ПЛАНУВАННЯ ПОСЕЛЕННЯ

Розкопи 2002—2009 рр. зна­ходились не вздовж берега водосховища, як у попередні роки, а були розширені на схід, вглиб корінного берега, так що вда­лося виявити ділянки давньої забудови, які знаходяться на відстані 35—45 м від сучасної берегової лінії.

Отже, початковий етап забудови цієї ділянки поселення ранніх слов'ян відно­симо до VH ст. Цим же часом датовані два найбільш ранні житла, досліджені у різ­них частинах Хрінницького поселення у попередні роки [Козак, Прищепа, Шкоро- пад, 2004, с. 184]. Будівлі празько-корча- цької культури знаходились далеко одна від одної, наприклад, відстань від будів­лі 96 до житла 14 становить близько 80 м. А значить на початковому етапі поселен­ня складалося з дворів окремих малих сімей.

Це було не єдине поселення празько- корчацької культури у мікрорегіоні. На протилежному правому березі р.

Ситуація мало змінилась і у VIII ст., на ранньому етапі райковецької культу­ри, адже на дослідженій ділянці до цього етапу належить лише житло 93. Помітне зростання щільності забудови на поселен­ні спостерігається у ІХ ст. на середньому етапі райковецької культури. До цього часу віднесено чотири житла. Позитивна динаміка зберігається й на пізньому етапі райковецької культури у Х ст., коли щіль­ність забудови на поселенні різко зростає, це засвідчили й результати попередніх робіт [Козак, Прищепа, Шкоропад, 2004, с. 202—209].

На поселенні не виявлено жодного об'єкта ХІ ст., вірогідно, у цей час насе­лення з якихось причин покинуло свої домівки й переселилось на інші території. Зазначимо, що слідів погрому в будівлях пізнього етапу райковецької культури не виявлено. Знову життя на поселенні відродилось у першій половині ХІІ ст. і продовжувалось до середини ХІІІ ст. Од­нак, співвідношення кількості жител Х ст. і жител ХІІ — першої половини ХІІІ ст. свідчить, що за чисельністю жителів дав­ньоруське село значно поступалося посе­ленню кінця І тис. н. е.

Пам'ятки празько-корчацької культу­ри на території Волині дослідники виз­начають як приналежні дулібам. Дулі- би — одне з найбільш ранніх достовірно слов'янських племен, йому присвяче­но чимало літератури [див.: Войтович, 1998].

Перші відомості про дулібів подані у «Повісті временних літ» у зв'язку з напа­дом аварів: «Въ си же времдна бъэша. и Мбри [иже] ходиша на Аръклиж црд. и мало єго не жша. си же добрі воєваху на Словініх. и при- мучиша Дулібю. сущаж Словіню. и насильє твордху женамъ Ду.Лпьскимъ. аще поіхати буддше Мбърину. не даддше въпрдчи конд. ни вола. но велдше въпрдчи. г. ли. д. ли. е. ли. женъ в телігу. и повести Мбьріна. [и] тако мучаху Дулібю. бъэша бо Wбърі тЪломъ велици. и оумомь горди. и Бъ потреби ж. [и] помроша вси. и не шстасд ни єдита. Мбъринъ. [и] єсть притъча в Руси. и до сего дне погибоша аки К'брі.

Відомо, що імператор Іраклій правив між 610—641 рр. Отже, ці події слід від­нести до першої половини VII ст. Аварське поневолення східних слов'ян підтверджу­ють й інші писемні джерела. Зокрема, Ме­нандр Протектор писав, що авари почали розоряти землі антів, не перестаючи гра­бувати й поневолювати жителів [Свод..., 1995, с. 317]. На думку дослідників, ці події слід віднести до середини VI ст. [Грушевський, 1991, с. 180—181]. Під­твердженням аваро-слов'янських воєн, зокрема війни з дулібами, є й археоло­гічні джерела. Про це свідчать знахідки аварських трилопатевих стріл та інших предметів аварського типу на поселеннях слов'ян празько-корчацької культури, на­приклад, на Зимнівському городищі біля Володимира-Волинського [Ауліх, 1972].

У «Повісті временних літ» знаходимо уточнення місця проживання дулібів: «Дуліби живдху по Бу гді нъэне Велъэндне.» [ПСРЛ, Т. І, с. 10]. Наведене повідомлен-

2_Ц

поселення слов ян

Рис. 74. Хрінннкн, уроч. Шанків Яр. Плани розкопів 2002—2009 рр. з позначеними ранньослов’янськпмп об'єктами: а — будівля празької куль­тури; б— будівля 1 етапу рапковецької культури; в — об’єкти 2 етапу рапковецької культури; г — будівлі 3 етапу рапковецької культури

ня літописця, без сумніву, відноситься до населення Волині. Це важливо зазначи­ти у зв'язку з тим, що дуліби у ранньому середньовіччі відомі також у Чехії та на інших територіях у Подунав'ї [Нидерле, 2000, с. 75, 128].

Опираючись на писемні джерела, В.О. Ключевський писав, що на північ від Карпат, на значних територіях водо­ділу, звідки течуть у різні боки Дністер, обидва Буги, притоки верхньої Прип'яті та верхньої Вісли, у VZ ст. ми застаємо ве­ликий військовий союз на чолі з князем дулібів. Цей військовий союз і є фактом, який можна поставити на самому початку нашої історії [Ключевский, 1987, с. 123— 124]. Цю думку пізніше підтримали відо­мі історики, зокрема Б.Д.

Вчені зазначають, що етнонім дуліби слід віднести до праслов'янської пори, він виник у римський час на германсько­му ґрунті, а отже свідчить про сусідство дулібів із західногерманським населен­ням [Седов, 2002, с. 320].

Нові археологічні дослідження дозво­лили зробити висновок, що територія Во­лині з останньої чверті ІІ ст. н. е. до кінця ZV ст. н. е. була заселена готами — носія­ми вельбарської культури [Козак, 1991 (1992), с. 70—103]. Найраніші слов'янські поселення на Волині датуються кінцем V—VI ст., тому малоймовірно, щоб такий потужний союз племен міг сформуватися в короткий термін на новозаселених зем­лях.

Найбільш вірогідно, що територіаль­ним ядром, навколо якого формувався дулібський союз племен були сусідні землі Прикарпаття, а точніше — верхів'я Захід­ного Бугу, Верхнє та Середнє Подністров'я [Козак, 2008, с. 216—222]. Ця територія репрезентована у римський період ком­пактною групою поселень, виділених і вивчених В.Д. Бараном та І.С. Виноку­ром (Черепин, Ріпнів-ІІ, Бовшів, Бакота та ін.) [Баран, 1981]. Етнічна приналеж­ність носіїв пам'яток Подністорв'я ІІІ— V ст. типу Черепин — Ріпнів не викликає у дослідників сумніву. Вони сформували­ся на основі старожитностей зубрицької культури попереднього часу, творцями яких була, вірогідно, частина венедів. У свою чергу, близькість основних еле­ментів матеріальної культури пам'яток «черняхівського» типу Подністров'я й ранньосередньовічних слов'янських ста- рожитностей є доказом етнічної спорідне­ності цього регіону починаючи від перших століть н. е.

У «Повісті временних літ» дуліби на­звані попередниками волинян, а в іншо­му місці літописець говорить, що волиня- ни проживають на місці бужан: «Бужане зане сідоша по Бугу посліже же ВелъэнАне.» [ПСРЛ, Т. І, с. 8]. Бужани згадуються та­кож у «Баварського географа».

Л. Нідерле у роботі «Слов'янські старо­житності» зазначив, що взаємний зв'язок між назвами племен дуліби, волиняни, бужани, лучани не ясний, однак, всі вони, вірогідно, походять від одного великого найбільш західного руського племені, яке займало землі між Західним і Південним Бугом, перш за все — в історичній Волині [Нидерле, 2000, с.

Аналіз археологічних джерел дозволив В.В. Сєдову висловити думку, що літо­писними дулібами була та частина носіїв празько-корчацької культури, які розсе­лилися на Волині та в правобережній час­тині Середнього Подніпров'я. Специфічно дулібською була культура типу Луки-Рай- ковецької, але тільки у середині ареалу празько-корчацької кераміки. На цій те­риторії згодом сформувалися племінні союзи бужан (волинян), древлян, полян і частково дреговичів [Седов, 1982, с. 92]. Становлення нових племінних утворень на цій території простежується у VΣΠ— ІХ ст. [Седов, 2002, с. 239, 319—321].

В.Д. Баран зазначає єдність матеріаль­ної культури населення празько-корча- цької і райковецької культур, що жило в межах території, яка на півночі доходить до Прип'яті, на заході займає басейн За­хідного Бугу і Сану, на сході доходить до Дніпра, на півдні заходить у басейн Верх­нього й Середнього Дністра. На думку дослідника, саме в цьому регіоні існува­ло дулібське племінне об'єднання, а піз­ніше відомі пам'ятки волинян, древлян, полян, південної частини дреговичів і в Прикарпатті — хорватів [Баран, 1998, с. 121—125].

Інший підхід до вирішення проблеми формування племінних союзів на Волині пропонує Л.В. Войтович. На його думку, в регіоні у другій половині І тис. н. е. одно­часно існували племена дулібів, бужан, волинян, які на різних етапах історич­ного розвитку ставали гегемоном волин­ського союзу племен і, відповідно, нове утворення отримувало назву домінуючого племені. Ці процеси відбувалися на те­риторії, обмеженій на сході річкою Случ, на півдні — вододілом басейнів Західного Бугу й Прип'яті з басейном Дністра, на заході межею служило поріччя Західного Бугу й Вепра, а на півночі — болотяні сму­ги на Правобережжі Прип'яті [Войтович, 1998]. Близькі територіальні межі дуліб- ського племінного об'єднання визначає О.А. Купчинський за даними топоніміки [Купчинський, 1981, с. 190—194].

Хрінницьке поселення знаходиться в центрі окресленого вище регіону прожи­вання дулібів. Археологічні джерела свід­чать про тривалий поступовий розвиток тут однорідного населення від VH до Х ст. Лише у Х ст. можна простежити за архе­ологічними джерелами значне зростан­ня чисельності населення, вірогідно, не тільки за рахунок природного приросту, але й у результаті міграційних процесів. Можливо, саме ці процеси є одним із свідчень формування нового племінного об'єднання волинян на територіях, де на початку раннього середньовіччя існував дулібський союз племен.