Походження, міграції та розвиток Кукутені-Трипілля
Проблема походження культур Кукутені та Трипілля хвилює дослідників від моменту їх відкриття. Спочатку з’явилася автохтонна гіпотеза походження трипільської культури, висловлена її відкривачем — киянином В.
В. Хвойкою, пізніше — міграційна, сформульована одеським археологом Е. Р. фон Штерном. Конкретизація цих припущень відбулася після відкриття найдавніших поселень спільноти у ЗО—40-х роках XX ст. Ключовим моментом стало дослідження стратифікованих селищ культури Кукутені, насамперед Ізвоаре в Румунії, з нашаруваннями Прекукутені та Кукутені. На підставі отриманих даних румунські дослідники (Г. Шмідт, В. Думитреску) побудували періодизацію Прекукутені-Кукугені, яка стала базовою для створення обгрунтованої періодизації Трипілля. Її здійснив, провівши розкопки на Верхній Наддністрянщині, О. О. Кандиба-Ольжич у 30-ті роки. Продовжила цю роботу російська дослідниця Т. С. Пассек. Наприкінці 40-х років вона запропонувала нову періодизацію пам’яток трипільської культури, якою користуються й понині. Здійснивши розкопки поселення Флорешти в Молдові, Т. С. Пассек установила генетичний зв’язок раннього Трипілля з неолітичною культурою Боян у Наддунав’ї. Класичні пам’ятки раннього Трипілля Лука-Врублевецька та Бер- нашівка розкопані українськими археологами С. М. Бібіковим та В. Г. Збено- вичем у Середній Наддністрянщині. Наслідки їхніх досліджень зафіксовано у монографічних працях. Загалом же на теренах України виявлено 44 поселення раннього Трипілля (фаза А, за Т. С. Пассек).З накопиченням нових матеріалів зникали підвалини автохтонної гіпотези походження трипільської культури. Останнім її захисником виступав В. М. Даниленко, який обстоював гіпотезу формування Трипілля на базі неолітичної буго-дністровської культури. Однак сьогодні вже є всі підстави стверджувати, що буго-дністровські племена не справили помітного впливу на мігрантів із Румунського Прикарпаття, які принесли на Середній Дністер і Південний Буг культуру Прекукутені.
Її називають нині культурою Прекукутені — раннє Трипілля, або ж прекукутенсько-ранньотрипільською культурою. Походження її розроблене румунськими археологами, оскільки найраніші пам’ятки фази Прекукутені І виявлені в басейні р. Сирет, лівої притоки Дунаю.Причиною формування Прекукутені І було переселення носіїв неолітичної культури Боян із Лівобережжя Дунаю до Південно-Східної Трансільванії та Молдовського Прикарпаття. Складна взаємодія мігрантів із місцевим населенням культури лінійно-стрічкової кераміки, носіями культур Хаманджія, Кріш, Тордош зумовила формування синкретичного типу пам’яток Прекукутені І. Стабілізація цієї культури та рух її носіїв на схід спостерігалися на фазі Прекукутені II, коли вони перетнули Прут й утвердилися (тип Флорешти І) у долині р. Реут — правої притоки Дністра (Республіка Молдова). Тоді ж переселенці досягають Дністра і на його лівому березі засновують селище Бер- нашівка, найдавніше на теренах України (середина VI тис. до н. е.). За фази Прекукутені III відбулося освоєння Дністро-Бузького межиріччя та середньої течії Південного Бугу, остаточно оформилася ппекукутенсько-ранньотрипіль- ська культура, що відповідає Трипіллю А (рис. 1). Всі ці події відбулися ще в другій половині VI — на початку V тис. до н. е. Така схема формування культурно-історичної спільноти (далі — КІС) Кукутені-Трипілля є найбільш прийнятною серед фахівців.
Рис. 1. Карта міграції носіїв культури Прекукугені — раннє Трипілля на терени України:
І — поселення формативної фази; II — поселення типу Ларга-Жіжія — Флорешти — Бернашівка; III — поселення Дністро-Бузького межиріччя та Надбужанщини; IV — перший етап міграції; V — другий етап міграції.
Поселення: 1 — Сфинту-Георге; 2 — Ерестегін; 3 — Банку; 4 — Борлешти; 5 — Траян-Дядул Bieii; 6 — Ізвоаре;
7 — Гігоєшти-Трудешти; S — Яси; 9 — Ларга-Жіжія; 10 — Вледені; 11 — Цигенаши; 12 — Kempuiu; ІЗ — Стольничени; 14 — Фундурь; 15 — Бернашівка; 16 — Флорешти; 17 — Рогожини; 18 — Гайворон;
19 — Сабатинівка; 20 — Вишнопіль; 21 — Костянтинівна; 22 — Олекстгіпіяка (за В.
Г. Збеновичем)Трипілля BI синхронізується з Кукутені А. Разом вони становлять наступний період розвитку, коли на базі прекукутенсько-ранньотрипільської культури локалізуються західна (кукутенська) та східна (трипільська) лінії розвитку КІС Кукутені-Трипілля. На етапі Кукутені A-B — Трипілля BII формуються культури Кукутень і Трипілля в системі цієї спільноти. Умовну розділювальну лінію між ними позначено течією Дністра. На цей час трипільське населення займає басейни Верхньої Наддністрянщини та Верхньої Над- бужанщини, а на північному сході виходить на правий берег Дніпра на ділянці Ржищів—Трипілля. Відбувалося поступове освоєння Правобережного Лісостепу.
Наприкінці середнього (ВИ) та на початку пізнього (CI) етапів трипільське населення продовжувало освоювати Північний Лісостеп. При цьому спостерігався приплив нових мігаційних хвиль із Заходу, з теренів Молдови. Північно- західний вектор експансії спричинив масове заселення Верхньої Наддністрянщини й початок колонізації Волині під завершення фази ВИ. В ареалі верхньодністровської групи пам’яток розроблялися запаси високоякісного ту- ронського кременю та родовища солі. Потужнішим виявився східний напрям міграції, що охопив середню і верхню течії Південного Бугу (Вінницька обл.) та Буго-Дніпровське межиріччя в межах Черкаської області. Тут унаслідок взаємодії прибулого (кукутенського) і місцевого (трипільського) населення утворюються середньобузька, косенівська й томашівська групи пам’яток. З останньою пов’язаний феномен поселень-гігантів, зосереджених у Тальнівському районі Черкаської області.
Надзвичайно важливе значення мав рух трипільського населення на північ від Росі. Між Россю і Стугною вивчено коломийщинську групу пам’яток, а далі на Північ, від Стугни до Прип’яті, поширилися пам’ятки чапаївсько- лукашівської групи. їхні носії перетинають Дніпро й опановують ділянку Лівобережжя від Переяслава-Хмельницького до Остра на Десні в Чернігівській області. Настала доба найвищого розквіту й консолідації КІС Кукутені- Трипілля (перша половина IV тис.
до н. е.). Практично весь Правобережний Лісостеп тоді був заселений і поділений між племенами цієї спільноти.Фінальним у розвитку КІС Кукутені-Трипілля став період СП, коли монолітність цього грандіозного явища, досягнута в попередній період, була остаточно втрачена. Під тиском степовиків трипільці втрачають Дніпро-Бузьке лісостепове межиріччя та Побужжя. На Дніпрі їм удалося утриматися лише в районі Києва, де зафіксовано софіївську групу пам’яток, яку, можливо, варто розглядати як окрему культуру.
Софіївська культура належить до завершального етапу КІС Кукутені- Трипілля й датується першою чвертю III тис. до н. е. Відомі чотири грунтові цвинтарі поблизу сіл Чернин, Червоний хутір, Софіївка та Завалівка Київської області, розташовані на піщаних дюнах уздовж краю борової тераси лівого берега Дніпра. Поховальний обряд — тілоспалення на стороні. Прах ховали в урнах або мішечках у ямах. У половині поховань виявлено знаряддя праці (крем’яні ножі, клинцеві сокири, рогові сокирки, ретушери, віджимники, прясла), зброю (кам’яні сокири-молоти, мідні сокири й кинджали, крем’яні та мідні вістря стріл), прикраси (мідні браслети й пронизки, намистини з бурштину, кості, каменю), кераміку (широкогорлі й біконічні горщики, опуклотілі посудини, конічні чаші, амфорки, мініатюрний посуд). Аналіз ритуалу дає можливість виділити чотири статево-вікові групи (діти-підлітки, дорослі, чоловіки, жінки) і три соціальні страти серед населення софіївської культури.
Софіївське населення рушило далі на Захід, сформувавши західноволинську групу пам’яток. На Східній Волині, між верхів’ями Південного Бугу і середнім Дністром, локалізовано городсько-касперівську групу пам’яток. Нижче за течією Дністра й у Дністро-Прутському межиріччі послідовно виділено вихватинську та гордінештську групи пам’яток. Частина трипільського населення із втратою родючих земель у Лісостепу змушена була спуститись уздовж Дністра до Степу, де між Дністром і Дунаєм фіксується усатівська культура з виразною орієнтацією на скотарське господарство. Втрата теренової цілісності, сегментація на ізольовані групи пам’яток, що простяглися ланцюжком від Києва до Волині, й далі, уздовж Дністра, до Чорного моря, обмежений діапазон контактів, зрештою, призвели до зникнення КІС Кукутені-Трипілля на початку III тис. до н. е.