Післямова

Про зв'язки кельтів із землями України, а також про їхній вне­сок у творення української історії та культури важко говорити мо­вою узагальнень, адже на різних етапах історичного розвитку ця взаємодія мала свій унікальний характер.

своєрідна система естетичних поглядів, втілена у декоративно­прикладному мистецтві, а також технологічна база. Варто заува­жити, що окрім цих «реальних» кельтів, у Європі ще з часів ан­тичності оселилися кельти «уявні» — міфологічний образ, літе­ратурне кліше й політична конструкція. їх завжди треба мати на увазі, досліджуючи дані писемних, археологічних та лінгвістич­них джерел.

Перші контакти між кельтським світом і народами, що насе­ляли землі сучасної України, сталися на початку ранньої заліз­ної доби. Вони проявилися насамперед у проникненні певної кількості кіммерійської або кіммеро-фракійської еліти до прото- кельтського середовища гальштаттської культури, що зумовило сприйняття кельтами певних культурних елементів східноєвро­пейського походження.

Періодом найбільш активної участі давніх кельтів в етнокуль­турних процесах на території України стали III-I ст. до н. е. В цей час уся Центральна й більша частина Східної Європи опиня­ється під сильним впливом латенської культури, хоча проявив­ся цей вплив у різних регіонах по-різному. На території Украї­ни єдиною територією, де з початку III ст. до н.е. спостерігається масове скупчення «класичних» латенських пам'яток, стала до­лина Верхньої Тиси, яка разом із прилеглими землями Румунії, Словаччини та Угорщини входила до складу етнополітичного об'єднання анартів. Кельти складали елітарний прошарок цьо­го об'єднання, представлений військовою та релігійною елітою, ремісниками високої кваліфікації тощо. Водночас присутність чисельно домінуючого північнофракійського населення проя­вила себе у збереженні багатьох автохтонних традицій в обрядо­вій та виробничій сферах. Соціально-економічне «ядро» одно­го з кельтських племінних об’єднань розташовувалося на Закар­патті й було представлене оппідумом на горах Галіш та Ловачка, а також ботарським металургійним районом, найбільшим у то­дішній Європі.

До Північного Причорномор'я кельти проникають також у III ст. до н.е., хоча більш точно датувати цю подію наразі не­можливо. Писемні джерела згадують у північно-західній части­ні понтійської зони кельтське плем’я бритолагів, з активністю яких слід пов'язувати інформацію про підготовку галатами на­паду на Ольвію. Проявами військової експансії кельтів у Пів­нічному Причорномор'ї можна вважати появу численних латен- ських імпортів, виявлених випадково або у комплексах скіфо- сарматського та елліністи стичного кола, на тлі спустошення багатьох поселень місцевого населення й загального різкого зменшення кількості археологічних пам'яток у регіоні.

На рубежі III - II ст. до н. е. відбулося проникнення на тери­торію Подністров’я та Середнього Подніпров'я кельто-гер-

ПІСЛЯМОВА

'*S*SSSSSSSS∞SSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSSS∞∞S^SS∞^SSSSS∞^^

манського населення з пограниччя ясторфської та латенської культур. Воно відіграло роль каталізатора етнічних проце­сів у північно-східній частині європейського Барбарикуму, і не тільки спричинило значні зміни в культурі давніх мешканців Дністровсько-Дніпровського межиріччя, а й сприяло його втя­гуванню у військово-політичні події на Балканах, зближенню з центрами античної цивілізації. Знайомство писемної культури греко-римського світу з представниками віддаленої периферії Східної Європи, яке мало місце під час варварських вторгнень на Балкани у II — І ст. до н.е., призвело до поширення етноні­му «бастарни», який застосовувався стосовно маловідомого ра­ніше населення регіону. Його утвердженню в літературній тра­диції сприяли спільні риси в культурі варварів Дністровсько- Дніпровського межиріччя, обумовлені впливом латенської та ясторфської культур, а також нетривкі політичні об'єднання на­селення цих земель для здійснення військових рейдів та пересе­лень.

Унаслідок змішання різних етнічних компонентів прийшло­го та місцевого населення на землях східніше Карпат на початку II ст. до н. е. утворилися поєнешти-лукашівська та зарубинецька культури, а наприкінці І ст. до н.е. — верхньодніпровський варі­ант пшеворської культури. Вже на етапі формування усі вони за­знали потужного впливу латенської культури, який виявився у за­позиченні багатьох кельтських традицій поховального обряду, по­ширенні розроблених або удосконалених кельтами технологій металургійного, металообробного, а частково й керамічного ви­робництва. На наявність у складі цих латенізованих культур пев­ного кельтомовного компонента вказують зафіксовані у їхньому ареалі окремі кельтські топоніми. Зарубинецька та пшеворська культури становлять ту ланку, яка сполучає давніх кельтів зі світом праслов'янських племен і створює історичний контекст для зафік­сованих лінгвістами контактів кельтських та слов'янських мов.

ГЕННАДИЙ КАЗАКЕВИЧ. КЕЛЬТИ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ /////////////////////////////////////////////////////////////////^^^^

На рубежі ер, одночасно із занепадом кельтської цивілізації під ударами Римської держави, германських та дакійських пле­мен, вплив кельтів на етнокультурну ситуацію на землях Украї­ни суттєво слабшає. Лише окремі елементи латенського мисте­цтва продовжують переживатися у художньому ремеслі народів Північного Причорномор'я. Крім того, закладені кельтами тра­диції матеріального виробництва продовжували розвиватися у ремісничому виробництві провінцій Римської імперії, яке вкрай відчутно впливало на культуру східноєвропейських племен. У ПІ ст. на території України спостерігається своєрідне відродження деяких традицій латенської доби, що було пов'язано з коротко­тривалим, але потужним сплеском «кельтського ренесансу» у за­хідних провінціях Римської імперії, а також із проникненням на землі України асимільованих нащадків центральноєвропейських кельтів разом із новим варварським населенням, представленим вельбаркською та черняхівською культурами.

Сліди етнокультурних контактів давнього населення України з кельтами та створеною ними цивілізацією остаточно гублять­ся з початком епохи Великого переселення народів. З огляду на це немає жодних підстав говорити про участь кельтів у творен­ні слов'янських держав й, зокрема, Київської Русі. За доби Се­редньовіччя спостерігаються лише епізодичні контакти серед­ньовічної держави Рюриковичів з кельтськими країнами край­нього заходу Європи. Посередниками у цих контактах виступали ірландські ченці, які наприкінці XI ст. відвідували Київ. Князь Ізяслав Ярославович та його дружина Гертруда сприяли розбу­дові центру ірландського місіонерства у Регенсбурзі, натомість тамтешні монахи збагатили культурну скарбницю Русі західно­європейськими традиціями книжкової мініатюри. Ймовірно, во­ни долучилися й до заснування у Києві католицького монастиря. Зв'язки Русі з Ірландією простежуються також в інших галузях декоративно-прикладного мистецтва й церковно-релігійного життя, хоча, швидше за все його наявність пояснюється осмис­ленням спільних джерел культурних віянь, насамперед візантій­ського та скандинавського.

За модерної доби епізодичний характер зв'язків України з кельтськими країнами Західної Європи продовжував зберігати­ся. У цей час на територію України потрапляють вихідці з Шот­ландії, насамперед у якості військових найманців на службі Речі Посполитої, Московської держави та Гетьманщини. Найвідомі- шим з них є Патрік Гордон, який відзначився перш за все як один з керівників оборони Чигирина від турецько-татарських військ у 1678 році. З різних боків лінії фронту українці та «кельти» опи­нилися під час Кримської війни 1853 — 1855 років, коли ірланд­ці, шотландці та валлійці складали більшість особового складу британських імперських військ, а українці, відповідно, перебу­вали на службі царської армії. Проте трагічна сторінка історії цих народів жодним чином не має затьмарювати результати продук­тивних культурних зв'язків між ними. Знаковими постатями для України стали валлієць Джон Х'юз, який заснував місто Донецьк і стояв у витоків сучасної вітчизняної металургії, ірландка Ольга О'Коннор — перша примадонна української опери, а також її се­стра Валерія О'Коннор-Вілінська — письменниця й політик до­би Української Народної Республіки тощо.

Археологічна, мовна та культурна спадщина кельтських на­родів, безумовно, істотно збагатила історію та культуру Украї­ни. Але не будемо забувати, що діалог культур завжди взаєм­ний та обопільний. Це означає, що двотисячолітні етнокультурні зв'язки кельтських народів із народами Великої Скіфії, Київської Руси, середньовічної та модерної України відбилися й на розвит­ку самого кельтського світу, а у ширшому контексті стали одні­єю з важливих віх процесу творення загальноєвропейської істо­рії та культури.