Природні передумови неолітичної революції

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства передували радикальні зміни клімату, пов’язані з кінцем льодо­викової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижа­ного щита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Євро­пою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор’я, Північної Африки, Близького Сходу.

Криза мисливського господарства — це такий стан первісної економіки, ко­ли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочен­ня популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітив­ній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потре­бувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення ке­рамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам’яток.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребу­вали постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50—100 разів — від 3—5 до 500 осіб на 10 км². Надлишки людності, що не могли про­харчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розви- неніші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщи­ни відтворювальну економіку, доместиковані рослини (ячмінь, пшениця) та тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропо­логічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно ЗО км на одне покоління, тобто тривала 25—30 років.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав’я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий — через Трансільванію в Україну.

Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIH тис. до н. е. (поселення Aprica, Hia Нікомедія, Протосескло). Ця люд­ність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір доместикованих тварин (вівця, коза) та культур­них рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близь­косхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв.

Поступово балкано-дунайський неоліт у процесі свого розвитку набуває місцевої специфіки. Розвивається місцева домобудівна традиція, що принци­пово відрізняється від близькосхідної з її круглими, а пізніше прямокутними житлами із сирцевої цегли. На Балканах з’являються прямокутні споруди з де­рев’яними стінами, обмазаними глиною, та двоскатним дахом, укритим соло­мою. Неолітичні мігранти поширили цей тип жител в середній смузі Європи. Його реліктом певною мірою є традиційна українська хата-мазанка.

У VII тис. до н. е. ранні землероби досягли півночі Балкан, де сформува­лася середньодунайська неолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево (Югославії), Кереш (Угорщини), Караново (Болгарії) та Криш (Румунії). Носії останньої просунулися далеко на схід у басейни Прута, Середнього Дністра та Південного Бугу. Під цими впливами у VII тис. до н. е. сформувалася найдавніша неолітична культура України — буго-дністровська.

У VI тис. до н. е. відбулася експансія ранніх землеробів на північ від Альп та Карпат. Неолітична людність культури лінійно-стрічкової кераміки за ко­роткий час розселилася з Середнього Дунаю на захід — до Паризького басей­ну, і на схід — до Південної Польщі, Волині, Верхнього Подністров’я. Родючі землі на північ від Альп та Карпат, що простяглися вузькою смугою від Пари­жа через Баварію, Південну Польщу до Волині, на той час були вкриті лісом і недоступні землеробам. Винайдення підсічно-вогневого землеробства створи­ло умови для освоєння цих лісових територій людністю культури лінійно- стрічкової кераміки, яка відіграла провідну роль у неолітизації середньої смуги Європи.

Таким чином, близько 5 тис. років до н. е. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь континенту заселили з Балкано-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. В лісах півночі мешкали мезолітичні автохто­ни—мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського госпо­дарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так у лісовій смузі Європи почав форму­ватися лісовий неоліт, який засвоїв виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворю- вальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію Ук­раїни. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав’я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація України, як і Центральної Європи, відбувалася з Балкан че­рез Подунав’я. Сталося це у VII-V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав’я — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені (рис. 28). Найдавніша з них (датується VII тис. до н. е.) представлена матеріалами про- тонеолітичної гребениківської культури Одещини (див. тему 5). Під впливом другої хвилі наприкінці VII тис.

Четверта, найпотужніша хвиля ранніх мотичних землеробів культури Куку- тені-Трипілля сягнула з Трансільванії України близько 5,4 тис. років до н. е. Саме з приходом цього населення, яке протягом 1,5 тис. років заселило лісо­степи від Середнього Дністра до Південної Київщини, пов’язана перемога відтворювавьного господарства на Правобережній Україні.

Зазначимо, що ці хвилі ранніх землеробів із Подунав’я на Правобережну Україну були генетично пов’язані через балкано-дунайський неоліт з най­давнішими центрами неолітичної революції Близького Сходу, й насамперед із півднем Анатолії. Близькосхідним, по суті, був й увесь їхній культурно-госпо­дарський комплекс — відтворювальне господарство, що базувалося на вирощу­ванні близькосхідних культур (пшениця, ячмінь, сочевиця) і тварин (вівця, коза), посуд, з характерним орнаментом, культи, і навіть вірменоїдний антро­пологічний тип людності (рис. 29).

Рис. 28. Неолітичні культури України:

1 — німанська; 2 — дніпро-донецька; 3 — сурська; 4 — ямково-гребінцевої кераміки;

5 — лінійно-стрічкової кераміки; 6 — буго-дністровська; 7 — Кукутені; 8 — Трипілля