Поняття культури
Існує декількасот визначень поняття «культура». Та все їх різнобарв’я можна звести до двох домінант. Одні визначення відбивають традиційне розуміння культури як сукупності створених людиною цінностей, передусім у галузях науки, мистецтва й освіти.
Це і називають духовною культурою. Інші визначення відбивають більш широке розуміння культури, розглядаючи її як сукупність історичних форм ставлення людини до природи, суспільства та самої себе. У першому випадку в культурі вбачають створені людиною узагальнені відображення дійсності у вигляді знань про неї та методи її вимірів, утілені в наукових теоріях та художніх образах. Це так звана висока культура. Друга група визначень науважує на взаємодії людини з дійсністю, на історично детермінованому відображенні форм і способів такої взаємодії самими людьми, їхньою поведінкою, ставленням одна до одної. У цьому разі поняття «культура» стосується надбіологічних засобів адаптації людини до навколишнього середовища і охоплює буквально все, створене нею.З-поміж засобів адаптації людей у свою чергу виділяють матеріальні, або матеріальну культуру. Цей комплекс призначений для задоволення потреб людини через суспільне виробництво (потреб у харчах, одязі, житлі тощо). Другу групу складають духовні засоби — знання, орієнтири цінностей (мотиви та стимули діяльності, поведінки), мистецтво. Матеріальні засоби спрямовані на перетворення природи, духовні ж впливають на психіку та свідомість людей. Звичайно, такий поділ суто умовний, оскільки важко віднайти межу між матеріальним і духовним. Адже, як зазначав М. Бердяев, усе матеріальне твориться духовним і символізує духовність. Людина — це і є передусім духовність.
Тому слід визнати пріоритет духовного в розвиткові інтелекту. Пригадаймо, що однією з найяскравіших ознак народження справжнього суспільства є образотворче мистецтво.
Мистецтво постало разом із Homo sapiens десь 33 тис. років тому — якось раптово, неначе з небуття, вражаючи зрілістю образів, засобами їх передання, здатністю справляти великий емоційний вплив навіть на сучасну людину. Не викликає сумніву, що таке мистецтво не має рефлекторно-інстинктивного характеру, його природа — суто інтелектуальна, що було можливе за умов розвитку вищих функцій мозку. Не дарма друга половина XIX ст. (саме на той час припадає відкриття печерного живопису та інших витворів палеолітичного мистецтва) та частково й XX ст. пройшли в гострих дебатах і суперечках щодо їхньої автентичності. До відкриття цих пам’яток первісна людина бачилася як надзвичайно примітивна істота.Таким чином, поняття матеріальної та духовної культури є умовними науковими термінами, які зосереджують увагу на певних аспектах людського буття. В реальному житті матеріальне й духовне, раціональне та ірраціональне тісно переплітаються та впливають одне на одне. їх можна осягнути лише в єдності. А виходячи з того, що культура — це притаманний лише людині спосіб суспільної діяльності, культуру не можна зрозуміти без зв’язку з історією. Тобто культура є всеохоплюючою історичною ка- ■ тегорією. '