ПІСЛЯМОВА

Причорноморські степи за свою історію бачили багато різних народів. Кліматичні умови і при­рода регіону особливо сприяли приходу сюди кочо­виків з Центральної Азії. Гуни прийшли на територію Європи, якщо вірити джерелам, у 70-х роках IV ст.

Писемних свідчень про себе кочовики не залиши­ли, тож нам доводиться пізнавати їх крізь призму римсько-візантійського світогляду. Завдяки тому, що деякі автори особисто стикалися з представниками племені гунів і бачили на власні очі їх та їхній спо­сіб життя і культурні особливості, ми володіємо зна­чною інформацією про цей давній народ, який про­тягом багатьох років мешкав на наших теренах.

Суспільство гунів під час їх появи у Причорномор’ї та розквіту імперії Аттіли дуже сильно відрізняєть­ся. Спершу основною ланкою була невелика патрі­архальна родина, яка сама себе забезпечувала і не підпорядковувалась якомусь єдиному правителю. Походи і набіги на інші території здійснювалися са­мостійно, у власних інтересах. З розвитком держав­ного утворення ситуація змінилася. Відбулася май­нова стратифікація суспільства, з'явилася так звана воєнна аристократія — верхівка, яка збагачувалася в основному за рахунок грабунку, воєн та торгівлі. Єдине, що було спільним для всього гунського пе­ріоду, — це повне підпорядкування всіх сфер життя

72

гунів воєнній справі. Представники усіх верств сус­пільства — від дітей і до старих людей — були готові у будь-який момент вирушити в похід або стати до роботи в тилу. До того ж сам тил переїжджав з місця на місце разом з армією.

Важливу роль у житті європейських гунів віді­гравала торгівля.

Гуни неабияк вплинули на становлення європей­ської цивілізації. Вони пришвидшили перехід від ан­тичності до епохи Середньовіччя. Західна Римська імперія перестала існувати під ударами варварів-гер- манців, які зміцніли саме через довготривалі контак­ти з гунами. Починаючи з 70-х років IV ст. і до самого розпаду держави гунів у середині V ст., германці то воювали з кочовиками, то були їхніми союзниками. Вони зміцніли, відчули свою значимість і силу, тож саме їм судилося поставити остаточну крапку в існу­ванні римської античної цивілізації. На її уламках по­чалося формування нових західноєвропейських дер­жав, які започаткували нову сторінку світової історії.

Гуни першими на європейських просторах ство­рили велике поліетнічне державне утворення, яке за часів правління харизматичного лідера Аттіли про­водило доволі успішну зовнішню політику. Великі країни змушені були рахуватися з інтересами гунів, вони відправляли й приймали посольства, йшли на поступки в політичних і економічних питаннях.

Зі смертю лідера держава занепала і досить швидко перестала існувати. Цьому є кілька причин: зникнен­ня інтересу до великих територіальних завоювань, оскільки відпала потреба в них, адже все необхідне (гарні пасовиська для худоби, їжа, достатня для про­живання територія) було у наявності; неоднорідний склад населення — поряд із тюркомовними кочови­ками мешкали іранські, германські та слов'янські ет­носи, які вже не хотіли терпіти панування гунів над собою.

У військовому відношенні гуни також втратили 73

свою ідентичність. Захоплення трофейної зброї, ово­лодіння навичками противника, перебування у вій­ську некочових народів призвело до втрати тієї не­повторної складової, за допомогою якої гуни колись блискавично перемагали противника.

Можна дуже багато говорити про причини зане­паду союзу племен гунів та про втрату впливу цього народу на європейський регіон наприкінці V ст., але нам здається, що, виконавши свою місію, вони по­ступилися іншим народам і державним об’єднанням, які прийшли їм на зміну.

Гуни зробили неоціненний внесок у розвиток як степової, так і осілої західноєвропейської цивілізації.