Поява найдавніших людей
Виходячи з локалізації найдавніших — ранньоашельсь- ких — пам’яток (у Закарпатті — це добре ^ратифікована пам’ятка Королеве, на Наддністрянщині — біля с. Лука Врублевецька) та зі специфіки матеріалу заселення території України здійснювалося з півдня Західної Європи через Балкани та, певно, з заходу.
Архантропи мешкали і в Криму та Північно-Східному Приазов’ї, а дещо згодом з’явилися і в північних районах — на Житомирщині. Стан джерельної бази дає змогу говорити лише про технічно-технологічні особливості кам’яної індустрії, але нічого не додає до найзагальніших уявлень про життєдіяльність архантропів.Слідів перебування палеоантропів в Україні значно більше, і їх репрезентовано різнобарвніше, зокрема й фа- уновими та антропологічними залишками. Палеоантро- пи з’явилися тут за риського зледеніння й активно освоїли територію за рисько-вюрмського потепління. Особливо концентровано вони заселили райони Закарпаття й Прикарпаття, припорогової Наддніпрянщини та гірського Криму. З відходом льодовика вони просунулися на північ — до сучасних кордонів України.
Особливо багато муст’єрських пам’яток у гірському Криму, де були кращі, ніж на рівнинах, умови життя. У печерах, гротах, під скелями неандертальці могли влаштовувати затишні табори, де постійно підтримували вогонь. У Криму виявлено пам’ятки зі схожою індустрією, що можна, певно, розглядати як свідчення активного спілкування палеоантропів.
Умови існування, а саме надзвичайно багата фауна, зокрема наявність величезних тварин, визначили головне заняття неандертальців — мисливство. Саме воно стимулювало вдосконалення та розвиток знарядь праці. Ймовірно, мисливство рівнинних районів відрізнялося від гірських. Але фаунові залишки першої смуги репрезентовані дуже слабо. У Наддністрянщині головним об’єктом мисливства був мамонт, у Північно-Західному Причорномор’ї — печерний ведмідь, у Північному Приазов’ї, — можливо, зубр та кінь.
У Криму за наявності різноманітних фаунових залишків проступає спеціалізація деяких колективів, що надавали перевагу при полюванні віслюку (Старосілля, Чокурча-П), антилопі-сайгаку (Шайтан- Коба), коню (Чокурча). Деякі пам’ятки Криму дають надзвичайно строкатий склад мисливської здобичі (особливо Старосілля, Шайтан-Коба, верхній шар Киїк-Коби), види якої свідчать про суворий клімат того часу. Споживали тут і рибу.Великих тварин, звичайно, впольовували гуртом, заганяючи в урвища, яри та болота, на дрібних полювали й індивідуально. Примітивність знарядь наводить на думку, що мисливство було трудомістким і не завжди успішним. Збиральництво теж відігравало суттєву роль. Але воно належить до тих явищ, що слабо відбиваються в археологічних залишках, — лише деякими знаряддями праці з переробки рослинних продуктів (кам’яні терки, товкачики).
Пал еоантропи вели досить мобільний спосіб життя, поєднуючи його з більш-менш тривалою осілістю (певно, не більше сезону) в якихось особливо зручних міс
Illll IliAlIIlIH AIAIi
цях. Саме в таких місцях і фіксують значні культурні накопичення (наприклад, Скубова Балка у Дніпровському Припоріжжі, нижній шар Чокурчі у Криму, Іллінка під Одесою), а також житла. Найдавніші житла на нашій території пов’язано саме з діяльністю палеоантропів. У Наддністрянщині (Керноси, Молодова) основу житла складали кістки мамонта, у Криму — і каміння. Такі фундаменти надбудовували тичками, гіллям і вкривали шкурами тварин. Подібні стійбища розглядають як мисливські базові табори, де община могла деякий час існувати за рахунок навколишнього середовища та рейдів мисливців на більш віддалені території.
Мобільність палеоантропів була спричинена й пошуками сировини для виготовлення знарядь. Саме палеоантропам належать найдавніші «майстерні» первинної обробки кременю в Донбасі, що надалі існували тут протягом усього кам’яного віку.
Виходячи із муст’єрських пам’яток палеоантропи явля- " ли собою важливу ланку в поступальному процесі антропогенезу.
Вдосконалення знарядь праці не могло не підвищити ефективність полювання. Про це свідчать доволі обжиті місця давніх поселень, і саме до цього часу належить поява перших жител. Строкатість пам’яток, їхній індивідуальний характер розкривають досить замкнений спосіб життя неандертальців. Підтвердженням цього є й незначна густота населення. Можливо, виняток становить Крим, де спостерігаємо відносно щільну мережу пам’яток та подібність матеріальної культури. Але, враховуючи протяжність муст’єрської епохи в часі — кілька десятків тисячоліть — і умовність датування пам’яток, це питання є проблематичним.Зрушення у свідомості пізніх палеоантропів фіксує поява найдавніших поховань їх поки що одиниці, та виявлені вони лише у Криму. Ймовірно, їх можна пов’язувати з найпершими початками релігії. Вони демонструють прояв прихильності до членів свого колективу, з одного боку, та намагання позбавитися померлих — з іншого. З цих двох вихідних принципів надалі й постають поховальні звичаї та релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих. У цьому плані заслуговують на увагу і спеціальні сховища кісток тварин, які оцінюють як відобра-
ження формування тотемізму та мисливської магії. На нашій території сліди цього явища віднайдено в Іллінці, де в невеликому гроті містилося значне скупчення кісток печерного ведмедя.
Не викликає сумніву, що життя неандертальців було тяжким і суворим. Виходячи з досить обмежених розмірів стійбищ, вони жили невеликими колективами. Примітивні знаряддя праці були мало придатними для полювання як на великих тварин, так і на малих. Тому головний зміст життя зводився до пошуків харчів та виготовлення знарядь. Це займало значний час та виступало перепоною духовного розвитку. Саме пошуки їжі заставляли неандертальців покидати обжиті місця та знову повертатися до них. Для цього часу немає ніяких підстав говорити про якісь інші соціальні осередки, крім общини.
Археологічні матеріали засвідчують спадкоємність історичного процесу, і неандертальці виступають у ньому останньою ланкою антропогенезу. Це їх пов’язує з Ното sapiens.