тож чи можемо ми вести відлік укра­їнства від літописних східнослов’янських племен? Чи можемо ми вважати Русь - імперію Рюриковичів - першою українською державою? Можливо, варто шукати коріння нашої державності в добі окремих південноруських князівств? Коли саме починати відлік існування української мови? Яку саме людність і за якої до­би вважати «праукраїнцями»? Відповіді на ці та інші запитання читач може знайти в книзі Леоніда Залізняка. Його розвідка не ли­ше щиро, але й аргументовано подає свої висновки.

Зауважимо принагідно, що робота професора Залізняка ціл­ком відповідає формату «Likbez-Абетки», тож справа читача - ду­мати, оцінювати, погоджуватися з автором чи заперечувати.

Кирило Галушко, директор Центру соціогуманітарних досліджень імені В’ячеслава Липинського