Енеолітична доба України. Загальна характеристика
Навколо понять “енеоліт”, “халколіт", “мідний вік”, що є за змістом синонімами, впродовж останніх 50-ти років точаться жваві дискусії. Йдеться про те, чи був енеоліт окремою добою в археології, чи лише перехідним періодом між базовими в системі трьох епох кам’яною і бронзовою добами.
Вирішується ця проблема з огляду на якість пам’яток того чи іншого регіону. Так, енеоліт відсутній в археології наших північних сусідів — Білорусі та Польщі, як і в лісовій зоні Євразії загалом. В Україні ж цю добу репрезентують блискуча спільнота Кукутені-Трипілля, її сусіди на заході та своєрідні культури Степу, дослідження яких ще триває.Якщо поняття “мідний вік” є цілком однозначним, то терміни “енеоліт” і “халколіт” перекладаються як мідно-кам ’яна доба. Ознакою її, на тлі розвиненої кременевої індустрії, була поява серій мідних виробів (знаряддя праці, зброя, прикраси), навичок ковальської справи та металургії. Просування енеоліту в Україну відбулося внаслідок міграції населення Кукутені-Трипілля на Правобережний Лісостеп із регіону Румунської Молдови. Мігранти частково асимілювали, частково відтіснили місцеве неолітичне населення на Північ та Схід. Зауважимо, що впродовж усієї доби енеоліту мало місце співіснування прибульців з неолітичними племенами. Частина з них (насамперед степовики) сприйняла технологічні досягнення доби й перейшла на енеолітичний ступінь розвитку. Мисливці та рибалки Полісся лишалися в добі неоліту практично до настання бронзового віку. Енеоліт, таким чином, синхронізується в Україні з середньою та пізньою фазами неоліту. Він став також важливою історичною добою, пов’язаною з розпадом пізньоіндоєвропейської мовної спільноти. У цьому епохальному процесі брали участь також племена, що населяли в V-FV тис. до н. е. терени України. Такої думки дійшли лінгвісти, а нині її активно підтримують археологи.
Хронологія енеоліту базується на серії радіовуглецевих дат із пам’яток Кукутені-Трипілля. Процедура їх калібрування дала підстави розширити часові рамки енеоліту України принаймні на 1000 років. Цей момент слід ураховувати, звертаючись до праць, що вийшли друком у XX ст., коли автори ще не користувалися каліброваними датами. Отже, доба енеоліту датується нині серединою VI-FV тис. до н. е. Зазначимо також, що найпізнішу фазу Кукутені- Трипілля (C-II) сьогодні відносять до раннього бронзового віку. Слід також брати до уваги, що в узагальнювальних працях минулого століття локальні варіанти пізнього Трипілля та ямну культурно-історичну спільноту Степу відносили до енеоліту. Пам’ятки III тис. до н. е. вважали енеолітичними, а нині їх датують раннім і середнім періодами доби бронзи.